Кропивничанин Володимир Дерев'янко з друзями вивозять людей з українських міст, які обстрілюють російські війська. Трапляється, їх автобуси повертаються звідти зі слідами куль, один автомобіль розстріляли під Маріуполем, знайомі Володимира загинули. Найтяжчою була поїздка, коли з Сум вивозили 11 грудних немовлят.
Перший день вторгнення. Володимир має семеро дітей, троє з них вже дорослі
Наший найстарший прийомний син живе в Ужгороді, ми з дружиною на три дні поїхали до нього. Мали після восьмої ранку їхати додому, але після п’яти ранку зателефонував син із Києва: "Тато, нас бомблять". Я сказав, бери дружину, відвіз його і свою дружину з дітьми до друзів на захід України. В нас ще одна донька прийомна, Світлана, в неї шестеро маленьких дітей, то я їх вивіз до кордону на Польщу, і вони пройшли його. Сам вернувся назад.
Володимир почав вивозити людей з "гарячих" точок
Я повернувся, і ми з друзями організували таку роботу: перші десять днів було дуже багато переселенців, зараз менше, ми їх розселяли, годували. Потім почали вивозити людей. Нас – шість-сім "бусиків". Спочатку з Волновахи, Маріуполя, Краматорська, Харкова – хто перший вискочив, всіх приймали. А десь через тиждень вирішили вивозити людей по "зеленим коридорам" – бучанських, ірпінських, Сєвєродонецк, Баштанка. Найбільше вивозили 153 людини. В Рубіжне нас не пустили – я там не був, були мої друзі. Треба було їхати через поле, там йшов бій. Поліцейські кажуть – ну куди ви поїдете – там сипляться "Гради", ракети. Це було важко, дай Бог щоб такого не було. Є знайомі, які поїхали в Маріуполь, їх просто розстріляли. То ми намагаємось не заходити в бойову зону, а так, де можна людей забрать, то забираємо.
З-під Києва забирали, люди розповідають, як танки заходять у місто, і підряд розстрілюють дім за домом, як люди вискакують, просто гинуть. Це жахливо. З Бучі, з Ірпеня люди тікають з невеликою сумочкою, бо їм треба пішки йти, а в кого розбиті домівки, то вже немає що й брати. В чому вискочили, в чому встигли спастись, так їх і забираємо.
Вивозили інтернат із Сум, немовлят. 11 грудних діток. З ними були вихователі. Дали "зелений коридор", їх вивели, ми забрали. В мене самого діти… Це було самим складним за увесь час. Я опублікував відео про це, у нього було 73 тисячі репостів. Мене попросили видалити, щоб шахраї не змогли ним скористатись.
Людей ми вивозимо куди нам кажуть владні структури, або нас просто знаходять люди, дзвонять. Найчастіше вивозимо на захід України. Туди людей, звідти – гуманітарну допомогу назад, у ті ж міста, які під обстрілами, бо там дійсно немає постачання найнеобхіднішого. Ось недавно повернулись через Чернівецьку область, вони співпрацюють з румунами, і ми чотири буси завантажили не тільки потрібним для мирного населення, а й продуктові набори для військових та берці. Я відвіз це нашим військовим, мені дозволили зробити фото, я відправив його благодійникам.
На пальне витрачаємо гроші наших друзів, родичів, в тому числі з-за кордону. Бувало, машини повертаються прострелені, ремонтуємо їх на ці ж гроші. Бувало, за добу ми втрачали від 20 до 30 тисяч гривень. Це не малі гроші. Завдяки нашим друзям ми робимо цю роботу.
В планах вивезти людей з Маріуполя, вони мають до Бердянська пішки пройти, і можна їх буде забирати.
До вторгнення Володимир вирощував квіти
Що робив до цього? У нас з дружиною є теплиці, де ми вирощуємо квіти, весною мав розпочатись сезон. Зараз все змінилось, дружину вивіз, сам зі старшими дітьми вивозимо людей.
Десь в душі, для мене не є неочікуваним той супротив, який чинять українці. Я пам’ятаю 14-й рік, я був волонтером, ми разом з армією йшли від Лисичанська до Горлівки, возили їм все, що необхідно. Тоді було тяжче, ніж зараз, але було прикро за країну, що тоді не було одностайності українців в оцінці тих подій. Я їздив до солдатів, возив, все, що потрібно, вислуховував їх. А люди по різному до цього ставились. Тоді так хотілось, щоб їх думка змінилася. І сьогодні ми це бачимо. З однієї сторони біда, велика біда, ніхто не хотів війни, але з іншої сторони, ми, як нація, закаляємось. Ми стаємо нацією, і тою країною, яку ми хотіли. Бо раніше в наших умах цього не було, як за Булгаковим – розруха в головах. А зараз у 99 відсотків людей все у голові поправилось. Все буде в Україні добре. Треба думати, як будемо відновлювати країну. Боже допоможи нам скоро цим зайнятися.
Читайте також
- Кропивничанка Олена Янішевська більше п’яти років проживає на території Євросоюзу – у Словаччині та Німеччині. Працює в IT-сфері. Коли Росія вторглася в Україну, гостювала у батьків у Кропивницькому. Перші два тижні війни лишалася в місті – допомагали облаштовувати блокпости та укриття, блокувала проросійські пропагандистські інтернет-ресурси. Нині допомагає українським біженцям у таборі на словацько-українському кордоні.
- Дмитро Лісовський п'ять років живе у Києві. Коли 24 лютого почався повномаштабний наступ Росії на Україну, хлопець гостював у Кропивницькому в батьків. У той же день він повернувся в столицю та донині допомагає евакуйовувати людей із окупованих територій.
- Російське вторгнення – день 25. Новини Кіровоградщини
- Всі новини України
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
