107 переселенців, 29 з яких — діти, знайшли тимчасовий прихисток у гуртожитку місцевого училища в Погребищі на Вінниччині. Грошей за проживання адміністрація не бере, розповіла комендантка Олена Гавриш.
Для людей, що втекли від війни, організували дворазове харчування. Наразі у гуртожитку можуть прийняти ще 250 переселенців.
“Допомагаємо, стараємося, щоб їм було якнайкраще. Студентів немає, тут вони зараз не проживають, бо війна. Є вільні місця, люди їдуть”, — каже Олена Гавриш.
Як живеться на Вінниччині та що довелося пережити, переселенці розповіли Суспільному.
Вікторію Ціпун війна застала у селі Колонщина Бучанського району Київщини. Виїхати змогли 28 березня. Зробити це вдалося з другої спроби. Жінка розповідає, що місяць із синами Микитою та Матвієм переховувалися у підвалі без зручностей і комунікацій.
“Росіяни почали ходити по хатах, питали в кого є діти. Автомати наставляли. Хто не відкривав — стріляли по хатах з гранатометів”, — розповідає Вікторія Ціпун.
Каже, російські військові забороняли виходити на вулицю. Не дозволяли ховати загиблих.
"Був у селі фермер. 15-річний хлопчик йому допомагав. У перші дні знайшли їх з перерізаним горлом і вистрілами в голову. Молоді дуже багато повбивали. Не могли навіть тіла забрати. Окупували кладовище, хто проїжджає — одразу з танка стріляли. Людина одна їхала машиною, він згорів заживо", — каже Вікторія Ціпун.
Людмила Новик поселилася у гуртожитку із двома синами. Чоловік пішов на війну. Родина мешкала у Милі на Київщині. Розповідають, через їхнє село на Ірпінь і Бучу летіти перші російські ракети, гелікоптери та винищувачі.
"Будинок тільки-но побудували, не встигли ремонт на другому поверсі зробити. І прийшла війна. Старалися, заробляли, мали заселятися. І прийшли неждано-негадано", — говорить Людмила Новик.
Зупинилися у гуртожитку також Катерина Григор'єва з сином Арсенієм.
"Жили щасливо, навчалися, працювали. Не чекали ми ніяких "визволителів". Жилося добре в нашій країні. Всі були щасливі до 24 .02. 2022. У Погребищі гарно нас прийняли, обігріли, годують, дали можливість навчатися, спортом займатися", — каже Катерина Григор'єва.
Гуртожиток відвідали вінницькі волонтерки. Привезли дітям вітаміни, підгузки та продукти.
"Дали ліжко дитяче, спасибі людям добрим. Візок, бо в приміщенні дитина спати не хоче. Підгузки, харчування, серветки, одяг", — каже Світлана Носоненко, яка приїхала із сином Кирилом. Війна почалася, коли дитині був місяць.
Тепер, коли ЗСУ звільнили Київщину від російських окупантів, переселенці та їхні діти чекають, коли усі разом зможуть повернутися додому.
