У 2014-ому році родина Нежнових виїхала з окупованого Криму, щоб розпочати життя спочатку. Зараз сім’я мешкає у Кривому Розі, у власній оселі. Залишати місто та Україну не збираються.
Як здолати «синдром біженця» та жити заново – Ольга Нежнова розказала Суспільному.
Ольга та Володимир побралися у Севастополі. Місто, у якому вони обоє народилися, довелося залишити у 2014-ому, після анексії півострова Російською Федерацією.
Два роки жили з відчуттям тривоги, доки не почали будувати дім
Спершу Ольга з чоловіком та дворічним сином переїхали до Тернополя. У перші місяці було важко і фізично, і морально, згадує Ольга. На той час статусу «внутрішньо переміщеної особи» ще не було, їх називали «біженцями».
«Мій номер телефону роздали усім, кому було можна. У той же день почалися дзвінки. «Алло, доброго дня, вас вітає СБУ Тернопільської області». «Алло, вас вітає центр зайнятості». Допомогти хотіли усі, усі відразу про нас дізналися. Усі телефонували, питали – що потрібно, чим та як допомогти», – каже Ольга.
Жінка пригадує: майже два роки жили з постійним відчуттям тривоги. «Точкою неповернення» став момент, коли вирішили зводити свій будинок. Придбали земельну ділянку і почали будівництво.
«Після цього стало легше. Стало легше жити. Прийшло розуміння, що є щось своє, нам є де і для чого жити далі», – ділиться жінка.
Поради переселенки
Чимало родин, які свого часу разом з ними виїхали з Кримського півострова, повернулися назад, розповідає Ольга. Вони не знали, як їм жити далі, бо спершу вважали, що їдуть у невеличку подорож, що все тимчасово.
З власного досвіду Ольга радить: якщо ви вже вирішили покинути рідне місто чи область, треба спробувати облаштуватися й жити звичним життям.
«Ми живемо звичайним життям. Ми йдемо на роботу, влаштовуємо дітей у садочки, у школи. Ми налагоджуємо соціальні зв'язки, ми шукаємо друзів. Але точно не сидимо і не чекаємо, що нас хтось усиновить», – каже вона.
У родини Нежнових троє дітей. Старшому В’ячеславу десять, він народився у Криму, молодші сестри народилися у Луцьку. З 2014-го В’ячеслав змінив п’ять дитячих садочків.
Перші постійні друзі в нього з’явилися у Кривому Розі, куди родина переїхала у 2016-ому. Хлопець навчається у п’ятому класі, весь час допомагає мамі та сестрам. В’ячеслав каже: вміє готувати, намагається відволікти родину від напруження.
Поради психологині
За словами психологині Євгенії Журавель, переїзд через війну – це надзвичайно стресова ситуація, оскільки виходить за межі нормального життя. Але є способи здолати так званий «синдром біженця».
Перше, що потрібно зробити, – прийняти реальність й усвідомити факт втрати.
«Далі, щоб я порекомендувала, – це зрозуміти, що те, що втрачено, не втрачено назавжди. Лише життя неможливо повернути, а от, наприклад, домівку можна збудувати або повернутися до тієї, що була. І третє – зробити ревізію тих речей, які не можна забрати», – сказала фахівчиня.
Що відомо
За інформацією військової адміністрації Кривого Рогу, з 24 лютого з Криворізького району та транзитом з інших областей, де ведуться активні бойові дії, виїхали понад сто тисяч людей. Евакуаційними потягами вони рушили на захід України та за кордон.
Читайте також
- "СпівДія хаб": у Дніпрі розповіли, як отримати допомогу людям, постраждалим від війни
- "Ми двічі переселенці". Історії людей, які живуть у знам'янській лікарні
- Слухові галюцинації під час війни: поради психологині
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро