"Я вважав себе безвісти зниклим". Азербайджан не віддає полонених, а Вірменія не може їх порахувати

"Я вважав себе безвісти зниклим". Азербайджан не віддає полонених, а Вірменія не може їх порахувати

Ексклюзивно
"Я вважав себе безвісти зниклим". Азербайджан не віддає полонених, а Вірменія не може їх порахувати Суспільне/Софія Павленко

У листопаді 2020 року Вірменія та Азербайджан домовились про припинення вогню у Нагірному Карабасі: за мирною угодою, обидві країни мали повернути додому всіх полонених. Рік потому ще щонайменше сотня вірмен, передусім військових, залишаються в полоні Баку. Такі приблизні цифри наводять у Єревані, втім, точна кількість полонених достеменно невідома. Ті, кого повернули, розповідають про нелюдське поводження, приниження гідності та катування.

У вересні 2021 року Вірменія подала позов до Міжнародного суду ООН із вимогою звільнити всіх своїх громадян. З таким ж закликом раніше виступили в Європарламенті, Конгресі США та Росії, яка торік була посередником у перемовинах щодо Карабаху. В Азербайджані відповідають: полонених віддали в межах обміну "всіх на всіх", а в країні залишаються лише "терористи та диверсанти", яких судять за злочини, скоєні вже після війни.

На що Азербайджан готовий їх обміняти та чому Вірменія не знає точну кількість своїх громадян, які могли опинитись у полоні, — у матеріалі Суспільного.

"Хай живе президент Алієв!"

Бій за Мадагис на самісінькій лінії розмежування між так званою Нагірно-Карабахською республікою та Азербайджаном посилюється проти ночі 2 жовтня. Десятки поранених вірменських військових підбирають на низині — перекидаючись, вони тікають з вершин, куди легко поцілити з артилерії. Із санчастини, що може опинитись під відкритим вогнем, кількох чоловіків переносять до бункеру.

Наступного дня, допомагаючи один одному, вони піднімаються на поверхню землі — на висотах, де вчора точились бої, майорить прапор Азербайджану. Поки Вірменія заперечує втрату населеного пункту, вісім військових змушені повернутись в укриття — без зв’язку, але з їжею, питною водою й знеболювальним.

Щодва дні під землю долинають голоси азербайджанських військових — вони крутяться навколо бункера, але поки не помічають його. Лише за двадцять діб, 22 жовтня, двері відчиняють: вірменам протягом години вдається відстрілюватись через щілину, раптом один із азербайджанців починає вести перемовини та клянеться, що нікого не вбиватимуть. Натомість вірмени, перш ніж піднятись на поверхню, просять поклястись, що їхні тіла передадуть родичам.

Так події тих днів запам’ятав Акоп Ованнисян.

"Трохи звикнувши до сонячного світла, я розгледів сотню чоловіків, вискалених і озброєних. Вони вишукували нас під стіною та змусили на відео сказати “Хай живе президент Алієв! Карабах — Азербайджан”. У разі відмови погрожували вбити того, хто стоїть поруч. Після цього нас із заліпленими скотчем очима завантажили в машину, але, на диво, не чіпали, навіть цигарками пригостили. Все почалось уже у Баку..."

В азербайджанській столиці полонених привезли у відділення воєнної поліції. За словами Акопа, били щодві години, погрожували судом та засудженням на 25 років: "Я провів там чотири дні. Мене прикували до батареї, не давали їсти та пити, нікуди не випускали, зрештою, ходити у туалет необхідності просто не було". Після переведення у тюрму для особливо небезпечних злочинців побиття не припинились: наглядачі били чоловіків у камерах, слідчі — під час допитів. "Вони ставили дивні запитання, на кшталт, який зараз рік, чому пішов воювати чи де розташований бункер президента АрутюнянаПрезидент самопроголошеної Республіки Арцах (Нагірно-Карабаської республіки). Звідки мені, звичайному солдату, це знати?!"

Про завершення війни у Карабаху Акоп дізнався з промови президента Алієва, яку по телебаченню слухали наглядачі. "Пізніше, на допитах мені показували відео погромів у нашому парламенті після поразки і казали: "Глянь, ти впевнений, що хочеш повернутись у таку країну?"" У тюрмі не було інших новин: довгий час Акоп думав, що Азербайджану повернули всю територію Карабаху, у Вірменії відбуваються заворушення, а він сам — зарахований до безвісти зниклих.

Ставлення до військовополонених регулюється Женевською конвенцією: їхнє утримання має бути не гіршим за умови, в яких живуть місцеві військовослужбовці. Полонених повинні розміщувати у спеціальних таборах, а не у в’язницях, як злочинців. Конвенція вимагає захищати їх від "образ та зацікавленості натовпу". Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також Європейська конвенція про права людини забороняє тортури та приниження полонених. Азербайджан є підписантом обох договорів.

"45-річний Ованес, який потрапив у полон 19 жовтня 2020-го, провів у воєнній поліції три дні. За його словами, кілька разів на день до нього заходили 5–10 співробітників, били кулаками, ногами у важких черевиках, кийками, арматурою. Вночі час від часу його по дві години змушували виконувати вправи, казали, що робить це погано, і били. Наказували лягати обличчям униз і дві години лежати нерухомо, після чого йшли, а повернувшись, били за те, що той поміняв позу. Протягом усіх трьох днів Ованеса не годували, якщо помічали, що спить, будили", — це витримка зі звіту правозахисної організації Human Rights Watch, яка розмовляла із чотирма колишніми військовополоненими. Всі вони розповіли про тривалі та неодноразові побої, троє — про катування залізним прутом, струмом та запальничкою.

Правозахисники верифікували понад 20 відео з соціальних мереж, відзняті минулої осені, із кадрами знущань ймовірно азербайджанських військовослужбовців над вірменськими полоненими. Їх колють гострими предметами, волочать по землі, ставлять на коліна, змушують цілувати азербайджанський прапор та вихваляти президента Алієва.

Ми намагались отримати додаткові свідчення від інших колишніх полонених, крім Акопа Овасиняна, втім, ще троє відмовились, "щоб не нашкодити тим, хто залишається в тюрьмах Баку". Водночас у МЗС Азербайджану заперечують знущання та називають звинувачення безпідставними. "Ми повністю задовольнили всі прохання щодо благополуччя цих людей. Ми допускали до них представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, а також уповноваженого з прав людини. Крім того, фото полонених, які повернулись до Вірменії, свідчать про їхнє хороше фізичне самопочуття", — сказала представниця азербайджанського МЗС Лейла Абдуллаєва у коментарі BBC.

"Залишились лише терористи"

На початку квітня цього року в аеропорту Єревана чекали на літак, який мав доставити групу полонених з Баку. Скількох утримуваних повернуть та кого саме — завчасно не повідомляли. На летовищі зібрались родичі затриманих військових і зниклих безвісти. По прильоту виявилось, що на борту лише командувач російським миротворчим контингентом Рустам Мурадов. Батьки та дружини військових заблокували будівлю Міноборони Вірменії, перекрили автотраси та залізничний шлях до міста Гюмрі, що в понад 120 кілометрах від столиці. У коментарях журналістам повторювали: "У нас лише одна вимога — повернути наших рідних".

За чотири місяці до цього в Нагірному Карабаху трапилось перше порушення режиму тиші: азербайджанська армія вимагала у вірменських військових піти з позицій у населених пунктах Хцаберді та Хін Тахері Гадрутського району, коли вони не погодились, почалась перестрілка. На ту мить, за мапою російської миротворчої місії, села були позначені як територія Азербайджану. Утім, мапу виправили та включили їх до зони дії миротворців — вже після того, як Азербайджан оголосив про успішну "антитерористичну" операцію на своїй території. За день мапі повернули попередній вигляд — села знову визнали азербайджанськими.

На тих позиціях у Карабасі стояли близько 60 добровольців із Ширакської області Вірменії, зокрема міста Гюмрі. Азербайджанські військові зафільмували, як вони склали зброю на землю. Кількох із них родичі розпізнали на відео в Telegram-каналах."У перші дні ми не мали жодної інформації від нашої влади. Тільки коли опублікували ці "ролики", ми зрозуміли, що вони не загинули. Пізніше Азербайджан заявив, що усі 62 людей у них", — розповідає Тигран Амбардарян, брат одного із затриманих тоді військових.

За версією азербайджанської прокуратури, вірменські військові незаконно перетнули державний кордон Азербайджану, зайняли позиції та влаштували збройні напади. Спершу їм висунули обвинувачення у причетності до тероризму, втім, пізніше більшості винесли вирок лише за незаконний перетин кордону. В Азербайджані військових полоненими не вважають."Вони терористи та диверсанти, і будь-які спекуляції щодо цього — недоречні", сказав президент Алієв. Натомість вірменський омбудсмен Арман Татоян наполягає: нехай військових захопили після укладання мирної угоди, вони — військовополонені, адже конфлікт у Нагірному Карабасі триває.

"Я вважав себе безвісти зниклим". Азербайджан не віддає полонених, а Вірменія не може їх порахуватиСуспільне/Софія Павленко

Попри заперечення статусу полонених у цих військових, Азербайджан повернув половину з них додому в обмін на частину мап замінувань у звільнених районах Карабаху. У країні репатріацію вірмен назвали "гуманітарним кроком". Вірменський омбудсмен має іншу думку: "Азербайджан мав повернути полонених, не вимагаючи нічого натомість. А що ми бачимо: спершу йде торг чи то за мапи, чи то за шматки територій, а потім повертають групами по кілька людей, яких ще вчора судили. Це не обмін, це торгівля".

За кілька місяців після перших протестів, влітку 2021-го, родичі військових знову вийшли на вулиці та оголосили сидячий пікет під будівлею уряду Вірменії: вони вимагали, щоб у Гюмрі був постійний представник, який звітуватиме про перебіг перемовин з репатріації військових. "Батьки хочуть повернути своїх дітей і вимагають цього не лише в азербайджанської сторони, а й у вірменської", — каже Тигран.

У кінці жовтня група батьків з Гюмрі відмовилась з нами говорити. Мама одного з полонених сказала: "Ми або всі разом розмовляємо із журналістами, або ніхто з нас. Поки ми не можемо". Як пояснив Тигран, батькам вкотре пообіцяли, що синів на днях повернуть, тому вони не хотіли нашкодити перемовинам. Родичі ніколи не знають, хто саме буде на спецборту з Баку — буває, їдуть в аеропорт і зустрічають чужих синів.

Читайте також: "Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

"Мені віддали тіло, але мій син у полоні"

Ераблур, або Цвинтар Героїв, як кажуть місцеві, розташований на пагорбах на околиці Єревана. У 1988 році тут почали ховати загиблих у першій Карабаській війні, пізніше цвинтар отримав статус військового меморіалу. Минулої осені поховати своїх синів на Ераблурі пропонували всім батькам. Схили пагорбів всіяні могилами із вірменськими прапорами — тоді, мов за розкладом, протягом шести тижнів війни привозили не менше десяти трун на день. Трохи більш як за рік тут знову поховання — азербайджанська сторона передала рятувальникам та Червоному Хресту ще кілька тіл загиблих з відвойованих територій. Ще донедавна їхні батьки сподівалися, що ті в полоні.

Вісімнадцятирічного Аргишту тільки-но призвали в армію, коли почалась війна. Служити відправили в Джабраїл — одну з найгарячіших точок Карабаху. Востаннє Сурен розмовляв із сином 17 жовтня 2020 року. Батькові повернули тіло Аргишти за два місяці, коли до територій допустили рятувальників. Сурен, не визнаючи загибель сина, самостійно поїхав у Джабраїл: "Я вирішив, що маю побачити це місце на власні очі… Місце і машину, в якій він типу підірвався. Я побачив: вона була розбита, але не знищена повністю, тому ті, хто були всередині, могли врятуватись". Усі тіла, які протягом року повертають з азербайджанської території, перевіряють на збіг із ДНК батьків. “Мій тест співпав, а ось результатів аналізу дружини досі немає. Я на 100% впевнений, що нас обманули: мені віддали чуже тіло, а мій син у полоні”.

“Я не один такий. Ви почуєте те саме від батьків, які щодня чатують на результати експертизи під лікарнею”, — говорить Сурен, переконуючи, що він не навісний з горя батько: мовляв, інші теж не визнають загибель синів.

За даними Слідчого комітету Вірменії, під час війни у Карабаху безвісти зникли 231 військовослужбовець та 22 цивільних; протягом року Баку звільнило 108 полонених. Загинули понад 3700 цивільних з невизнаної Нагірно-Карабаської республіки та Вірменії. З відвойованої Азербайджаном території Карабаху ще не повернули тіла всіх загиблих попри те, що міжнародна практика передбачає обмін рештками тіл одразу після завершення бойових дій. Це одна з причин, чому у Вірменії не можуть назвати точну кількість полонених, які залишаються в Азербайджані.

За словами адвоката Рафаеля Ішханяна, Азербайджан визнає, що на його території ув’язнені приблизно 40 вірменських військовослужбовців. Водночас є факти — верифіковані фото, відео та свідчення очевидців — щодо утримання ще щонайменше 80 людей. Глава МЗС Вірменії Арарат Мірзоян в інтерв’ю Le Figaro заявив про сотню полонених, яких не підтверджує азербайджанська сторона. Адвокатам та родичам невідомо, чи вони досі живі: “Солдат Ерік Мхітарян востаннє виходив на зв’язок з родичами 8 жовтня минулого року, а в кінці листопада з’явилося відео, де чітко видно, що він у полоні. Після війни його труп з простреленою головою знайшли на місці, яке доволі легко ідентифікувати на тому самому відео. Тобто, Еріка вбили вже у полоні. Це не єдиний випадок”, — говорить Ішханян.

У жовтні минулого року, коли війна тривала, BBC та Bellingcat незалежно один від одного підтвердили справжність відео, на якому зафільмована страта двох вірменських полонених у місті Гадрут. Журналісти знайшли підтвердження, що шоломи та автомати солдатів, які вбивають, співпадають із тими, що раніше використовували азербайджанські військові, зокрема спецназ. Азербайджанська влада назвала записи фейком.

Вірменські адвокати передали до Європейського суду з прав людини інформацію про вбивство у полоні сімох військових та 12 цивільних; а також понад 200 скарг, що передусім стосуються умов утримання в полоні, а також порушення права на життя. Вірменія вимагає звільнити всіх своїх громадян у Міжнародному суді ООН. Тим часом в Азербайджані заявляють, що зробили це у межах обміну "всіх на всіх".

Ми не маємо змоги перевірити заяви обох сторін щодо кількості вірменських полонених, яких можуть утримувати на території Азербайджану.

На момент виходу публікації Суспільне не отримало відповідь на запит від МЗС Азербайджану.

У листопаді 2021 року, одразу після нашої поїздки до Вірменії, на лінії розмежування відбулось загострення: Єреван заявив про напад азербайджанської армії на свої позиції, водночас Азербайджан у порушенні режиму тиші звинуватив вірменську сторону. Вірменська влада повідомила про ще 12 полонених військовослужбовців. Заяв про азербайджанських військовополонених не було.

Читайте також: Як живуть обидві країни за рік після війни, посли обох країн розповіли в ексклюзивних інтерв’ю Суспільному:

Суспільне у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди