"Наша мета — не підвести його": харків'яни згадують в'язня концтаборів Ігоря Маліцького

"Наша мета — не підвести його": харків'яни згадують в'язня концтаборів Ігоря Маліцького

Ексклюзивно
"Наша мета — не підвести його": харків'яни згадують в'язня концтаборів Ігоря Маліцького Суспільне Харків

У ніч проти 23 листопада помер Ігор Маліцький — в'язень чотирьох концтаборів, учений та громадський діяч. З почесним харків'янином прощатимуться у Харкові 25 листопада. Яким запам'ятали Маліцького — Суспільне зібрало спогади його рідних, друзів та колег.

Аліса Маліцька: "Йому було цікаво геть усе"

Коли я народилася, дідусеві було 60 років. Дідусь народився у 1925 році і пережив різні страшні часи. Це був і Голодомор, і війна, і репресії. Так сталось, що дідусь опинився і пройшов через пекло чотирьох концтаборів, думаю, найстрашніших в історії світу.

"Прощавайте, людино зі сталі": спогади про Ігоря МаліцькогоFacebook

У час, коли дідусь сидів у концтаборі у Польщі чи Австрії, його тато сидів у в'язниці у Радянському Союзі: в один день приїхали, забрали його, посадили до в'язниці за вигаданим приводом. Зрештою, його розстріляли, лише у 1989 році його виправдали та сказали, що помилилися.

Дідусь бачив різне, побачив Україну незалежною, був великим патріотом, брав активну участь не лише в тому, щоб розповідати людям про жахи фашизму й того пекла, через яке пройшов. Він надихав людей своїм прикладом, став рекордсменом України як викладач, який пропрацював понад 60 років в одному виші.

"Прощавайте, людино зі сталі": спогади про Ігоря МаліцькогоFacebook

Я бачила сотні разів, як люди сприймали його розповіді, як плакали, як надихалися прикладом дідуся, та тим, яким жадібним він був до життя. Йому було цікаво геть усе. Я ніколи не зустрічала людей, які цікавилися б усім. Не було такого, у чому він не міг би розібратися. Коли йому треба було опанувати комп'ютер, йому було за 80 років: він придбав комп'ютер, почав розбиратися, писати книжки, методички, спілкуватися з людьми. Вже у 90 років у нього з'явилася сторінка на Facebook, яку він самостійно вів буквально до останнього дня, писав зі смартфона.

Мені пощастило бачити, як людина може, має жити своє життя. Я дуже щаслива, що є четверо правнуків, яким пощастило його знати. Моєму сину Федору 8, він майже щодня дзвонив дідусеві, мав цікаві розмови, вони онлайн грали у шахи. Федір скидав йому лінк на гру онлайн на його поштову скриньку, дідусь заходив, говорив про ті помилки, яких він припускався. Просив не кидати це заняття.

У 93 роки він написав автобіографічну книгу "Тернистий шлях", можна прочитати про його життя. Думаю, що ми доповнимо цю книгу та видамо.

Він геть не цікавився такими речами як одяг, побутові речі, йому було цікаво усе навкруги. У 91 рік він вирішив, що хоче згадати, як сісти на коня, він це зробив. У 95 років він захотів поїхати на фронт, і це була його не перша поїздка. Для нього не було нічого такого, щоб він не міг зробити, коли хотів. А найбільше він хотів жити цікавим життям, робити щось важливе, навчати людей.

"Прощавайте, людино зі сталі": спогади про Ігоря МаліцькогоFacebook

Він займав активну громадську позицію, брав участь у підтримці різних політичних сил, брав участь у програмі "Цирк без тварин", де він порівнював тварин в цирку з в'язнями концтаборів. Писав листа Олегу Сєнцову, коли він був за ґратами.

Що ще важливого дідусь зробив у своєму житті? Народилися усі ми. У нього лишилася донька, є чотири онуки та чотири правнуки, всі живуть у різних країнах. Найстаршому правнуку вже 26 років. Він завжди підтримував нас у досягненнях, пишався нащадками. Наша подальша велика мета — не підвести його, робити важливі речі для країни й для себе, жити життя.

Людина має жити й цінувати кожну мить, завжди розвиватися — це те, чому дідусь навчив мене, і чому я буду вчити свого сина.

Леонід Логвиненко: "У нього був контакт з воїнами, було, що сказати"

Він їздив на фронт тричі. Для нього це було важливо, він завжди стояв за Україну. Під час поїздки на Донбас ми заїхали до добровольців, виступав перед хлопцями, не лише про війну казав, а й про любов до України, землі, до жінок, але у сенсі поваги. Півтори години без перерви говорив на радіо "Тризуб FM", трансляція була на прифронтовій зоні, йому було що сказати. Контакт у нього був з воїнами.

Пам'ятаю, що говорили, що й у 100 років поїдемо на Донбас, а він відповідав: "Дай боже, щоб війна закінчилася"... До 100 не вийшло. Під час поїздки переживали, бо коронавірус, втома, але береглися. Він перехворів пізніше.

Ігор Федорович дуже любив пиво, це був його улюблений напій.

Борис Редін: "Ніколи не був радянською людиною"

Познайомилися ми кілька років тому, їздили на Донбас разом. Востаннє бачилися цього року, навесні заїжджав до нього. Він любив, коли до нього приходили в гості, любив спілкуватися, фотографуватися.

Це людина надзвичайної життєвої сили. Звичайно, вік та коронавірус його підкосили, він перехворів, й організм був підкошений хворобою. Коли ми їздили на Донбас, він багато спілкувався, поїздку переніс чудово. Це була волонтерська поїздка, відвідали багато місць, були й в Авдіївці у "Правому секторі", заїжджали до Майорська, Зайцевого. Мав надію ще з ним з'їздити...

Коли Ігорю Федоровичу було 95 й до 100 років залишалося п'ять років, він жартував, на питання про вік. Кажу: "Який у вас вік?". Він відповідає: "Мені п'ять...залишилось до 100". Надзвичайно сильна людина, надзвичайно свіжа голова. Він цікава людина: все життя прожив у Радянському Союзі, але ніколи не був радянською людиною, він наш повністю. Від того, що він пішов, дуже сумно...

Ольга Дунь: "Показував, що старість може бути інакшою"

Моя перша зустріч з Ігорем Маліцьким відбулася років п'ять тому поблизу джерела на Павловому Полі на пікніку. Він розказував про життя: дитинство, роки в концтаборах... Для мене він залишиться життєлюбом: людиною, яка до останніх днів мала вогник в очах. Спілкування з ним давало такий потік енергії! Він показував, що старість може бути інакшою.

Він дуже любив жінок. Жодній студенці як викладач не поставив "двійки". Казав: "Як я можу поставити "двійку", вона ж буде матір'ю!". Ми весь час, коли були поруч з ним, були справжніми жінками, він робив стільки компліментів, був справжнім чоловіком до останнього.

Вражає, що маючи такий вік, він ламав стереотипи щодо людини у віці. Він більшу частину свого життя прожив у радянські часи, але не ностальгував за ними. Він сприйняв усі події, які сталися в Україні, як власні, особисті. Він не стояв осторонь: спілкувався з призовниками, їздив на фронт, залишався на позиціях ночувати.

У нього велика родина, він пишався своїми онуками. Я розумію, що вічного життя не буває, що колись це мало статися, але, правда, він настільки сильна, світла людина, що все одно буде поряд. Треба змиритися з тим, що його нема, але брати приклад.

Для нього не було авторитетів. Я знаю, що він правду-матку казав усім президентам, з якими спілкувався, критично оцінював усе, свідком чого він був. Думаю, цього ми маємо навчатися у нього.

Олександр Купріянов: "Вмів підібрати слова"

Ігор Федорович працював у нас в Академії дуже багато років. Я у нього навчався, коли я став викладачем, працював з ним як з колегою. Його відрізняло те, що він вважав, що студенти мають практично навчатися, подекуди сам ставав до станка, щоб він міг виготовити якісь зразки, які б ми могли досліджувати.

У роботі він був людиною, яка хотіла завжди дійти до суті, навчав цьому студентів, аспірантів. Був радий прийти на допомогу молодим викладачам, був доступним, поважав літніх колег. Він ніколи нікого не ображав, вмів підібрати слова, покритикувати, але не образити.

"Прощавайте, людино зі сталі": спогади про Ігоря МаліцькогоСуспільне Харків

Олександр Купріянов показує робоче місце Ігоря Маліцького в Українській Інженерно-Педагогічній Академії

Він своє 90-річчя зустрів на роботі, працював на повне завантаження. Нас вражала його пам'ять, фізична сила. Останні 30 років, скільки я його знаю, відраховував, скільки йому залишилося до 100 років. Казав: 17, 10 років стало, п'ять... Мріяв дожити до 100 років.

Пам'ятаю історію, як він розповідав: "Сиджу з Папою Римським, а він питає: "Чи вірите ви у Бога?" Ми думаємо й питаємо: де ж ви зустрічалися? Чи не вигадка це? А він дістає з кармана фотографію, де Папа Римський часів, коли він був кардиналом у Німеччині.

Марія Тахтаулова: "Був живою пам'яткою того, що не можна допускати тоталітаризму"

Такі люди, як Ігор Маліцький, є важливими не тільки для України, але й для світу, бо це взірець мужності й відваги. Він практично не мав дитинства, в його спогадах, які були записані Українським інститутом нацпам'яті, ми читаємо, що вже з 30-х років він відчував усе, що відбувалося в країні: Голодомор, геноцид, терор, який забрав його батька, репресії, Друга світова війна... Він поневірявся у чотирьох концтаборах: голод, холод, жахливі умови перебування, трагічні випадки. Ми записали його спогади, книга вийшла у 2019 році. На жаль, через пандемію ми не зробили велику презентацію у Харкові.

Він був живою пам'яткою того, що не можна допускати тоталітаризму на своїх територіях. Вражала жага до життя пана Ігоря: він відвідував і фронт російсько-український, завжди підкреслював, що він є українцем, та всім, чим він може захищати батьківщину, він це робив.

Я тішуся, що нам вдалося записати його спогади.

Юрій Шпарага: "Останній з таким статусом на Харківщині"

В'язнів концтаборів з таким же статусом, як у Маліцького, вже немає. Він був останній з військовослужбовців, полонених, які потрапили до концтабору. Але у нас сьогодні обліковуються 30 людей, які були в'язнями концтаборів з-поміж ув'язнених дітей, тобто це були діти від 14 до 18 років. Ще є окрема категорія — це ті, хто був вивезений до Німеччини чи народився там, їх, здається, 23.

Олександр Щерба: "Гордий українець і харків’янин"

Помер Ігор Федорович Маліцький. "Майор", як його, ще підлітка, збиткуючись, називали нацисти. "МІФ", як він сам себе жартома іноді називав за ініціалами імені. Мабуть, останній український в’язень Маутгаузена.

Людина-епоха. Викладач. Патріот. Гордий українець і харків’янин. Мудрий. Щирий. Гострий на язик. Приїздив до Маутгаузена майже щороку. Невтомно ходив, давав інтерв’ю, роздавав автографи. Думалося — всім би таку енергію та ясність думки, як у нього в його майже сто років.

Здавалося, він вічний. Мав честь знати його. Мав честь жити в один час із ним.

Дмитро Булах: "COVID підступно наздогнав наслідками"

Війна, концтабори, розвал імперії, становлення України. Чого тільки він не бачив у своєму довгому віці. Він і чортів COVID переміг. Але той підло наздогнав його своїми наслідками. Патріот до мозку кісток, душа будь-якої компанії, чудовий викладач, дбайливий батько, дід і прадід.

МІФ, сподіваюся, там, у найкращому світі, у вас все добре. Сподіваюся, ви там зустрінетеся в місці схожому на Буймерівку з вашим другом Віталієм, моїм дідом, і як раніше розпишіть з ним кулю під ваші нескінченні блискучі тости. А потім перетанцюєте з усіма дамами, користуючись своєю божевільною чарівністю. Сподіваюся, все у вас добре, ви заслужили.

Олександр Тодорчук: "В кожному його слові відчувалась сила"

Сьогодні у вічність пішов Ігор Маліцький. В часи Другої світової українець пройшов страшні концтабори Аушвіц, Терезін і Маутхаузен. Над ним ставив досліди нацистський "янгол смерті" Йозеф Менгеле. Але Маліцький вистояв.

Кілька років тому я мав честь особисто познайомитись з Ігорем Федоровичем, бо у свої 92 роки він вирішив підтримати UAnimals. Називав цирки концтабором для тварин і згадував, як в Аушвіці наглядачі теж змушувати виконувати "трюки" заради розваги. Написав лист президенту із закликом заборонити знущання на манежі.

В кожному його слові відчувалась сила, в кожній думці — ясність. Тепер я спокійний за небеса, бо з Маліцьким їм точно не впасти.

Прощатимуться з Маліцьким 25 листопада в інженерно-педагогічній академії. Поховають на Алеї почесних харків'ян на 2-му кладовищі.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди