"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'ї

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'ї

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'ї https://www.facebook.com/people/Valentin-Krivonos/100006440259690/

"Шоб ви здохли!" – голосно вигукнув жіночий голос з глядацької зали під час вистави "Жінко, сядь" у Дикому театрі. Важко стримувати емоції, коли на очах знущаються над людиною.

Режисер Максим Голенко випустив цей спектакль три роки тому, поставивши його за п'єсою "Любов сильніша" Наталі Блок. За її словами, події на сцені відбувалися і в її житті. І коли вона наважилася піти від чоловіка, то змогла їх описати в п'єсі.

З 25 листопада до 10 грудня в Україні триває Всеукраїнська кампанія "16 днів проти насильства", у рамках якої Суспільне Культура розповідає, як театр говорить про складне і допомогає зупиняти насильство.

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'їhttps://www.facebook.com/people/Valentin-Krivonos/100006440259690/

Звідки береться насилля

Перед початком кожної вистави керівниця театру Ярослава Кравченко вітає глядачів попередженням, що буде "травматично". Але наскільки – це вже індивідуальне сприйняття і досвід.

Дійство вистави "Жінко сядь" розгортається за весільно-сімейним столом молодого подружжя – Юлі (Наталя Кобізька) і Сані (Андрій Клименков). Вони закохані один в одного до нестями і ніяких підозрілих "дзвіночків" щодо тиранії немає.

Проте поступово у сім'ї починаються скандали, непорозуміння, звинувачення, абсурдні вимоги. А ще підливає масла у вогонь свекруха.

Мабуть, у кожній сім'ї бувають сварки, але деморалізація і тваринні рефлексії не виникають в одну мить. І часто джерело деспотії – у вихованні, з дитинства.

У виставі через образ свекрухи (Ганна Александрович) розкривається стрижень жорсткості Сашка, який зростав у ілюзії материнської любові. І вже маючи свою сім'ю – дружину і двоє дітей, Сашко перетворює їхнє життя на пекло.

Його дружина Юля намагається тримати увесь дім на собі, але чим далі, тим вимог у чоловіка все більше, а розуміння – все менше. Жінка намагається налагодити стосунки, зберегти сім'ю, але тирана не зупинити.

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'їhttps://www.facebook.com/people/Valentin-Krivonos/100006440259690/

На сцені ллється не просто лайка, а відбуваються бійки, насилля, образи. Свідками цього стають діти подружжя, які сидять у навушниках і втикають у телефони. З одного боку, це значно посилює емоційну і психологічну складову. З іншого – вимальовує подальший сценарій: яку модель сім'ї вони у майбутньому будуть наслідувати?

У виставі також запропонована схожа, але завуальована модель стосунків між жінкою і чоловіком, коли приниження сприймається як гра, яка теж несе небезпечні ризики.

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'їhttps://www.facebook.com/people/Valentin-Krivonos/100006440259690/

"Якщо театр не говорить про життя, він мертвий"

У Києві вистава йшла протягом трьох років 20 разів, а також був гастрольний тур і покази у Харкові, Маріуполі, Херсоні, Одесі та Львові. "Для нас важливо показати жінкам, що терплять насильство над собою, що вони не одні. А коли людина бачить свою історію в театрі – це неабияк впливає. Було багато сліз, багато історій. Когось ми підштовхнули вирішити життєву ситуацію, комусь нагадали про минуле. Дуже зачепила дівчина років 15-16 після виставі у Херсоні, вона підійшла у сльозах і сказала: "Дякую. Тепер я точно знаю, яким моє життя не має бути. І все для цього зроблю", – згадує керівниця театру Ярослава Кравченко.

"Дикий театр" постійно звертається до гострих тем, серед яких насильство. І робиться це досить відверто і пронизливо.

"Якщо театр не говорить про життя, про актуальні проблеми – він мертвий. Мене особисто турбує проблема насильства, тому в "Дикому" на цю тему зроблено п'ять проєктів"
Ярослава Кравченко

"Бути знизу", "Шрами", "Нові шрами" та аудіоверсія вистави, є ігрова версія "Шрамів" онлайн, що змінює сюжет" – вистави "Дикого", які присвячені темі насильства.

За її словами, у кожної вистави є свій строк життя: в середньому – це три роки. Тому 28 листопада вистава "Жінко, сядь" була показана в останнє. Але у репертуарі "Дикого театру" ще є вистава "Нові шрами", яка теж присвячена проблемі насильства і заснована на реальних історіях.

"Про тему домашнього насильства не хочуть говорити, але воно відбувається кожного дня. Вони кажуть мені, що це політична тема, але це не так. Це не політика, а життя. І це не про сімейні цінності, бо немає ніякої цінності у насильстві. Лише разом ми зможемо змусити державу зупинити це", – звернулася до глядачів на останньому показі вистави голова організації "Інсайт", співорганізаторка Маршу жінок Олена Шевченко з проханням підписати петицію до президента України із закликом ратифікувати Стамбульську конвенцію в Україні.

В Україні, за даними Національної соціальної сервісної служби, за 10 місяців 2021 року зафіксовано 267 тисяч звернень стосовно домашнього насильства. Понад 80% з них – від жінок. Щороку 600 жінок в Україні гине від насильства. Завдяки інформаційним кампаніям все більше жінок наважуються звернутися по допомогу і заявити про насильство: стабільна динаміка зростання кількості скарг до поліції на 53%; на 50% збільшилася кількість складених адміністративних протоколів відносно кривдників, на 15% більше поліцією винесено термінових заборонених приписів у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

"Натомість постраждалі все ще зіштовхуються із перепонами щодо порушення кримінальної справи, затягуванням судового розгляду через недоукомплектованість судів і необхідністю присутності кривдника на судовому засіданні тощо", – відзначають у Amnesty International.

Наведені дані не відображають повноту проблеми, бо дуже багато постраждалих або не в змозі звернутися за допомогою, або не знають, де її шукати.

"Мій чоловік обіцяв, що зведе мене з розуму або я накладу сама на себе руки і він буде "чистенький".
Наталя Блок

"Для того, щоб піти від чоловіка, треба підготуватися – куди, що будеш робити, бо абьюзери – неадекватні. Жінки часто вмирають, коли намагаються піти від чоловіка", – говорить сценаристка.

"Театр – це інструмент"

Вимірювати насильство у цифрах – сам по собі метод цинічний, адже все це – зруйновані життя, фізичні і психічні травми, а інколи смерть. Напевно, саме тому емпатія через театр має підштовхнути глядачів до конкретних дій, щоби запобігти знущанню по відношенню до рідних і друзів. Це має бути рефлексія свідомого громадянина своєї країни на злочин.

Практика залучення мистецтва, зокрема театру, якщо не до вирішення питання протидії насильству, то хоча б до спонукання до дії у його вирішенні, досить розповсюджена у світі. Український театральний простір теж працює у цьому напрямку.

Наприклад, у вересні у київському театрі "Золоті ворота" режисерка з Литви Андра Каваліускайте поставила виставу "Інші". Суспільне Культура розповідало про неї. Матеріал вистави – низка реальних історій із життя підлітків та молодих людей, які пережили у різній формі насильство, булінг та аборт. Кожна історія звучить з болем, який неможливо вгамувати або забути.

"Жінко, сядь", або Як театр говорить про насильство у сім'їФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Вистава "ІН-ШІ" у театрі "Золоті ворота".

Вистава закликає не бути байдужим до тих, кому потрібна допомога, але він чи вона боїться про це сказати, адже насилля не має географічних чи вікових меж.

Кожен глядач отримує контакти профільних служб та відомств, куди можуть звернутися ті, хто потребує допомоги. І дуже важлива інновація.

"Ми не можемо в одну мить когось зцілити або змінити життя, але театр – це інструмент невеликих суспільних перетворень, які відбуваються крок за кроком. Якщо ми братимемо теми, які нас хвилюють, то ми можемо бути чесними, коли ми говоримо на ці теми", – вважає директорка театру "Золоті ворота" Ксенія Ромашенко.

Через театр з глядачем можна спілкуватися не тільки мовою Шекспіра, але через сучасні сенси, які відгукуються глядачу. Звернення театру до соціальної площини – природній і закономірний процес, результатом якого стає можливість говорити відкрито у соціуму про нібито табуйовані теми.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше