З рідними, побратимами, вдома чи на одній з найвищих вершин Африки. Актриса Галина Баранкевич, волонтерка Тетяна Костинюк, мандрівник Андрій Кремез, благодійниця Валерія Кушніренко та воїн Петро Бойчук розповіли Суспільному, як і де зустрічатимуть Новий рік, і поділилися своїми найяскравішими історіями зі святкування.
Керівниця реабілітаційного табору для бійців АТО "З любов'ю в серці" Тетяна Костинюк
— З воїнами та волонтерами у таборіРеабілітаційно-відпочинковий табір для бійців АТО "З любов’ю в серці" розташований у селі Розтоки Косівського району.. Традиційне святкування, але — без алкоголю, бо у нас у таборі — "сухий закон". На Новий рік до воїнів приїдуть сім'ї, дітки. Ми зараз прикрашаємо залу. Прикрашаємо, до речі, кульками, які самі воїни розмальовували й підписували. Так святкуємо із початку заснування табору.
У дитинстві я святкувала у сімейному колі. Ще колись, коли я тільки переїхала до Києва, а я 12 років жила у Києві, то, поки ще не завела нових друзів, знайомих, зустрічала Новий рік сама. Накрила на стіл, увімкнула телевізор і — сама. Навіть і таке буває, але в житті завжди треба шукати позитив. Коли людина самодостатня, то їй не сумно навіть наодинці. Але зараз у мене — велика сім'я.
Для мене Новий рік — це можливість побути у колі своїх, поспілкуватися і трохи повеселитися. Особливо в останні сім років, коли в країні війна, то місця для свята не так багато. Воно таке для нас "відносне" свято, бо приїжджають воїни, волонтери, і для нас це є та сама робота, просто у новорічному форматі. Це — можливість насититися позитивом, набратися сил, бо хто-зна, що принесе нам наступний рік.
Всі ми знаємо, що людина може ділитися тим, чим вона сама наповнена. Тобто, якщо вона спустошена, то чим вона може поділитися? Тому можливість святкування у колі друзів наповнює тебе позитивом, яким ти ділишся з тими, кому це дуже потрібно, потрібна наша підтримка, шана, допомога, турбота.
Мандрівник Андрій Кремез
— Цього року, якщо вдасться, святкуватиму на другій за висотою горі в Африці — Кенії. Вже вирушив туди. А зараз я — в Найробі.
Читайте також: "Познайомитися із собою і планетою" — прикарпатець Андрій Кремез вирушив у навколосвітню подорож
Не пам'ятаю, в якому році сталася ця історія. До мене на Новий рік приїхала дівчина з України (я був у Чикаго). Тоді я думав, куди податися у "теплі краї". І ось за Флоридою є така серія безлюдних маленьких острівців. Я завжди мріяв потрапити на якийсь із тих островів. Пам'ятаю, що обдзвонив десь 30 компаній, які дають в оренду кораблики. Але вони всі відмовили, бо під час оренди кожна яхта повинна бути пришвартована біля якого-небудь готелю, вона не може бути просто у вільному плаванні. І тільки за 32 разом якийсь дідусь, якому я пояснив ситуацію, сказав: "Добре, приїжджай".
Ми поїхали з Чикаго десь 26 грудня. Взяли їжу, приїхали до того дідуся, він дав нам простесенький човен, і ми вирушили на острів. Я взагалі вперше в житті кермував таким маленьким судном, тому ми часто губилися. Та й на карті — все дуже просто, а насправді добратися до острова було зовсім не легко. Добре, що частково з'являвся Інтернет, ми туди таки дісталися.
Я кинув якір, доплив до острівця, думав там багаття розвести. Ми взяли м'ясо, шампанське. Острів увесь був засаджений мангровими гаями, і знайти там якісь дрова було важко. Я назбирав патички, а потім зовсім випадково знайшов невеличку лагуну, де все вже було поскладене — дрова, каміння у вигляді стола. Я думаю: "Вау, як пощастило". Ми перенесли туди всі речі.
О 22:00 чуємо — мотори гудять. Думаємо: "Халепа! Приїхали люди, які тут дрова поскладали!" А так сталося, що з 22:00 починався відплив. І коли вода відходить, серед моря з'являється такий піщаний острів. Місцеві про це знали, і коли починався відплив, вони туди припливали, паркували свої човни, витягували ялинки й спалювали їх. У них була така традиція — на Новий рік спалювати ялинки, ніби — попередній рік. Було спекотно. Ми вийшли з дівчиною з кущів — для американців це був взагалі шок. Вони питають: "А звідки ви?". Ми відповідаємо: "Ми — українці". Вони: "А як ви сюди потрапили?". Ми: "Та от, знайшли острівець такий, приплили".
Вони запросили нас до своєї компанії. У них була традиція на Новий рік, що всі пари цілуються і бажають одне одному любові у наступному році. В один момент у мене просто котилися сльози від того, що я навіть не міг собі уявити: я стою Бог зна де у шортах, і той вогонь, і ті люди... Це був найкращий Новий рік у моєму житті.
Як на мене, Новий рік настає не 31 грудня, а тоді, коли ти вирішуєш, що хочеш змінити щось наступного року. Він може ставатися і в жовтні, і в червні. Головне, щоб ти хотів розвиватися. Новий рік настає тоді, коли ти приймаєш рішення почати працювати над собою.
Засновниця і голова благодійного фонду "Час добра та милосердя", волонтерка Валерія Кушніренко
— Цього року, як і в минулі, я святкуватиму вдома — з дітками біля ялиночки, з подарунками. Спокійно, скромно. Я вважаю, що Новий рік — сімейне свято. Будуть традиційне олів'є, голубці, о 00:00 підніму келих шампанського, загадаю бажання. У новорічну ніч — все має інший смак.
У дитинстві ми з мамою завжди ходили вночі до ялинки. Пам'ятаю, було дуже багато людей, світло, хлопавки. Ми могли з мамою прийти о 2:00-3:00, і було дуже багато людей в центрі. А тепер такого нема, люди приходять вдосвіта. Ми завжди збиралися — найрідніші. Мама завжди наготує, і потім ми всі разом ішли до ялинки.
Я дуже люблю це свято, навіть більше, ніж день народження. Старе залишаємо і крокуємо у новий рік. Однозначно — це свято, коли можна об'єднатися, тепло й затишно посидіти разом.
Офіцер групи підготовки 10 окремої гірсько-штурмової бригади, старший лейтенант Петро Бойчук
— Буду святкувати Новий рік сам, бо дружина — у наряді. Для військових Новий рік — це як і будній день. Для мене — це просто новий місяць, початок нових військових навчань, нічого особливого, на рік старший став. Але якогось піднесення, бенгальських вогнів, промови президента з телевізора — в принципі, давно так не святкую. Для мене більше значення має 1 січня — день народження провідника української нації Степана Бандери. Якщо вихідний, то можу підійти до пам'ятника, послухати когось із культурних діячів чи влади, подивитися, як суспільство реагує, скільки людей прийде на захід.
У дитинстві святкував, як і всі діти. Були "ранки", Діди Морози приходили. Хоча я схильний до тієї думки, що Дід Мороз — це той, хто зрадив Бога і Миколая, і пішов у "совок". Мені більше подобається Різдво, Старий Новий рік, Маланка — ті свята, які підкреслюють нашу самобутність, історичне коріння.
У мене були святкування Нового року у горах, під Петросом, наприклад. Пам'ятаю, на Майдані був Новий рік. Всі у наметах готували олів'є, була дружна атмосфера, на сцені виступали різні гурти. Тоді вже був досвід грудневих протистоянь біля прокуратури й на Грушевського, але це ще було до розстрілів. Але у той Новий рік ніхто ще навіть не міг собі подумати, що злочинна влада допустить криваві події на вулиці Інститутській. Тоді ще була надія, що все буде добре.
Заслужена артистка України Галина Баранкевич
— Буде, як на диво, дуже сімейний домашній спокійний відпочинок. Насправді ми з чоловіком планували летіти на Новий рік у Мілан — це був мій подарунок йому на день народження. Але всі ми знаємо про обставини, в яких зараз живемо. Тому змушені були перенести політ. Вирішили гучних святкувань не робити. Приїхала моя сестра з Києва — то буде затишне родинне коло. Правда, ще не вирішили, чи в нас, чи в батьків. Взагалі була думка провести свято за великою мискою олів'є і пельменів (у мене є традиція ліпити домашні пельмені на Новий рік) перед телевізором. Але, звичайно, буде краще, по-родинному.
Упродовж багатьох років я відзначала свято працюючи — співала на корпоративах, вела їх, була снігуркою. Так — ще зі шкільних часів, коли я активно займалася вокальною і корпоративною діяльністю. А згодом, коли я стала актрисою, вже захотілося більше відпочивати в такі дні, бо іншої можливості відпочити в нас немає. У мене 8 січня буде вже шоста "Легенда Святого Різдва"Різдвяна феєрія заслуженої артистки України Галини Баранкевич. Кожного року створюється новий сценарій із нестандартними вирішеннями теми Різдва. Виставу зіграють 8 січня о 19:00 в Івано-Франківському драматичному театрі ім. Івана Франка. Треба акумулювати багато сил, щоб видати цей проєкт. Тому в мене акцент саме на цьому, треба накопичити енергію, щоб 8 січня видати максимум.
Пам'ятаю, якось я мала в Яремчі корпоратив, і мені сказали приїхати о 00:30. Мене віз батько з мамою автомобілем. Їдемо, їдемо, і бачимо, що не встигаємо. Був ще затор на трасі у Цуцилові — просто автомобілі їдуть в гори. І в якийсь момент ми бачимо, що вже за п'ять хвилин дванадцята, ніхто нікуди не встигає. І тут ці автомобілі зупиняються і люди починають кричати, свистіти: "З Новим роком!".
Для мене Новий рік — це закриття одних дверей і відкриття інших. Майбутнє класне тим, що дає надію на те, що воно буде гарним. Якраз і чекаєш Нового року, аби закрити всі проблеми зі старого року, зачинити старі двері й відчинити нові — для нових кроків, планів, рішень.
Читайте також
- Від волонтера до мера. Як відзначали Новий рік знані прикарпатці
- Теплі історії про Різдво від іменитих прикарпатців
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
