"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківства

"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківства

"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківства Юрій і Ліза, фото: Суспільне

За даними соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України найважливішими ознаками успіху, на думку молоді, стали: багатство (44,5%), успішна кар'єра (40,8%), здоров'я (36,8%), гарна сім'я (35,8%), наявність матеріальних благ (машини, будинку, дачі) – 20,8%. Діти не входять до трійки пріоритетів.

До Міжнародного дня толерантності Суспільне поспілкувалось з парою-чайлдфрі і поговорило про причини відмови від народження дітей та про тиск суспільства.

***

Юрій та Ліза Велікдуси разом 7 років, з них 3 – офіційно у шлюбі. Ще до зустрічі вони розуміли, що не планують у майбутньому народжувати дітей.

"Я особисто ніколи не бачив у своїх думках на майбутнє дітей, відверто кажучи. Я не зарікаюся ні від чого, але я не хочу ніяких дітей у таких умовах, у яких наразі ми живемо. І це 100%, тому я подумав: "Якщо будуть, то будуть, але я точно не ставлю це метою свого життя. Але якщо їх ніколи не буде – для мене це не страшно", – Юрій розповідає, що шукав дівчину, яка має схожі погляди та цінності.

"Коли я вже познайомилася з Юрою і зрозуміла, що в нього такі ж погляди – я ніби видихнула"

"Я ще до зустрічі з Юрою зрозуміла, що дуже відсторонено сприймаю дітей", – розповідає Ліза. Одного разу ще під час навчання в інституті на лекції з психології викладач запитала її: "Для чого б ти народжувала?"

– "Я розуміла, що я не відчувала прихильності до маленьких дітей. Я їх сприймала як окрему особистість зі своїм світом. І мені складно зрозуміти, чому дитина в певному віці не розуміє елементарних речей. У мене ніколи не було трясучки: дитина і дитина, а мені вона навіщо? Я для себе не можу зрозуміти, навіщо в моїй картині світу ще додаткова людина, якій постійно треба щось пояснювати і витрачати на це купу енергії. І потім, коли я вже познайомилася з Юрою, я зрозуміла, що в нього такі ж погляди та життєві цінності, і я ніби видихнула".

"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківстваФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Певний час Юрій сприймав своє бажання не мати дітей із провиною: "Коли я став проходити навчально-терапевтичні програми, я почав розуміти, що не відчуватиму жодної провини, якщо в мене не буде дітей взагалі".

Ліза ж вважає, що мати власних дітей в її випадку означатиме "вимкнутись із життя": "Уже в років 20 я розуміла, що якщо у мій шалений ритм всунути ще й дітей... Я розуміла, що відмовлятися від свого життя я не збираюся. Тому продовжити свій звичний ритм з дітьми я не осилю".

Водночас і Ліза, і Юрій працюють із дітьми. Вона – художниця-аквагримерка на дитячих святах, він – ведучий.

"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківстваФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Що для вас означає "чайлдфрі"?

Юрій: "Для мене "чайлдфрі" – це не ненависть до дітей, ні. Я класно дуже працюю з дітьми, діти мене люблять. Але є певні межі. Є рамки якісь. Так, я на роботі можу з ними біситись. Бо я, як велика дитина, у мене є внутрішня ця дитина. Мене діти люблять, вони в мені бачать старшого брата. Але! Я хочу так: три години минуло чи чотири — і все, я приходжу додому, і у мене там тиша має бути. Я не хочу, щоб мені хтось гундів вдома, я не хочу, щоб мені хтось плакав, кричав. Я коли бачу, як діти до своїх батьків підходять: "Дай мені на новий айфон!" Що? Хто мені дав на новий айфон? От мені такого не треба. Чайлдфрі — це свідома позиція, що мені це в моєму житті не потрібно. Чайлдхейтери — це ті, хто взагалі ненавидить будь-яких дітей. Ми не ненавидимо дітей. Ми просто не хочемо власних. Це різні речі".

Як ти знаходиш підхід до дітей, з якими працюєш?

Юрій: "Зазвичай ти приходиш на дитяче свято у якомусь класному костюмі. Вони бачать цей костюм — це їхній улюблений герой, — вже є симпатія. Або, якщо без костюма, то просто даєш всім п'ятюні, кажеш: "Ми зараз розважатимемося". Тобто налагоджуєш контакт перші 5-10 хвилин. Хоча є такі дітки, які лише за годину підходять до тебе, приглядаються. Тобто головне — це бути щирим, веселим. Для мене — це бути собою. Я велика, але дуже свідома дитина. Є такий тип людей — вічний Пітер Пен. Мені навіть коли буде 60 років, я буду такий хлопчик. Але дорослий хлопчик".

"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківстваФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Чи відчуваєте ви тиск суспільства через ваше рішення?

Юрій: "Є люди, яким там 40+, починають казати: "Як це так, ти не хочеш дітей? Це просто в тебе своїх немає. З'являться — полюбиш!" Мене це дуже дратує, бо це — дурний підхід, як на мене. Бо для того, аби привести людину у своє життя, треба до цього підготуватися. Я себе готовим не відчуваю. І провини за це я теж не відчуваю".

Ліза: "Буває, трапляються інколи не дуже коректні люди, які ставлять схожі питання. І зазвичай я кажу, що ми це питання з чоловіком вирішимо, або пояснюю, що ми не хочемо, бо не маємо умов, куди приводити дитину. І відходжу від цієї теми. Але якби мене хтось з родичів, — хоча вони на щастя, цього не роблять, —почали б тиснути і капати на мозок, я б, напевно, дуже різко почала б відповідати".

Анна Брайковська, психологиня-консультантка: Такі питання: "А коли вже заміж? А коли вже народжувати будете? А чому тільки одна дитина, може, час і за другою?” – це все такі питання, які грубо порушують особисті кордони людини. І намагання викликати провину або сором за такий усвідомлений вибір – це спроба токсичного соціального контролю, який негативно впливає на самооцінку людей".

Чи ви приховуєте, що ви чайлдфрі?

Юрій: "Я одразу, коли приходжу у незнайому компанію, я кажу одразу, що я чайлдфрі. Я не приховую. Мені простіше відсікнути одразу людей, з якими ми не співпадаємо. Ми просто не будемо спілкуватися. Взагалі. І це ок".

Лізо, вам нагадували, що ти не молодшаєш і тобі вже час подумати про дітей?

Ліза: "А що станеться? Буде нам по 40-50, прийде час, і, можливо, ми передумаємо. Але ж для цього є притулки з покинутими дітьми. Є купа дітей-сиріт, яким бракує батьків. Навіть якщо ми не зможемо, не встигнемо, наш час пройде, годинники процокають… Це взагалі не проблема! Навколо купа дітей без батьків, без любові, яким вона потрібна. І можна будь-якої миті, у будь-якій країні усиновити будь-яку дитину, будь-якої статі, будь-якої раси і подарувати їй свою турботу".

Є думка, що діти/онуки – це опора в старості. Як ви вважаєте?

Юрій: "Це взагалі не гарантія. Тобто не гарантія, як ти виховуєш. Є певний вплив, звичайно, 50%, як ти виховуєш дитину. Але можна виховувати класну дитину, можна її любити, а вона тобі буде срати на голову. Я такі теж знаю приклади, і дуже багато. І тут не в батьках справа. Тому я таке не хочу".

Коли ви відчули себе самостійними?

Юрій: "Я працюю з 14 років. В мене була така родина, що мені нічого не дісталося. І я дуже рано зрозумів, що я маю все собі забезпечити в цьому житті сам. У мене 2 вищі освіти, я їх здобув сам".

Ліза: "Я також працюю з 14. Не маю ніяких упереджень щодо роботи. Я впевнена, що будь-яка праця має цінуватися. Тому я вважаю, що якщо я хочу щось отримати, то я маю працювати і сама собі забезпечити той рівень, який мені потрібен. І мені ніхто не винен — ані мої батьки, ані родичі".

"Я не ставлю народження дітей метою свого життя": історія пари, які відмовилися від батьківстваФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Як ви вважаєте, у вас було щасливе дитинство?

Юрій: "У мене було щасливе дитинство, поки не померли мої бабуся і дідусь. А коли вони померли — ні, не було моє дитинство щасливим. Але це не є причиною того, що я не хочу своїх дітей. Бо я завжди обираю себе. Це дуже чесно — мати сміливість визнати, що я обираю себе. Бо дуже багато людей не можуть, вони живуть у полоні. На них давить цей соціум. Якщо у мене буде дитина, не важливо, моя чи всиновлена, ця дитина МАЄ БУТИ щаслива!"

Ліза: "У мене було нормальне дитинство. Ми не були обтяжені проблемами і не переймалися, що чогось не маємо. Ні. Я думаю, що для мене моє дитинство було ідеальним!"

Анна Брайковська психологиня-консультантка: "Толерантність – це здатність без агресії, з повагою ставитися до певного способу життя, до певного вибору, рішення іншої людини. І здатність до толерантності впливає на якість наших комунікацій. І справді, якщо ми агресуємо стосовно іншої людини, то таку ж агресію ми можемо транслювати у себе вдома. І якщо ми примножуємо таку агресію, це негативно впливає на розвиток наших дітей. Бо толерантність наша – це здатність з повагою ставитися до особистих кордонів іншої людини. І якщо ми формуємо здорові особисті кордони у наших дітей, — це запорука формування здорового суспільства в цілому".
Читайте також: День толерантності. Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди