4 дні їхали з Харкова до Вінниці. Тікаючи від обстрілів, спали в полі. Це про родину Гадяцьких. На Вінниччині сім’я зупинилися у покинутій хаті. Господар, дізнавшись про переселенців, які вночі шукають прихисток, — не заперечував.
У село Степанівка приїхали з двома дітьми і двома собаками. Їхали, каже Ольга, в нікуди, бо ні родичів, ні знайомих, у Вінницькому регіоні у них не має. Як адаптуються до нового життя, яке розділилося на "до" і "війна" — у матеріалі Суспільного.
Сусідам повністю знесло другий поверх
Ольга Кринична — харків’янка. З родиною приїхали на Вінниччину, коли до їхнього міста зі зброєю прийшли російські військові.
“Потрапили під бомбардування. Переїхали на дачу (17 км від Харкова), а там взагалі градами почали по всій вулиці гатити. Сусідам повністю знесло другий поверх. 2 дні там пробули і зрозуміли, що там не можна залишалися з дітьми. 4 дні їхали до Вінниці”, — говорить Ольга Кринична.
Шукали хату, де можна було хоча б заночувати. Знайшли таку в селі Степанівка. Власник пустити родину погодився.
“Поки будемо тут, якщо буде спокійно. Якщо ні — будемо далі щось думати”, — говорить Ольга.
У хаті кілька років ніхто не жив. Опалення — пічне. Їжу готують у мультиварці. Сплять усі разом в одній кімнаті. Син Ольги Артем каже, це краще, аніж жити під постійними обстрілами.
“Блискало, було чутно вибухи, страшно”, — каже Артем Гадяцький.
Читайте також: Мрія — повернутися додому, бо там усе життя залишилося: історія переселенців з Харкова
Давид — похресник Ольги. Він із батьками також переселенці з Харкова. Мешкають у сусідній хаті. Розповідає, у свої 12 років танки, БТРи, вертольоти й літаки, що скидають бомби і ракети, — бачив хіба що у фільмах та іграх. Тепер — це все реальність, яку ніколи не зможе забути.
"Я прокидаюся, а батьки стоять біля вікна і дивляться, а там вибухи такі, як салют. Їли в коридорах, боялися до вікна підійти. У нас в дворі кацапи каталися на наших гойдалках. Їх вже звідти вигнали", — розповів Давид Походенко.
З дому вибігли у чому спали, згадує Ольга. З одягом, харчами і усім необхідним — допомогли волонтери.
"Куртки, взуття дали. Ми ж приїхали голі й босі. Як спали, в 5 ранку встали, коли бомбардування почалося, сіли в машину і поїхали. Куди їхали — самі не знали. Готові були в полі ночувати і ночували. Дякую волонтерам", — каже Ольга.
Чоловік Ольги Олександр — зараз разом із родиною. Та, каже, найближчим часом хоче повернутися додому, у Харків, аби захистити свій дім і свою країну.
"Хочу у військомат піти, треба захищати рідну домівку. Прийшли додому, обстрілювати стали. Їхнє місце там в Росії, а тут наше місце — це наша земля!", — каже Олександр.
Поруч із хатою, в якій тимчасово оселилися харків'яни, на обійсті, є погріб. Його двері відчинені, провсяк випадок, — каже Олександр.
Читайте також
