"Після темряви буде світло": як розмовляти з дітьми про війну — поради вінницької психологині

"Після темряви буде світло": як розмовляти з дітьми про війну — поради вінницької психологині

Війна об’єднує сьогодні дорослий та дитячий світ. Це складний і небажаний етап життя, який важливо прийняти, прожити та перемогти. І саме від цих "сходинок" залежить психічне здоров’я та швидкість його відновлення. Саме так вважає психологиня, дитячий психотерапевт Тетяна Окаєвич. Суспільному вона розповіла про те, як правильно розмовляти із дітьми про війну.

Стресовий чинник варто "знати в обличчя"

У кожної людини є свої адаптаційні механізми в боротьбі зі стресовими ситуаціями, каже Тетяна Окаєвич.

"Вони досить індивідуальні, як відбитки на пальчиках. Важливо їх вчасно знаходити та використовувати. Проте для того, щоб розуміти, який стресовий чинник долати, варто його "знати в обличчя", – каже Тетяна Окаєвич.

На її думку, приховуючи від дітей "важку", втім правдиву інформацію (прикриваючись начебто добрим наміром – страх нашкодити дитячій психіці), можна навпаки загострюємо ситуацію. Адже у цей момент в дітей формується та зростає відчуття омани й недовіри до дорослих.

"Внутрішня тривога не зникає або тамується на деякий період. Діти можуть ставати дедалі образливішими, агресивнішими та розгальмованими, тому що їхня потреба в розумінні "Що відбувається зі мною та навколо?" не задовільняється", – розповідає психологиня.

Психіка дитини працюватиме до моменту отримання правдивої відповіді та виснажуватиметься на даному шляху. Також діти створюватимуть фантазійну картинку, яка тимчасово рятує внутрішній світ від відчуття небезпеки.

Тому в будь-якій життєвій ситуації, радить Тетяна Окаєвич, з дитиною варто говорити відверто.

Як розмовляти з дитиною про війну?

Діалог залежатиме від вікового періоду хлопчика/дівчинки. Адже в даній розмові варто бути "на рівні" зі своїм співрозмовником. Діти ставлять запитання в той момент, коли внутрішньо готові почути відповідь, каже Тетяна Окаєвич. Головне, відповідати їм врівноваженим та спокійним тоном.

Дошкільний вік

За словами психологині, малечі до 5-річного віку варто пояснювати ситуацію простими словами в коротких реченнях, відповідати на запитання чітко та будувати логічне завершення розмови. Дитину не потрібно залишати у важких емоціях та не боятися їхньої появи. Адже психіка має властивість справлятися із страхом, проживши його також у бурхливих реакціях.

"На даному етапі вітаються теплі обійми мами, дотики, ритмічні погойдування, і саме в цей момент з’являється справжня терапія для дитини – відчуття захищеності", – каже Тетяна Окаєвич.

Гарний терапевтичний ефект, на її думку, має казка, яка адаптована під ситуацію.

"На одній лісовій галявинці була країна дружніх та веселих звірів. Це місце славилось справжньою красою. У кожному будиночку жила сім’я звіряток. І от одного сумного ранку мама-білочка повідомила білченятам, що їхня лісова галявина сподобалася злому звіру, який жив у сусідній країні.

Він захотів нечесно забрати собі всі будиночки. Коли велетень-звір заходив на галявину і голосно кричав, всім ставало страшно. Деякі звірі вирішили поїхати до іншого лісу тимчасово пожити. Проте наша білочка знайшла схованку поряд біля їхнього будиночку, де діточкам було безпечно. Після кожного голосного звуку всі ховалися у схованку та продовжували слухати маму.

Їхній тато був сильним і сміливим. Він щодня захищав той ліс та врешті прогнав поганого ворога. Тоді всі звірятка почули гарну звістку і повернулися до рідних домівок. Після цього на їхню землю ніхто ворожий не нападав. Тільки сонечко продовжувало яскраво світити, а пташечки радісно співати, як і раніше", – розповідає Тетяна Окаєвич.

Під час розповіді можна також створювати сюжетну ілюстрацію та в кінці давати дітям її розфарбувати. У пригоді дорослим може стати книга "Казкотерапія дитячих проблем", автор Ткач Р.М. Ця збірка описує терапевтичні казки на всі випадки життя, каже психологиня.

Шкільний вік

Дітям шкільного віку про війну варто розповідати дозовано, розповідає Тетяна Окаєвич. Тему треба розділити на декілька обговорень і щоразу транслювати свою віру в перемогу рідної країни. Таким чином дитина переймає відчуття впевненості та опори від дорослих.

У деяких розмовах можна поділитися історією свого роду.

"Наша бабуся, коли була маленькою, теж пережила війну. Вона розповідала, як їй було страшно. Виходить, що боятися – це нормально. Важливо про свій страх розповідати та не тримати його в собі", – розповідає Тетяна Окаєвич.

Під час такої розмови в дітей з’являються конструктивні фантазії та відчуття сили: "Якщо моя бабуся перемогла війну – я теж зможу!".

Підлітовий вік

З підлітками піднімати тему війни теж потрібно. У хлопчиків може з’являєтися відчуття меншовартості внаслідок самонавіювання: "Я чоловік, але на війну мене не беруть!". Необхідно донести бережно інформацію, що в такому віці дійсно військовим стати неможливо. Можна направити увагу на пошуки варіантів: що підліток може робити зараз, щоб стати хорошим захистом для своєї країни в найближчому майбутньому.

А ось у дівчаток з’являється страх за татусів, які на передовій. Тривожний момент, коли їх втішають словами "Все буде добре! Не переймайся!".

Краще вибудовувати розмову, опираючися на внутрішні хвилювання: "Мені теж страшно. Сумую за ним і хочу якнайшвидше побачити його". У такі моменти, каже психологиня, можна запропонувати поринути в спільні спогади, приємні моменти сімейної історії.

Розпочинаючи тему війни із дітьми, варто донести важливу парадигму, що війна змінює всі сценарії та плани життя.

"Так, як раніше, не буде, але прекрасне майбутнє для кожної людини можливе. Після темряви настає завжди світло. І кожен прожитий день – це ще один сміливий крок до нашої перемоги!", – каже Тетяна Окаєвич.

Читайте також

  • Вінницька гідеса проводить безкоштовні екскурсії містом для переселенців
  • Переселенців з проблемами здоров'я приймають у соціальному закладі на Вінниччині

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди