"Лікар каже: ви народжуєте. Я йому: ні, не можу, у мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею

"Лікар каже: ви народжуєте. Я йому: ні, не можу, у мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею

"Лікар каже: ви народжуєте. Я йому: ні, не можу, у мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею
Фото: Єлизавета Серватинська

11 лютого світ відзначає Міжнародний день жінок та дівчат у науці. Цю дату ООН встановила у 2015 році після ухвалення резолюції "Наука, техніка та інновації в цілях розвитку", якою проголосила рівний доступ жінок і дівчат до досягнень і розвитку науки, техніки та інновацій як запоруку забезпечення ґендерної рівноправності.

До Міжнародного дня жінок та дівчат у науці Суспільне зустрілося зі старшою науковою співробітницею Інституту проблем безпеки АЕС НАН України та доцентом кафедри ґрунтознавства та охорони ґрунтів Національного університету біоресурсів і природокористування України Оленою Паренюк та розпитало про досліди всередині зруйнованого енергоблока на ЧАЕС, які вона провела першою у світі.

Що для вас наука?

— Я люблю вчитися і мені подобається можливість дізнаватися щось нове. Це суперцікаво. Мені ніколи не буває сумно наодинці. Я завжди щось читаю, вивчаю, чимось займаюся. І власне наука, якщо пам’ятати, що це прикольно, а не думати, що це тягар, здатна зробити твоє життя неймовірним.

Як почалося ваше захоплення радіобіологією?

— Я прийшла в науку у восьмому класі. Спочатку хотіла бути патологоанатомом, а потім — науковцем. Коли виявилося, що я не зможу вступити до медичного на патологоанатома, тому що набір патологоанатомів був минулого року і наступного довго чекати, я вирішила, що радіація — це моє.

Чим захопила ця тема?

— Найбільш економічна і екологічна енергетика — атомна. Найближчим часом ми не зможемо перейти на енергію сонця, тому що нам її потрібно більше, ніж ми можемо зараз від нього отримувати. Тому атомні електростанції будуть працювати ще довго. На жаль, на них бувають аварії. Величезні, як Чорнобиль та Фукусіма, Селлафілд, Три-Майл-Айленд. А бувають і маленькі. Жодна індустрія неможлива без аварій, інцидентів. І для того, щоб перетворити такі величезні аварії, як Чорнобиль, на якусь аварію поменше, потрібні такі спеціалісти, як я. Ми маємо вивчати радіаційну безпеку.

В Україні зараз унікальна ситуація: у нас працюють всі 15 енергоблоків. Такого ще ніколи не було, і це дуже круто. Зараз атомна енергетика надає майже 70% всієї енергії, якою ми користуємося. Потрібен хтось, хто буде її убезпечувати. І це ми. Чому б ні?!

"Лікар каже: ви народжуєте. А я кажу: ні, я не можу, в мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею
Олена Паренюк: атомні електростанції будуть працювати ще довго, але на жаль, на них бувають аварії. Фото: Єлизавета Серватинська

Поки отримували профільну освіту, чи не сумнівалися у виборі професії?

— Кожного листопада я приходжу до друзів і кажу: "Все! Годі! Більше жодної науки! Я йду. Піду кудись, де я зможу заробляти гроші й працювати з 9-ї до 18-ї". Потім завершується період звітів, приходить грудень, Новий рік і з 1-3 січня ми: "То що? Які в нас нові проєкти?".

Звичайно, в університеті були сумніви, що це десь не моє. Але я завжди знала, певно, з родини, що якщо ти чимось займаєшся, потрібно це робити професійно. Для мене, скажімо, були найскладніші часи у 2009-2010 роках. Я вступила в аспірантуру і були думки: "Кому це потрібно, 25 років після Чорнобиля. Ми вже його ліквідували, всім дякую, давайте вже переходити до інших досліджень". І потім 2011 рік, сталася аварія на Фукусімі, і я зрозуміла, що моя професія, на жаль, ще буде потрібна довго.

Читайте також: Землетрус, цунамі та вибух на "Фукусімі". Що відомо про найбільше стихійне лихо в Японії

Як давно ваша робота пов’язана з Чорнобилем?

— Понад 20 років. Я вперше поїхала, певно, тільки на першому курсі аспірантури (23-24 — роки, ред.). Тому що мої керівники казали: "Давай трохи пізніше поїдеш. Ти — жінка, в тебе ще немає дітей, тож давай будемо обережні з цим". І от від першого курсу аспірантури я регулярно проводжу дослідження у зоні відчуження.

Ви перша у світі провели дослідження бактеріального різноманіття всередині зруйнованого енергоблока?

— Є така фраза, що наука будується на плечах гігантів. І у Чорнобилі до мене працювали дві наукові групи, але вони вивчали мікроміцети, тобто гриби. Ми перші у світі полізли туди за бактеріями. Наша команда унікальна. Певно, я найстарша серед усіх. З нами працюють студенти, аспіранти, тобто, нам вдається зберігати молодь. І це важливо.

"Лікар каже: ви народжуєте. А я кажу: ні, я не можу, в мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею
Олена Паренюк розповідає, що в Японії було складно, бо там інша культура, але робота на Фукусимі того вартувала. Фото: Єлизавета Серватинська

Уперше до Чорнобильської зони ви поїхали, коли після аварії минуло більше ніж 20 років, а у Фукусіму — лише за 2 роки після вибуху. Не страшно було?

— Це був шанс, який я не могла проґавити. Я виходила на передзахист дисертації. В науці є система постдоків. Тобто ти захищаєш дисертацію, а потім залишаєш лабораторію, наукову групу і їдеш кудись. Це так працює в усьому світі. Було непросто, тому що, перш за все, Японія — це взагалі інша культура. Але з точки зору радіобіології і досліджень було надзвичайно цікаво.

Чи пощастило з дослідженнями у Японії?

— Ось, наприклад, у Чорнобилі у нас дуже плямисті ґрунти. Тобто, дуже різні. Ти можеш відійти на 3 метри — і в тебе вже інший тип ґрунту. Це впливає на коректність наукових досліджень, а також на висновки. А у Фукусімі фактично одні й ті самі ґрунти. Ти можеш їхати машиною, зупинятися кожні 100 метрів, відбирати проби, і в тебе змінюється в основному радіоактивне забруднення, а сам тип ґрунту залишається тим самим. Це був джекпот.

Що для вас найважче у радіобіології в Україні?

— В нас непевне законодавство для наукових досліджень в радіаційній галузі. Наприклад, немає такого поняття, як радіоактивний "зразок". Тобто я не можу офіційно взяти зразок ґрунту та вивезти його з зони відчуження. А тим більш вивезти його за межі України. Було багато комічних ситуацій, коли японці прилітали й брали якісь зразки. А у нас після Чорнобиля в пострадянських республіках стоять дозиметри в аеропортах. І ось, власне, японці прилітали, брали якісь там зразки й не проходили ці дозиметри. Це така сіра законодавча зона.

"Лікар каже: ви народжуєте. А я кажу: ні, я не можу, в мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею
Олена Паренюк каже, що намагається зробити космос із Чорнобиля. Фото: Єлизавета Серватинська

Чим за свою наукову діяльність ви пишаєтеся найбільше?

— Тим, що ми потрапили у саркофаг. Це космічно. Мені подобається фраза: "Чорнобиль — ти космос". Ми намагаємося створити там лабораторію і трохи змінити ракурс, бо Чорнобиль — це не тільки про радіаційну безпеку і атомну енергетику. Ось, наприклад, основна небезпека для польотів у космос — космічна радіація, випромінювання. І для того, щоб тестувати певні біологічні матеріали, NASA використовує циклотрони. Це складно і дуже дорого. А у нас є Чорнобиль. Ми можемо знайти певні умови всередині саркофагу, які будуть доволі точно імітувати космос. Це набагато дешевше і доступніше.

"Лікар каже: ви народжуєте. Я йому: ні, не можу, у мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею
Олена Паренюк із командою у Чорнобильській зоні відчуження. Фото: з власних архівів Олени Паренюк

Як ви оцінюєте рівень науки в Україні?

— Вона тримається на ентузіастах і відповідальних людях. Не завадило б підтримки і довіри від держави. Треба більше свободи. Наука в університетах задушена документацією, а в установах немає фінансування. Науковці круті, але базу потрібно забезпечити.

Радіобіологиня народжує сина 26 квітня — це день чорнобильської трагедії. Як це?

— Ми з колегами у 2019-му мали їхати на конференцію у Славутич. Мама сказала, щоб я не робила цього. Я говорю, ні, все буде добре. Але так сталося, що в колеги були проблеми з авто і я залишилася. І 25 квітня, вночі, кажу подрузі: треба поїхати до пологового. Думаю, побуду там й все. Бо дата народження була через декілька тижнів. А потім лікар каже: "Ви народжуєте". А я йому: "Ні, я не можу, у мене немає часу".

"Лікар каже: ви народжуєте. А я кажу: ні, я не можу, в мене немає часу". Інтерв'ю з радіобіологинею
Олена Паренюк: наука задушена документацією, а в установах немає фінансування. Неможливо писати проєкти в холодному приміщенні. Фото: Єлизавета Серватинська

У 2021 році, за версією журналу "Фокус" ви увійшли до "100 найвпливовіших жінок України". Що це для вас означає?

— Троє науковиць увійшли до того списку. Приємно, що українські журналісти вважають нас тими, хто може бути впливовими в Україні. Я їм за це дуже вдячна. Але з іншого боку, звичайно, нас таких набагато більше. Є просто надзвичайні жінки, які працюють у науці в Україні, які також мали б увійти у ці списки.

Я не дуже люблю публічність. Для мене важливо говорити про науку. Часто буває, що колеги говорять про неї доволі складною мовою, бо у нас складна наука. А мені пощастило — я вмію говорити про це простіше. Але мені більше до вподоби сидіти у лабораторії й щось вивчати. Але так, це звання і я пишаюся цим.

Читайте також

"Ми плануємо створити сузір'я космічних апаратів", — голова Державного космічного агентства Тафтай

Звичка вчитися все життя: як процес навчання впливає на фізичне і ментальне здоров’я

Пересадка людині серця свині: як це вплине на подальший розвиток медицини

Що таке метавсесвіт і коли ми вже зможемо в нього зануритись

Підписуйтесь на розсилку Суспільного — головні новини та тексти тижня в одному листі.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі аккаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди