"Я — лікар". Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами

"Я — лікар". Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами

"Я — лікар". Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами
Ахмед Фаєд, фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Під час війни цивільні лікарі опановують військову медицину. Медики працюють в містах і селах, де тривають бойові дії, в окупації та під обстрілами. Сімейний лікар з Ірпінської поліклініки у найскладніші для міста дні залишився рятувати людей — разом з колегами надавав допомогу важкопораненим, приймав пологи. А хірурги клінічної лікарні "Феофанія" успішно прооперували військового з кулею в серці. Про щоденну самовіддану роботу лікарів, — у репортажі Українського радіо.

"Підніми рукав і пиши телефон дружини. Якщо загину, подзвони"

Страждання і біль лікарям доводиться бачити щодня. Однак жорстокість війни Росії проти України вражає навіть їх. На світанку 24 лютого сімейний лікар Ірпінської поліклініки Ахмед Фаєд почув вибухи — у Гостомелі, що в кількох кілометрах, висадився російський десант, зав’язався бій. Ахмед переконав дружину виїхати з дитиною в безпечне місце. Сам залишився допомагати людям.

"Я приїхав зранку 24-го, а дружина вже приготувала речі, сумки. Кажу: "Я, мабуть, з вами не поїду". Дружина: "Як не поїдеш?! Війна!" Я їй: "Стоп, послухай, я — лікар. Вмію приймати поранених людей. Як ти думаєш, якщо ми поїдемо зараз, я буду з тобою лежати, пити каву? Наші люди в Ірпені — сусіди, знайомі, друзі — вони там. Ти будеш мене поважати за це?" Тож я заправив машину, і вони поїхали. А я пішов у поліклініку", — розповідає Ахмед Фаєд.

“Я — лікар”. Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами
Ахмед Фаєд, фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Він родом з Палестини. Навчався в Україні, після — повернувся на Батьківщину, потім працював у країнах Африки з "Лікарями без кордонів". Сім років тому знову приїхав в Україну й залишився.

У найважчі часи Ірпінська поліклініка стала головним осередком допомоги у місті — тут рятували важкопоранених і навіть приймали пологи. Разом з колегами Ахмед працював під обстрілами, без електрики.

"Перша дитина, яка до нас потрапила, — це була дівчинка близько чотирьох років, — каже він.Родина їхала в машині, в них стріляли. У дівчинки було поранення в паху, декілька куль. Намагалися її врятувати, але, на жаль, не вдалося, тому що вона дуже багато крові втратила. Була  ситуація, коли ми сиділи в підвалі, нам подзвонили і сказали, що привезли поранених. Ми вискочили, відкрили багажник, а там жінка загорнута, вся у крові. Дуже багато ран. А дівчинка, років 17-18, була в салоні. Ми її витягли, вона теж була дуже поранена. І ноги, і руки, і грудна клітка, і голова. Реанімували, як могли, і відправили до військового шпиталю. Подальшу долю її не знаю", — згадує Ахмед.

“Я — лікар”. Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами
Ахмед Фаєд, фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Каже, дехто з врятованих потім виходив на зв'язок. Телефонували, дякували, казали, що тепер у безпечному місці. А ще попри все в Ірпені народжувалося нове життя.

"Дівчина розуміє, що вона вже має народжувати, прибігає сюди. Ми тут і приймали пологи. На другому поверсі, в кабінеті. На лавці просто народжували дівчата. Після ми їх спускали в підвал, тому що неможливо було нікуди їхати. Стріляли скрізь. У підвалі робили їм кімнатку, де вони сиділи на підлозі на ковдрах. Носили їм гарячу воду, щоб вони купали дитину, сама дівчина щоб купалася", — розповідає Ахмед.

"Я — лікар". Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами
Ахмед Фаєд, фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Коли у місто зайшли російські солдати, у сусідніх Бучі та Бородянці росіяни вже ґвалтувати жінок і дітей, вбивали чоловіків. Виїхати з Ірпеня безпечно можливості не було. Але Ахмед вирішив ризикнути: "Стріляли в усіх. Переді мною їхала машина, і в неї стріляли. Я зупинився, побіг до них. Водій був уже без ознак життя. А поряд пасажир був ще живий. Я його з машини витяг, щоб хоч якось допомогти. До мене підійшли солдати, забрали телефони, сумку, де були документи й гроші. Потім запхнули мене в машину та почали стріляти. Але в мене не попали".

Ахмед родом з Близького Сходу, де війни тривають роками, був і в інших небезпечних місцях. Але каже: такого звірства, яке чинили окупанти в Україні, досі не бачив. "Я бачив, як стріляли в машини, не знаючи, хто там. І в людей стріляли при мені. З танків. Це не війна. Це щось інше. Тобто, окрім того, що це війна, на Україну напали, ще там є якась всередині, або ненависть, або… я не знаю, як це пояснити, просто не знаю".

Читайте також: "Я вдома" — історії мешканців Ірпеня, які повертаються в місто

Лікар каже, зараз більшість пацієнтів — це цивільні літні люди, які залишилися в Ірпені, солдати й тероборона. Одному з таких — кримському татарину Мурату, —Ахмед ставить крапельницю. Мурат займався бізнесом, зараз — у місцевій теробороні, має позивний "Батя". Родом з Криму. Виїхав з півострова у 2016 році. "Два роки — це було у нас, як сон. Ми думали, що це як прийшло, так і піде. Та після того, як почалися репресії, довелося виїхати. Почав тут діяльність. Займаюся газовим обладнанням, брав в оренду приміщення біля "Міськгазу", як у мене було в Криму. Та, не судилося, значить, поки", – розповідає Мурат.

“Я — лікар”. Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами
Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Робота в Ірпінській поліклініці повертається до звичного ритму. Уже є електрика, правда, у кабінеті все ще холодно — у вікні вибиті шибки. У цьому кабінеті Ахмед досі ночує, щоб завжди бути готовим допомогти. І не тільки він. Проводжаючи нас, лікар зустрічає колегу, з яким працював тут у найскладніші дні, — обіймаються, як браття. Каже, насправді, вони всі тепер тут, як рідні.

“Я — лікар”. Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами
Ахмед Фаєд з колегою Романом, фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

"Рома — анестезіолог, — розповідає Ахмед. — Коли тут стояли танки й стріляли, ми з ним разом приймали пологи. І ось коли бомбили, коли вже дуже погано було, він мені каже так тихо: "Підніми рукав і пиши телефон моєї дружини. І я напишу телефон твоєї. Якщо я загину, ти подзвони їй і скажи, що я був там-то і вони мене знайдуть. А якщо ти загинеш, я обов’язково подзвоню твоїй дружині і скажу це все".

"Виявилося, що куля за півтора міліметра від порожнини серця"

Важко поранених людей з Ірпеня та інших міст і сіл Київської області, якщо була можливість, доправляли у військові шпиталі. Шпиталем стала зокрема й київська лікарня "Феофанія". Софія Цікаленко працює тут старшою медичною сестрою в Центрі інноваційної кардіохірургії та торакальної онкохірургії. Розповідає, як змінилася робота після початку війни: "Лікарі наші, медичний персонал, цілодобово тут перебували. Під час повітряних тривог ми спускалися в підвал з пацієнтами, а тяжкохворих на каталочках звозили, вниз ліфтом спускали".

Згодом, розповідає Софія, повітряні тривоги часто доводилося ігнорувати. Коли триває операція, обстеження чи перев’язка, перейти у підвал неможливо. Реанімаційне відділення — одне з тих, яке за будь-яких умов не припиняло роботу.

Читайте також: Син загинув на війні, дім розбомбили: історія родини з Андріївки

У Центрі інноваційної кардіохірургії роблять найскладніші операції. Саме тут прооперували 20-річного військового Володимира Гордієнка з кулею в серці. "Вони патрулювали місцевість, потрапили в руки російських окупантів. І потім ті їх посадили в машину. Дали їм марну надію, що відпустять, а насправді почали стріляти з автоматів. І цей хлопець, який був з пораненням серця, йшов через ліс два дні", — розповідає виконувач обов’язків керівника Центру Євген Пристая.

Володимира підібрали місцеві, він потрапив у лікарню в Малині Житомирської області. Там його стан стабілізували й доправили в обласну лікарню. Зробили комп’ютерну томографію, виявили стороннє тіло. Однак стан Володимира був стабільний і згодом він повернувся в частину. Аж через місяць після поранення, коли прийшов на планову консультацію у "Феофанію", виявили, що у серці — куля.

"Виявилося, що куля за півтора міліметра від порожнини серця, він дивом вижив. Цей уламок міг провалитися в серце. Це могло статися в будь-який момент", — каже Пристая.

Читайте також: "Тебе любитимуть попри шрами": історія дівчинки, пораненої під час обстрілу Чугуєва

Операцію робили на працюючому серці. Для Центру інноваційної кардіохірургії — це звична практика. Але ця операція була унікальна, бо вперше діставали з серця кулю.

"Ми боялися ризику кровотечі. Залишалося півтора міліметра всього до порожнини лівого шлуночка. Тому підготували апарат штучного кровообігу. Але нам і пацієнту пощастило. Ми не пошкодили ніякі судини", — розповідає лікар-кардіохірург Ігор Мартищенко.

Наступного дня після операції Володимир вже міг ходити. Через п’ять днів його виписали з лікарні.

Авторки: Ірина Жданова, Олена Браілова — Українське радіо.

Читайте також

Що лишила після себе російська армія на Київщині. Фоторепортаж

"Маріуполь став символом бажання Путіна перетворити Україну на руїни" — інтерв'ю з Нуланд

"Далі буде краще," — військовий психолог про підтримку психологічного стану під час війни

У книжках буде слово "рашизм". Що Зеленський сказав на пресконференції в метро Києва. Головне

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди