"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'янов

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'янов

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'янов Фото: Facebook/Паша Демянов

Прикарпатський волонтер Павло Дем'янов працює водієм швидкої у "Першому добровольчому мобільному шпиталі імені Миколи Пирогова" з 2017 року. Чоловік не раз возив тіла загиблих героїв. Протягом двох років волонтер збирав харчі для бійців на передову й у госпіталі. Збирає допомогу Павло Дем'янов і донині — смаколики у великодні кошики чи до різдвяних свят.

До Міжнародного дня волонтера журналіст Суспільного поспілкувався із Павлом Дем'яновим про його волонтерську місію, специфіку роботи військових медиків, "окопну війну", потребу у єднанні українців і ... особливості зварювання печей із кисневих балонів.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

"П'ять хвилин говорити зможу", — написав мені Павло у Facebook за хвилину до того, як я йому зателефонував.

Як справи на передовій?

— Вчора (30 листопада — ред.) був сильний обстріл в Станиці Луганській, 122-ми крили. Там є залізнична станція "Кіндрашівська Нова" — її обстріляли. Почався десь о 16:00, тривав годину. Один цивільний з колії постраждав. Кажуть, що обстрілювали й "градами".

Вже звикли до обстрілів?

— Звикаєш до того, але все одно страшно. Коли починається, то щось всередині здригається.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

Зараз волонтер Павло Дем'янов перебуває у Станиці Луганській

Часто обстрілюють?

— Та ні, тут із 2016 року нічого такого сильного не було. Було в жовтні, на сьоме листопада "привітали", і вчора — що лікарня 5-поверхова тряслася.

Чому вирішили зайнятися волонтерством?

— Я був хворий на хребет — у військо не брали. А якось вдома сидіти здоровому, коли діти воюють, то для чоловіка не пасує. Була нагальна потреба з харчуванням. Тоді я з Валентиною Шаламай з Павлограда створили кулінарну сотню "Павлоград-Україна". Я збирав овочі, а вони переробляли на сухі борщі, супи. Якось порахували, то в рідкому вигляді упродовж 2015-2016 років у нас вийшло 60 тонн борщу. Три роки тому нагальна потреба у харчуванні зникла, забезпечення пішло добре, і я пішов у Перший добровольчий шпиталь імені Миколи ПироговаНайбільша українська неурядова організація із залученням цивільних медиків-добровольців та допоміжного персоналу до надання медичної допомоги в зоні проведення операції Об’єднаних сил в окремих районах Донецької та Луганської областей..

Коли вперше відправилися на Донбас?

— Це було в кінці лютого 2015 року. Ми поїхали у Волноваху. Нам дали два буси допомоги у селі Черніїв. Приїхали до 26-ї бригади під Волноваху. Тоді там служив Андрій Долик (Східний Вовк). Ми до нього їхали.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Наталя Перцович

Волонтер Павло Дем'янов у 2015 році

Цього року виїхав із Франківська наприкінці червня, дотепер — тут. На Сході я — по пів року, і так третій рік поспіль. Попаснянський район, Станично-Луганський, з десятого (грудня — ред.) переїду в Новоайдарський.

Розкажіть про добровольчий шпиталь

— Він створився у 2014 році. Була потреба у медиках, бо їх у війську не було. І лікарі-волонтери з усієї України згуртувалися, надавали допомогу і в лікарні, і стояли з військовими на медевакуації. Загалом ми реалізували дуже багато проєктів.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

Зараз добровольчих шпиталів на Сході фактично немає, всіх вивели. Таблетки дорожчі привозять волонтери. Торік, скажімо, була потреба у вітамінах, то я їздив Станицею, збирав їх, також — гарячі чаї.

Яка основна відмінність військового медика від цивільного?

— Це — зовсім різне. Ну от цивільна медицина: лежать три хворі, один — більш-менш нормальний, другий — гірший, третій — майже безнадійний. Цивільні медики починають безнадійного реанімувати, військові — того, що більш придатний, швидше вилікується. Ось у цьому різниця. Тому що, якщо починати з важкого, то поки дійде черга до легкого, то він також стане важким.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

Якщо порівняти 2015 і 2021 рік, що змінилося у плані забезпечення, умов для волонтерів?

— Я скажу тобі чесно, не знаю, напишеш це, чи ні. У 2015, 2016, 2017 роках була дружба. Де б не їхав, побачив світло, військових — міг заночувати. Зараз цього немає.

Чому, як гадаєте?

— Не знаю, отак психологічно дуже важко. Тоді приймали з радістю, тому що була потреба. А от зараз привожу печиво — не той ефект, я не можу пояснити.

Це добре, чи погано?

— Як з якого боку подивитися. Так, є забезпечення. Але немає дружби між підрозділами, наприклад, кожен — сам по собі. Немає єдності такої, як колись, коли зустрічали, обіймалися. Зараз — затяжна війна, що ще сказати, — окопна.

Як під час Першої світової?

— Ось-ось, як перед революцією: окопна війна, це — щось схоже. Ті постріляють, наші відповідь дадуть, і тиша. Потім знову якесь загострення і далі тиша. Ну і військовослужбовцям дуже важко психологічно. Це от сидиш і не знаєш, що буде. В ті роки було страшно, але був рух, а зараз... Це як замкнутися у квартирі і з рогатки стріляти у горобців: куди вцілиш, туди вцілиш.

На "Східному фронті" без змін, так?

— Так. Є спокійні місця, є — що постійно якийсь рух. А так, в цілому, "покопалися" і сидимо. Були сильні обстріли під Попасною, я якраз там чергував, там одного друга мого поранили. Ну — війна: зненацька щось може прилетіти, коли ніхто не чекає, люди — розслаблені.

Якщо ми не об'єднаємося знову, як це було у перші роки війни, то нічого доброго не буде. В єдності — ми сила, а поодинці — ніхто.

Які настрої у тамтешнього населення?

— Настрої — різні. Був у Попасній, керівництво місцевої лікарні надало приміщення, умови для роботи з пічками. У Станично-Луганській лікарні мені також дали гараж, світло там провів. Є всі умови, щоб я робив пічки. Хоча серед місцевого населення є "індивіди".

Знаю, що зараз майструєте печі...

— Так, я навіть зараз — весь чорний, чумазий. Проста буржуйка, розумієш, палить небо, а я роблю пічки: все тепло залишається у приміщенні.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

Печі з газових балонів

Як змайструвати таку піч?

— О, ну це треба дивитися, це — марудна робота. Треба знайти балони, потім їх відкрити. Там є кран, кран — не відкручується, його треба зрізати, це — небезпечно. Потім залити його водою, прорізати отвір, а потім починати монтувати пічку. Зверху — два балони, але в них є канали, повітроводи. Це не просто зварені до купи два балони. Це — як печі у хатах.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновFacebook/Паша Демянов

Павло Дем'янов майструє печі для бійців

Скільки печей вже змайстрували?

— Цього року зробив уже 25 пічок і всі роздав. Деколи приїжджають хлопці, вночі чи вдосвіта, і забирають. Особливо, коли було похолодання, то — як гарячі пиріжки. Завдяки людям, які "скидають" гроші, я купую балони, труби, електроди, круги. Без людей я нічого не можу зробити. Люди ще вірять і допомагають. От небагато, але надійних друзів ще маю.

"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

Цьогоріч збиратимете святкові смаколики?

— "Кинув клич" до Дня Збройних сил України — відгукнуться, то роздам, розвезу все. Вся моя робота: отримав-віддав, отримав-віддав. А до Великодня я вже шостий рік поспіль привожу у Львівський госпіталь цілий бус крашанок, шинок, ковбасок — увесь набір пасхального кошика.

Як переважно відзначаєте новорічні свята?

— Новий рік, Різдво, Водохреща — завжди святкували тут. Поїли — і спати. Атмосфера не святкова. Всі чекають чогось гіршого на свята.

Обстрілу?

— Так.

Павло Дем'янов каже, планує повернутися додому наприкінці січня. Я запитав, чого він хоче побажати побратимам до Дня волонтера.

"Залишатися вірними тому, що затіяли. Колись волонтерів поважали, а зараз — що таке волонтер? Кажуть: "Ви нажилися, і що ви ще хочете від нас". Є, що нажилися, але це — одиниці. Але простий волонтер... Он у мене є друг Зеник Максим'як зі Львова. Він загиблих вивозив своїм бусом. У мене теж немає волонтерського буса, я від початку своїм T4 Автомобіль Volkswagen T4і катав. А він за власний кошт купив машину-холодильник і возить: туди — допомогу, звідти — загиблих. Мені також доводилося возити, але тут, на місці", — каже Павло Дем'янов.
"В єдності — ми сила, а поодинці ми — ніхто" — прикарпатський волонтер Павло Дем'яновФото: Facebook/Паша Демянов

Що відомо

Павло Дем'янов народився у столиці Киргизстану Бішкеку. У 1969 році сім'я переїхала у село Загвіздя Івано-Франківського району, і з того часу живе там.

Павло закінчив Бурштинський енергетичний фаховий коледж, потім — Донецький інститут радянської торгівлі. Волонтерить Павло Дем'янов з 2015 року.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди