Чернігівець Дмитро разом із мамою був у чернігівській школі, яка постраждала від російського авіанальоту. Після пережитого, Дмитро тільки впевнився у сильному бажанні вивчитися на медика.
16-річний хлопець повертається на руїни 18 школи у Чернігові. Третього березня на цей навчальний заклад росіяни скинули бомбу. Хлопець показав зруйновану кімнату на третьому поверсі – там він жив під час війни.
“В мене в кімнаті було 12 осіб, а вижило тільки чотири, я вийшов за хвилину до вибуху”, розповідає Дмитро Іванов.
В приміщенні школи було більше півтисячі людей, серед них волонтери та парамедики. Дмитро – один з них. Він з 8 класу захопився медициною, з початком військових дій захотів бути корисним для чернігівців. Після вибуху хлопець побіг на третій поверх допомагати шукати поранених.
“Там лежала обвуглена нога, там знаходились люди, які померли, їх було багато. З-під завалів почали діставати медсестру, яка жила в сусідній кімнаті. Вона пішла мити посуд, їй відірвало руку по плече, Таня наклала джгут, я вже допомагав її спускати на другий поверх. Де її вже перехватили військові. Вона просила дістати ту руку з під завалів і дістати кільце, воно було їй дуже дороге” - розповідає Дмитро.
Разом із сином під час авіанальоту у школі була й мати Дмитра, Олена. Жінка розповідає під час вибуху всі сиділи за столом.
“А потім нам сказали до коридору. От тут підіймаю очі, усі жінки лежать, підіймаємо очі і Діма стоїть над нами як ангел-охоронець", розповідає Олена Іванова.
Коли активні бойові дії навколо Чернігова закінчилися, Дмитро почав допомагати волонтерам із гуманітарною допомогою та надавати медичну допомогу вже сусідам, з якими досі живе в укритті.
Валентина Корсунь має гіпертонію. Одного дня у жінки сильно піднявся тиск. Дмитро зробив укол.
“Що мене вразило, що вони терміни знають, лікарські. Я ж чую, що це медичні терміни. Такий хлопець і стільки років. Молодець. Я тобі так скажу. Що з тебе буде хороший спеціаліст”, говорить Валентина Корсунь
Досі Дмитро постійно носить із собою аптечку.
“Мені її подарував один з моєї команди, який загинув під час авіанальоту. Тут завжди джгут саморобний, бо зараз немає інших. Ми брали якісь ганчірки, рушники, рвали і робили такі джгути. Тут завжди знеболювальне. Вже готове”.
Дмитро з дитинства був самостійним, каже його мама Олена. Смерть та поранення, які він бачив під час війни, його не шокували. Навпаки закріпили бажання стати медиком. У вільні хвилини хлопець вивчає медичну літературу. Дмитро тепер мріє стати хірургом або працювати в реанімації.
Читайте також:
Обгорілі стіни та затоплені ліжка. Як живуть люди у зруйнованому будинку у Чернігові
