"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

Ексклюзивно
"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном АР

Рік тому Вірменія та Азербайджан домовились про припинення вогню, що поклало край війні у Нагірному Карабасі. Баку повернув контроль над частиною територій самопроголошеної республіки Арцах та сімома прилеглими районами, які Вірменія окупувала у 90-х. Посередником у переговорах виступила Росія, яка ввела в Карабах близько двох тисяч миротворців та розмістила своїх прикордонників.

Новою лінією дотику між двома державами став кордон радянських часів, що проходить повз Сюнікську область Вірменії. Ми перетнули її зі сходу на південь, щоб побачити, як місцеві живуть упритиск до позицій азербайджанських військових та під "наглядом" російських миротворців.

— У 90-х азербайджанці лишень чули "вірмени йдуть" — одразу залишали міста і села. Вони й тепер ті самі боягузи, тільки з турецькими безпілотниками, — 33-річний водій Арсен переконує, що Азербайджан не переміг би у другій Карабаській війні своїми силами, нібито сталось це лише завдяки найманцям та підтримці Туреччини. — Але й ми припустились помилок: треба було перегрупуватись і почати партизанську війну в горах. Вони б ніколи нас там не дістали, навіть з повітря.

Арсен воював добровольцем у Джабраїльскому районі, який Азербайджан повернув на перших тижнях війни. Нам пощастило його зустріти у переддень поїздки: він нещодавно перебрався в Єреван із Сюнікської області, де знає всі місцеві дороги і села.

"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

Дорога в Сюнікську область пролягає повз азербайджанський ексклав Нахічевань / Суспільне

До війни сюнікці жили спокійно: зі сходу область мала лише умовний кордон з Нагірним Карабахом, який фактично контролювала Вірменія, з півдня — Іран, і лише із заходу — азербайджанський ексклавНесуверенний регіон, відокремлений від основної території країни і оточений однією або двома державами Нахічевань, відділений важкопрохідним гірським хребтом.

Азербайджанська армія у багатьох місцях не дійшла до Вірменії, втім, військовим, які займали позиції поблизу кордону, наказали відступити: за мирною угодою, Азербайджану також повернули окуповані райони навколо Карабаху, де військових дій не було. За кілька тижнів виявиться: коли у часи СРСР креслили мапи, не врахували, що внутрішні кордони можуть стати межами між суверенними, та ще й ворожими, державами — лінія дотику між Вірменією та Азербайджаном розділить дороги, села, сади та городи.

"Вони відібрали наші пасовиська"

Сім’я Драстамата утримувала до 70 овець та корів протягом кількох десятиліть — продавала молоко і з цього жила. Так було заведено в домогосподарствах Аравуса, до якого прилягали пасовиська. Від крайнього будинку села нині видно бойові пости азербайджанців, подекуди на відрізках кордону між прапорами двох країн — не більше 20 метрів.

— Тут завжди була війна, — каже Драстамат, — але землі навколо Арцаху залишались за нами, а тепер наші пасовиська відібрали. Цієї осені ми привозимо сіно з-під Єревана, за дві тисячі драмОфіційна валюта Вірменії, можна й за півтори знайти, якщо пощастить, але це дорого для нас.

Драстамат, як і його односельці, продав половину худоби, коли Азербайджану відійшло приблизно 60 гектарів сільськогосподарської землі. Поля, які залишились, засівають впритул до лінії розмежування.

— Тиждень тому в сусідньому селі двоє азербайджанців спустилися з гори, зі своїх позицій, і вкрали стадо, яке паслось біля цвинтаря. 106 голів, можете уявити?

— Навіть у новинах про це писали! — додає сільський голова Артур Джангирян. — Зателефонували російським миротворцям, щоб вони перейшли кордон і повернули корів. Днів зо чотири витратили, аби домовитись з азербайджанцями.

"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

Драстамат на своєму подвір'ї в прикордонному Аравусі / Суспільне

Артур із двома братами воював у Бердзорі, за 20 кілометрів від дому. Це місто у Лачинському районі, який Вірменія передала вже за угодою. Водночас за нею залишився Лачинський коридор — єдина дорога, якою тепер можна дістатись до Степанакерту, столиці Арцаху. За безпекою там стежать російські миротворці. — На кордоні позмінно стоять вірменські військові, тут також зобов'язані бути російські миротворці, — говорить Артур, — утім, у сухому залишку ми сподіваємось на себе. Коли взимку азербайджанці прийшли проводити кордон і вимагали відійти на 800 метрів з нашої землі, ми тиждень не дозволяли їм просунутись вперед. Як раптом почнуть стріляти — у 30 наших чоловіків є зброя.

— Якщо почнуть стріляти, я з Єревана доїду за три години, — каже Арсен.

Дорога життя

Арсен родом з Капана — найбільшого міста Сюнікської області. Раніше найзручнішим шляхом туди, а далі — в Іран, була республіканська траса Горіс-Капан. Тепер вона всіяна блокпостами, адже подекуди перетинає кордон і проходить територією Азербайджану. З жовтня там почали зупиняти іранські вантажівки та вимагати мито.

Ми обганяємо іранські фури на іншому шляху до Капана — через села Татев та Агвані. Звивисту гірську дорогу почали посилено ремонтувати в обхід блокпостів.

"Я їжджу нею вже два десятиліття, тут ремонту ніколи не було! ПашинянНікол Пашинян – прем'єр-міністр Вірменії назвав її "Північ-Південь", а взагалі — це "дорога життя": у 90-х вона стала першим сухопутним шляхом у Карабах. Ми завезли туди ліки, їжу та зброю", — говорить Арсен.

"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з АзербайджаномСуспільне

На вже відремонтованому відрізку після Татева ми об'їжджаємо колону військової техніки, як раптом Арсен здає задки — військові через вікно показали, що просять підкурити. Кілька КамАЗів зупинились вздовж дороги на перевал — у кожному з десяток молодих чоловіків.

— Улітку, коли на цьому ж місці перестрів хлопців, віддав відро полуниці, яку мама замовила з Єревана. Так ми влаштовані: нехай ми вперше бачимось, вони — мої брати, розповідає Арсен.

Невдовзі через Сюнікську область можуть прокласти ще одну дорогу, яка з’єднає західні області Азербайджану із Нахічеванем. Це азербайджанський ексклав, відділений територією Вірменії. Зараз із Баку туди можна дістатись лише літаком або в об'їзд через Туреччину та Іран. Будівництво транзитної дороги через Вірменію передбачає угода, укладена рік тому. На цьому пункті особисто наполягав президент Азербайджану Ільхам Алієв, який не раз наголошував, що шлях прокладуть, "бажають цього вірмени чи ні".

"Кнопка була у Путіна"

— Кожні сто років Росія щось у нас забирає. Нахічевань віддав Ленін — дозволив азербайджанцям провести референдум, і тепер вони не замовкають: "наші землі" й "наші землі". А цього разу Росія не дала нам воювати, — Арсен, на відміну від багатьох вірмен, у програші звинувачує не прем’єра Пашиняна. — Це взагалі не війна була.

— А що ж тоді?

— Зрада.

У Москві із самого початку конфлікту заявили, що активно підтримають Вірменію лише у разі, якщо бойові дії перемістяться на її територію. Війна ж не вийшла за межі Карабаху, який формально Кремль визнає окупованою азербайджанською територією.

— Росія ж передала вам "Іскандери".

— Так, але кнопка від них була у Путіна. Ніхто не стріляв, поки він не дав дозвіл.

"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

Борд при в'їзді у Сюнікську область / Суспільне

Росія передала Єревану ракетні комплекси "Іскандер", коли становище на фронті стало критичним. Пізніше Пашинян скаже, що вони “не вибухали або вибухали лише у 10%”. Тим часом вірменська опозиція звинувачуватиме проєвропейського прем’єра у неприхильності до Путіна, мовляв, тому Росія повелась стримано.

— Росія дуже хотіла військову базу тут, і вона її отримала, — базою Арсен називає миротворчий контингент у Карабасі, який ввели на п'ять років із можливістю продовжити термін, якщо у сторін конфлікту не буде зауваг. Окрім миротворців, країна виставила сотні прикордонників там, де можливі нові конфлікти. Наш водій переконує: ми не знайдемо вірменина, який вірить, що Росія коли-небудь добровільно піде з регіону.

Тим часом офіційний Кремль, який рік тому запросив ворогуючі сторони до перемовин та став посередником у мировій, зараз бере участь в обговоренні нового вірменсько-азербайджанського кордону, розблокуванні доріг та поверненні полонених.

Прямим наведенням

— Ласкаво просимо, тут живе вірменська сім'я! — на своєму подвір’ї у Давид-Беку нас зустрічає Араїк Аванесян. Невеличке село розташоване в низині відносно сусідніх гір, одразу при з’їзді з траси Горіс-Капан. Ми ж, оминаючи блокпости, робимо великий гак та заїжджаємо зі сторони Татева — Арсену не терпиться показати село, яке Азербайджан обстріляв з артилерійської зброї, не оголошуючи війни Вірменії.

— Поцілило ось сюди, — снаряд потрапив на задній двір Араїка, зрешетивши вікна в задній стіні будинку. — Тут по сусідству ще десять снарядів впало. Вони стріляли з 8:00, і лише у цей час, під вечір, стало тихо.

Минулоріч Давид-Бек вперше обстріляли 30 жовтня, вдруге вогонь відкрили за кілька днів, 2 листопада, — тоді загинув один місцевий. — Ми їх добре знаємо — з 90-х і до сьогодні. Ми відчували, що вони захочуть просунутись вглиб Вірменії, — Араїк, який пройшов Афганістан та першу Карабаську війну, говорить, що не здивувався обстрілам, які з Баку заперечували. — Ми знали, де і як укритись, але майже не мали зброї. Нам видали кілька автоматів, але що робити з автоматами у такій війні?

"Війна завжди була, але землі залишались нам". Як вірмени живуть на новому кордоні з Азербайджаном

Араїк Аванесян у своєму будинку в Давид-Беку / Суспільне

У цій місцевості пости азербайджанської армії розміщені вище за позиції вірменських військових та значно вище села — світло їхніх ліхтарів добре проглядається з вікна Араїка. Він сам називає це "прямим наведенням", яке примушує прокидатись тричі за ніч.

— З нашого боку стоять двоє військових, з їхнього — восьмеро.

— Я ж кажу: бояться нас, — перебиває Арсен.

Омбудсмен Вірменії Арман Татоян говорить: азербайджанські військові мають відійти від житлових будинків щонайменше на 10 кілометрів, аби місцеві мешканці могли почуватись безпечно, і лише тоді можна почати визначати формальний кордон між країнами.

Щоб його оформити, Азербайджану та Вірменії потрібно визнати територіальну цілісність одне одного, чого не відбулось після розпаду СРСР. Тим часом прем’єр-міністр Пашинян заявив, що наразі процес демаркації та делімітації кордону не розпочався — країни лише визначили прикордонні точки, щоб вберегти місцевих від ризиків.

— Мені 58 років, тут я народився, навчався і живу. І помру теж тут, — відповідає Араїк на запитання, чи не було би безпечніше перебратись жити подалі від кордону.

Читайте також: Як живуть обидві країни за рік після війни, посли обох країн розповіли в ексклюзивних інтерв’ю Суспільному:

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди