"Не було відчуття ніякого. Ти вже був мертвий": спогади ув'язненої нацистських концтаборів

"Не було відчуття ніякого. Ти вже був мертвий": спогади ув'язненої нацистських концтаборів

Ексклюзивно
"Не було відчуття ніякого. Ти вже був мертвий": спогади ув'язненої нацистських концтаборів
Суспільне, скріншот

Українці Анастасії Гулей — 96 років. У серпні 1943 року вона потрапила до концтабору "Аушвіц", біля польського Освенциму, де пробула півтора року. У січні 1945 Анастасію відправили до концтабору "Берген-Бельзен". Звідти її визволили англійські військові у квітні того ж року. Зараз очолює Українську організацію борців антифашистського опору, що займається поширенням свідчень. Суспільне поспілкувалось із колишньою бранкою одного із найбільших концтаборів у історії людства.

  1. Вивіз до Німеччини.

В 1943 розпочався вивіз молоді в Німеччину. Прямо в старостаті були списки хто 1923 -26 років народження. Давали повістки і мусиш їхати. Якщо не поїдеш, лякали, що заберуть матір, або хату спалять. Так мене забрали.

"Не було відчуття ніякого. Ти вже був мертвий": спогади ув'язненої нацистських концтаборів
Анастасія Гулей пробула у концтаборі півтора роки. Скріншот, Суспільне

Спочатку Анастасію Гулей доправили до Німеччини, далі до Польщі.

Ми побули в тому таборі днів 10, шукали можливості втікти. Тільки втекти, іншої думки не було. Тільки додому. Одного дня нам пощастило. Пішов густий дощ, охорона нас відвела до майстерні. Ми втекли із майстерні до станції. Там стояло дуже багато вантажних ешелонів. Ми попід тими ешелонами на протилежний бік повилазили, перехрестились і давай шукати де кордон перейти.

Нам залишався ще один перехід і ми були б у Львівській області. Але нас піймали. Назбирали нас таких різних штрафників у вагон і повезли в Освенцим.

  1. Концтабір Аушвіц-Біркенау

Завели мене в один барак спати. І чую, що жінка українка. Питаю: “Куди ми потрапили?” Каже: “Побачите”. Ніхто нічого не говорить. Воно дійсно, не розповіси. Тільки потрібно побачити це і усвідомити. А словами описати — не опишеш.

На другий день нас ведуть стригти. Стрижуть волосся. Після цього сідаєш на манікюр до іншої. Сідаєш і руку на стіл. Довбе номер. Все. Дали зрозуміти - ти вже не людина, в тебе немає нічого людського. Немає в тебе ні прізвища, ні імені. Ти татуйована скотина. У тебе номер 61369. На який ти 2 рази в день маєш бути відгукнутись 2 рази на день. І все, і почалась житуха в Освенцимі.

Найстрашніше що в Освенцимі було — це дивитись, як потоки людей женуть у крематорій. Як глянеш сюди в сторону - крематорій, а з них йде дим і полум'я чорне, червоне… А сморід! Дихати нічим. Це горіло людське м‘ясо.

От привозять міндобриво, в мішках такі. Набираємо і розсіваємо по полю. А потім бачу, що воно не таке якесь. Стала роздивлятись — а це прах людський. І там кісточки. Ми в глухому куті. Це ж прах людський! Ми сіємо його по полю. А завтра твій прах тут буде лежати. Все тобі нагадувало, що ти тимчасовий в житті трапився.

"Не було відчуття ніякого. Ти вже був мертвий": спогади ув'язненої нацистських концтаборів
Фото Анастасії Гулей у молодості. Суспільне, скріншот

Концтабір Берген-Бельзен

На початку січня 1945 радянські війська наближаються до Освенциму. Нацисти тікають, забираючи із собою частину полонених, зокрема і Анастасію Гулей.

Ми самі себе підбадьорювали: “Хай везуть, хай мучать, але в гірше місце за Освенцим нас уже не привезуть.” І таки привезли. Підходимо до брами, і бачимо стоять есесівці і серед них Йозеф Крамер — комендант Берген-Бельзена і він був трохи комендантом в Аушвіці-Біркенау. Ми знаємо що це за собака. Як побачили цього Крамера... зрозуміли, що нам свободи не бачити, нас привезли, щоб знищити. На нашому був напис “тиф”. На інших — інші. Так хвороби прививали, експерименти робили.

Потім всі захворіли на тиф. Трупи із барака не встигали вивозити. Крематорії не робили. Ями не копали. Біля барака складали… Через 3 місяці в рівень із бараком склали.

В концтаборі була полячка із дочкою. Її дочка померла раніше матері. І прибиральниці, які стежили за порядком у бараці — хочуть дочку забрати, а мати її притискає, мертву вже… Тулить її до себе і ти все це бачиш…

А один день нам дають хліба, як сірникова коробка, такий шматочок. Ми з'їли із жадібністю той хліб. Почало пекти всередині. Хліб був отруєний. Ми не знали цього, а якби знали, то що, теж би їли, то ж хліб. Ми почали шукати воду. Знайшли колонку в таборі. Її охороняє угорець і не пускає. А ми премо на нього. Він кричить: “Стій стріляти буду!”. А ми все одно прем. І він дійсно вистрелив. І ми думали, що вбило Зіну. Вона була із Білорусії. І так думали, що вона померла. А потім я її в Києві зустрічаю.

- Зіна це ти?

- Я.

- А тебе не вбив тоді угорець?

- Ні, він в ноги потрапив.

Він не дав нам тої води напитись, бо вода була отруєна. Ми ще йому дякую мали сказати.

15 квітня 1945 року британський армійський корпус увійшов на територію нацистського концтабору Берген-Бельзен.

Чуємо їздить танк і кричать на всіх мовах: “Ви вільні, ви звільнені ви повернетесь додому”. Хто вчора прибув і мав сили, ті бігли за танком. Цілували вслід. А основна маса, такі як я, куди нам уже додому, нам на той світ, а не додому. Вже не було відчуття ніякого. Ні порадуватись, ні погорювати, нічого. Ти вже був мертвий.

Виводять солдати мене з барака. Сама йти не можу. Біля кожного бараку рили могили, бульдозером ті трупи закопували. Я як побачила те все і мене назад кинуло. І думка: “Я виходжу, а вони… Це ж маса людей залишилась…”

У Анастасії і досі чітко видніється татуювання, яке їй зробили в Аушвіці.

"Не було відчуття ніякого. Ти вже був мертвий": спогади ув'язненої нацистських концтаборів
Татуювання Анастасії Гулей. Суспільне, скріншот

"Такі дурні питання ставили. Це що у вас комсомольський білет? Польова пошта? Такі дурні і дивишся: “Дурень ти дурень, який ти щасливий що ти цього не знаєш.” А потім перестала реагувати. А тепер я в моді. Зараз глянеш всі рукава розписані, ніхто нічому не дивуються. Всі обписані і обмальовані", — каже Анастасія.

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, яку підписали 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році.

Підписуйтесь на розсилку Суспільного – головні новини та тексти тижня в одному листі.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди