29 серпня країна згадує загиблих в "Іловайському котлі". У 2019 році президент започаткував на їхню честь День пам'яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Коли 29-30 серпня 2014 року бійці виходили з Іловайська по "зеленому коридору" без зброї, бо такі були умови під гарантію безпеки, колону розстріляли. Загинули 254 бійці. Всього в іловайській операції у серпні 2014 року вбито 366 солдатів, 429 отримали поранення, 300 потрапили в полон, 24 зникли.
За матеріалами слідства ГПУ від 2016 року, попри домовленості з Росією про "зелений коридор", колону розстріляли російські військові. На думку слідства, 24 серпня і у подальші дні відбулося пряме вторгнення РФ на територію України. Але слідство триває досі. І ведеться воно не лише у цьому напрямку: досліджується можливе недбале ставлення до військової служби осіб з керівного складу АТО. Адже ніхто з тих, хто віддавав накази, не поніс відповідальності.
Іловайська трагедія восьмий рік залишається найутаємниченішою операцією. Лише цього року генеральна прокуратура повідомила, що має наміри розсекретити її матеріали, опублікувавши на своєму сайті.
Можливо, після цього вона почне менше викликати відчуття зради, люті та конспірології. З'являться відповіді, яких суспільство шукає восьмий рік. І нарешті настане етап, коли журналісти та дослідники будуть порівнювати факти з документів ГПУ зі свідченнями учасників подій, які задокументовані у літературі. За сім років написано достатньо книг про Іловайськ, які побудовані на інтерв'ю з бійцями. Це щоденники, спогади та монологи. Наскільки вони будуть доповнювати чи суперечити фактам з офіційного розслідування – відповідь у майбутньому. А поки Суспільне Культура пропонує ознайомитися з цими книгами.
"Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"
Євген Положій вирішив написати "Іловайськ" після поїздки до друга, який розповів, як вивозив "двохсотих" з-під Іловайська. Книжка вийшла у 2015 році та стала однією з перших на тему Іловайська. На неї був великий попит. Лише 5 тисяч примірників поїхало до бібліотек, були перевидання накладів, нагорода "Коронації слова".
Хоч це художній роман, він заснований на розповідях реальних людей. Збираючи матеріал, автор розмовляв з тими, хто вижив в "Іловайському котлі": бійці підрозділів "Донбас", "Дніпро-1", "Херсон", "Миротворець", 17-ої танкової, 51-ї, 92-ї та 93-ї бригад, 39-го, 40-го та 42-го територіальних батальйонів, Сумського прикордонного загону.
Головний герой роману – Бойченков, колійник на залізничній станції. Звичайна людина, яка пішла на війну за власним бажанням. У котлі він вижив, але бійці навколо нього – ні. І те, як вони вмирали, як намагалися врятуватися у "зеленці" під свист куль та вибухи артилерії, як потрапляли у полон і горіли разом з цивільними – все це не вигадки, а свідчення тих, хто пройшов той шлях.
"Він біжить під дзижчання безпілотників і шелест куль, і бачить, як вдалині розсипалися живими мішенями по неораному полю танки, бетеери, беемпе, бачить, як горять вантажівки, бачить чорний обпалений "градом" чи "смерчем" автобус із білими, як молоко, як сіль, як перший сніг, двома скелетами, що стирчать із вікна, наче в дитячому атракціоні "кімната жахів".
"Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії" (у двох томах)
Два томи "Війни, якої не було" – це хроніка. По днях, з 7 до 31 серпня, розписана іловайська операція. Хроніки ґрунтується на спогадах близько семисот бійців і офіцерів, журналістських розслідуваннях, фотографіях, відео, звіті тимчасової слідчої комісії Верховної ради. Переважна більшість зібраних автором фактів у книжках була оприлюднена вперше. Наприклад, до того мало хто знав обставини, як російські військовослужбовці Руслан Ахметов і Арсеній Ільмітов потрапили у полон під Іловайськом. У книзі розповідається, хто їх захопив, за яких обставин і що з ними сталось під час виходу "коридором". Це зробили солдати й офіцери частини 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, яка потім була розформована.
У двотомнику-розслідуванні немає відповіді, хто винен. Лише те, як це було.
"Чому так було? Що спонукало до того, щоб так було? Це питання, на які мають відповісти інші люди. Слідство зібрало більше, ніж я. 250 томів справи, але, на жаль, поки вони засекречені", – казав у 2019 році Зіненко.
"Іловайський щоденник"
Перед тим, як написати "Війну, якої не було", Зіненко опублікував "Щоденник", у якому детально описав кожен день боїв за Іловайськ, де він був з 18 серпня.
Кожен день щоденника нагнітає відчуття близької трагедії. На підході до Іловайська бійці натрапили на машину з розстріляними бійцями Нацгвардії. "Толік і Богдан повернулися до машин і розповіли, що бачили у "зеленці": "Там повна… Багато трупів". Навколо панувала гнітюча тиша, яку порушували лише поодинокі повідомлення по рації і шум вітру у навколишній "зеленці".
Толік і Богдан не знали, що йдуть у котел, а читачі знають. І хочеться їх зупинити: "Вибух розкидав з броні бійців у різні боки, тіла яких розліталися на висоту від трьох до п'яти метрів. Одночасно з ними вверх злетіла башта БМП і, піднявшись на кілька метрів, впала на землю. … Тіло, немов тряпчана лялька, неприродньо перекинулось у повітрі, і, падаючи вниз, повисло на високовольтних лініях електропередач".
"Щоденник військового лікаря"
Військовий хірург Віктор Черненко написав книгу про себе: як опинився на сході, що там робив, як у складі 51-ї окремої механізованої бригади пережив бої в Іловайську і вихід з оточення.
У книзі немає аналізу операції, порівняння зброї та техніки, роз'яснень про допущені прорахунки під час операції. Але там є набагато цінніша оповідь: будні хірурга на війні. Як оперував в умовах антисанітарії, як не було медичних матеріалів, як неправильно організовували евакуацію поранених. Також є детальні описи взаємодії з місцевими та допомоги їм з боку військових.
П'ять днів Віктор з бійцями виходив з оточення. Без води та їжі, карт і навігації під постійним обстрілом. І у цій частині описано не лише, як це було, а й те, який страх відчували бійці й автор, як вони любили життя і прагнули вижити.
"На щиті. Спогади родин загиблих воїнів" (тритомник)
Іловайська трагедія закарбована у першому томі "Щита". Родини загиблих діляться спогадами про тих, хто опинився на війні у перші місяці. Якими вони були до бойових дій, як опинилися на сході, як спілкувалися з родинами, як потім дружини та матері шукали тіла у моргах. "Коли нам подзвонили і сказали, що він поранений – у нас була надія, що він у лікарні, – оповідає дружина Максима Сухенка Світлана, чоловік якої загинув під Іловайськом 29 серпня. – Ми його не знайшли ні в лікарнях, ні в моргах. З батальйону побратими вказали чітко місце, де його залишили, і те село назвали. І ми дізналися, що його поховали на місцевому кладовищі селяни. Ми його ексгумували".
У першому томі мова йде не лише про загиблих в Іловайську, а й розповідається про загиблих на кургані Савур-могила, в Луганському аеропорту, чиє життя обірвалося під "Градами" та на розтяжках. Це туга і біль живих за тими, хто пішов у засвіти.
У 2020 році тритомник отримав нагороду BookForum. Видання назвали колективним пам’ятником героям війни.
Більше книжкових добірок
- Улюблені книжки незалежності: 90-ті, війна та робота з травмами
- Що прочитати, щоби краще зрозуміти російсько-українську війну
- Розкручуємося: що читати під час війни
- Як говорити з дітьми про війну? Розповідає письменниця Оксана Лущевська
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
