Близько 5 тисяч людей загинуло у Сумах під час Голодомору 1932–1933 рр. За словами провідного архівіста обласного архіву Інни Кузьменко, смертність тих років можна порівняти з втратами у Другій світовій війні. Де у Сумах ховали таку кількість померлих — далі у матеріалі.
Район Лучанського кладовища у Сумах — одне з тих місць, куди звозили у 1932–1933 роках померлих від голоду, розповідає історик Олег Корнієнко.
"Тривалий час ця територія не була забудована, тобто десь починаючи від тих дерев, отут старий цвинтар був і до початку. Цех, що нині там, стоїть на кістках. Тобто яр був доволі значний, і люди лежать на глибині 1,2–1,3 м", — говорить краєзнавець Олег Корнієнко.
У Сумах, розповідає Олег, за ті два роки померли близько п’яти тисяч людей, більшість із них ховали саме у спільних могилах.
"На початку 2000-х років, коли тут довелось ховати померлу дружину нашого співробітника, і коли копали яму на глибині десь 1,3 м, все було заслане скелетами людей, причому найбільше мене вразив невеличкий скелет дитинки", — розповідає краєзнавець.
Дослідити причини смерті людей того часу можна за книгами реєстрації актів цивільного стану про смерть — вони зберігаються в обласному архіві.
Часто у записах причина смерті вказана як невідома. Трапляються помітки "недоїдання", "від слабкості", "серцева недостатність", рідше — "від голоду".
"Є цікавий документ, у якому в книзі реєстрації актів цивільного стану по Білопільському району село Тучне є запис, у якому людина, котра записувала про смерть померлого, замість причини смерті вказала національність. Ось погляньте, вони вказали: причина смерті — «українець»", — говорить працівниця архіву Інна Кузьменко.
Архівісти області зібрали спогади очевидців тих подій. Один з таких — від мешканця села Бурівка Лебединського району. Він зміг згадати список зі 110 людей, які померли у його селі. "Описує і розказує, що помирали сім’ями. Остапенко, 27 років, Остапенко, 32 роки, Остапенко, 17 років", — розповідає Ірина Кузьменко.
У газетах того часу публікували списки сіл, які заносили на "чорні дошки". Потрапляння туди означало оточення села озброєними людьми й вивезення всіх продуктів, а за непокору владі — арешт. До таких списків вносились села, які не виконали плани заготівель.
Матеріали збірника "Голодомор на Сумщині 1932–1933 років". За матеріалами сайту "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні", на Сумщині, територія якої у ті часи була поділена між Чернігівською та Харківською областями, до "Чорної дошки" внесли 59 сіл. У межах сучасних районів Сумщини найбільше туди потрапили села Роменського району.
Кількість населених пунктів, які були занесені на "Чорну дошку" :
- Роменський р-н — 27;
- Конотопський р-н — 17;
- Шосткинський р-н — 12;
- Охтирський р-н — 2;
- Сумський р-н — 1.
За словами Інни Кузьменко, за ті роки зберігають в архіві близько 57 тисяч записів про смерть.
"Не всі райони були представлені однаково. Облік померлих майже не проводився або проводився зі значними порушеннями. Комуністична влада приховувала причину смерті людей", — говорить працівниця архіву Інна Кузьменко.
Смертність того часу, за словами Інни Кузьменко, можна порівняти з кількістю смертей під час Другої світової війни.
