Чернігівка Наталія Носок медсестра – 5 років працювала в палатах інтенсивної терапії в чернігівському обласному кардіологічному центрі. 2 рази брала участь у зборах резервістів. З початком війни вона прийняла рішення мобілізуватися.
Які були твої перші думки і дії 24 лютого?
Добре пам’ятаю той час. О 5.45 мені подзвонила подруга зі словами: «Наташ, прокидайся, війна почалась». Чомусь сумнівів у мене це не викликало. Я й донині не можу зрозуміти як таке можливо в 21 сторіччі. Як діяти в подібній ситуації? – На жаль, конкретного плану не було. Єдине, що добре пам'ятаю, як брат сказав, що якщо зникне мобільний зв’язок - нам необхідно придумати місце зустрічі і годину, о котрій будемо чекати один одного.
Ти медик, чи ходила на роботу під час наступу російських окупантів?
Перші 2-3 доби у мене була розгубленість, страх. Я живу неподалік від зони бойових дій. Виїхати на роботу вже на другий день війни можливості не було. Пам'ятаю, що на роботу ходили працівники, котрі жили неподалік, працювали по декілька діб поспіль. В мене є знайомий волонтер, і коли він підвозив їжу військовим в мій район, зміг мене забрати. Тоді на роботі, у Чернігівському обласному кардіологічному центрі, нам дозволили займатися волонтерством. Так я потрапила до однієї з чернігівський волонтерських організацій. Як медпрацівник я допомагала військовим – їх заряджені перемогою очі я ніколи не забуду. Для себе я зрозуміла, якщо ти чимось зайнятий і корисний – страх зникає.
Коли виїхала з Чернігова? Чому прийняла таке рішення?
7 березня мій брат прийняв рішення вивести сім'ю в безпечне місце. Питання стояло так, якщо не їду я, то не їде ніхто. 8 березня ми залишили Чернігів.
Чому вирішила піти до лав ЗСУ? Як до цього поставилися рідні та близькі?
Коли ми їхали з Чернігова – я прийняла рішення мобілізуватися. Я розуміла, що не хочу стояти осторонь. Згодом мене прийняли на посаду старший бойовий медик, але, на жаль, не на Чернігівщині. Думаю, батькам ця ідея не дуже сподобалась, але вони прийняли мій вибір і підтримують сьогодні. Зараз я старший солдат, а звання – старший бойовий медик підрозділу.
Ти брала участь у зборах резервістів, чи допомогли тобі ці знання на службі?
Як медику - ті знання не допомогли. А як солдату - ази з тактичної підготовки (автомат, гранати, міномети, знаходження розтяжки та вибухонебезпечних предметів і поводження себе в такій ситуації) життя тут мені полегшили.
Чи багато дівчат у тебе в батальйоні? Як служити поряд з чоловіками? Чи допомагають?
В батальйоні 10 дівчат. Звісно, мені було спочатку некомфортно - незнайомі люди та й майже всі хлопці. Дуже хочеться не втратити жіночність, переживаючи ці моменти. З іншого боку її важко втратити, бо хлопці максимально допомагають. Елементарні речі - донести рюкзак, зробити чаю, підтримати в стресовій ситуації, вони нас дуже підтримують. А ми їх.
Хочеш повернутися до Чернігова? І коли це буде можливо для тебе?
Для себе, я розумію, що моє життя в Чернігові прийдеться починати з нуля. Але мені байдуже на якій роботі і посаді я буду починати свій шлях після перемоги. Він точно буде в Чернігові. Я кожен день мрію повернутися в рідне місто, обійняти батьків, котрі вже повернулися, випити смачного чаю в парку і почати жити. А повернутися я зможу після перемоги.
Читайте також:
У Чернігові в Десні шукають авіабомбу, яку скидали на автомобільний міст
