Прапор на трубі заводу, будяки Леніну та "Рух". Як в Олександрівці проголошували незалежність

Прапор на трубі заводу, будяки Леніну та "Рух". Як в Олександрівці проголошували незалежність

Прапор на трубі заводу, будяки Леніну та "Рух". Як в Олександрівці проголошували незалежність

Перший синьо-жовтий прапор в Олександрівці з’явився у вересні 1990 року. Його встановили на трубі цукрового заводу. Перший мітинг на підтримку незалежності провели тут через рік, у жовтні 1991-го. Що ще відбувалося в Олександрівському краї 30 років тому і як люди сприймали зміни, про все це Суспільному розповів тимчасовий виконувач директора Олександрівського краєзнавчого музею Василь Білошапка.

Прапор на трубі заводу, будяки Леніну та "Рух". Як в Олександрівці проголошували незалежністьФото Василя Білошапки

Перші синьо-жовті прапори

В Олександрівському краєзнавчому музеї зберігаються експонати, які показують етапи становлення незалежності України. Краєзнавець Василь Білошапка називає їх унікальними. Це надруковані на машинці документи й написані вручну записки, листівки, плакати й газети 1990 й 1991 років.

За словами Василя Білошапки, усі ці речі автентичні. Їх у різні роки передали безпосередні учасники тих подій. Не збереглися лише тодішні синьо-жовті прапори. Загалом, як каже Василь Білошапка, "попри те, що терени Олександрівщини у ХХ столітті мали славні традиції боротьби за волю України (холодноярці, націоналістичне підпілля ОУН), становлення ідеї незалежності у краї проходило складно, в ідеологічній боротьбі".

Провідником ідей незалежності в Олександрівському районі, як і у всій Україні, став Народний Рух за перебудову. Його створили в вересні 1989 року. За словами Василя Білошапки, про те, як тодішня влада ставилася до рухівців, говорить заклик Верховної Ради УРСР “…давати рішучу відсіч екстремізму, націоналізму, сепаратизму, шовінізму, зміцнювати єдність людей всіх національностей”. Це звернення в лютому 1990 року разом з іншою пресою в Україні опублікувала і тодішня районна газета “Вперед”, яка тоді була органом райкому Компартії України та районної ради народних депутатів. Проте, попри спротив тодішньої влади, синьо-жовті прапори в українських містах і селах все одно почали з’являтися.

В Олександрівці перші з них були транзитними, розповідає Василь Білошапка. Вони приїхали 23 липня 1990 року разом з представниками Руху зі Львівської області. Районна газета тоді приділила цьому візиту цілу сторінку. “Багато перехожих звернули увагу на мікроавтобус з жовто-блакитними прапорами. Гості з Прикарпаття продавали значки та вимпели Руху, розповсюджували пресу, що видається на Львівщині”. Місцеві жителі реагували по-різному, розповідає краєзнавець. Від “Як добре було б, щоб серед нас чувся не суржик, а ось така чиста, мелодійна, сон­цесяйна мова, як у цих молодиків” до “Ви б краще працюва­ли, у нас он робочих рук не вистачає”.

2 серпня 1990 року в Олександрівському районі знову з’явилися синьо-жовті прапори: студенти й школярі зі Львівщини їхали на відзначення 500-ліття козацтва в Дніпропетровську область. В Олександрівці вони поклали будяки до пам’ятника Леніну. У результаті цієї акції гості потрапили до міліції. Студентам тоді допоміг звільнитися олександрівський журналіст, рухівець Микола Ранський. Ось як він сам тоді писав про це: “На подвір’ї райміліції стояв автобус із жовто-блакитними прапорами, в салоні якого висіли (це мені запам’яталось!) кілька комплектів одностроїв січових стрільців… Пішов я по кабінетах. Одне слово, ніяких наслідків, неприємних для галичан, не сталося. Більше того, начальник районної міліції попрохав мене провести гостей до автотраси. Настрій у пасажирів відразу змінився.

“Поїхали з нами!” − запропонували мені гості. “Я уродженець Придніпров’я, вклоніться там і від мене Запорозькій землі” – попросив я їх і побажав щасливої дороги”. А письменник і лікар Анатолій Кримський у 1990 році називав рухівців “наполегливими відчайдухами, які ризикували у кожному райцентрі “зіграти за ґрати”. Місцевий прапор в Олександрівці, а точніше, над Олександрівкою, уперше з’явився 6 вересня 1990 року, розповідає Василь Білошапка. Його невідомі встановили на трубі цукрозаводу. Зняв прапор того самого дня доброволець з числа молодих працівників підприємства. Проте 8 вересня замайорів новий синьо-жовтий стяг. Селищні посадовці сказали, що прапор почеплено вночі нелегально, але знімати його не стали. Згодом на цукрозаводі почався переробний сезон, і прапор вкрився димом від заводської труби.

Рух в Олександрівці

В Олександрівському музеї є кілька експонатів, пов’язаних з тодішнім Рухом, розповідає Василь Білошапка. Серед них – газета “Думка” і записка з іменами перших рухівців в Олександрівці.

Краєзнавець наводить цитату олександрівського рухівця, журналіста Миколи Ранського: “Чи могли наші компартійні керівники з початком “перестройки” уявити, що в нашій периферійній Олександрівці на межі 1989-90-их років спочатку затліє, а потім і спалахне нове для всіх політичне життя, з’явиться на вустах людей нове слово “рухівці”? Починалося з малого.

Я із Василем Брайком їздили до Кіровограда на зустрічі з організаторами Руху, побували на мітингу на стадіоні авіаремонтного заводу. По руках пішли номери газети “Думка”, друковані тоді в Прибалтиці”. Миколу Ранського, який тоді працював в районній газеті, відразу ж спробували залякати звільненням з роботи, каже Василь Білошапка.

Але осередки Руху все одно створювалися один за одним. Коли їх було вже три – в Олександрівці і двох селах – було вирішено створити районну організацію Руху. Її зареєстрували 12 жовтня 1991 року. Головою обрали Миколу Ранського, заступником − Миколу Годзюра. “Із записки Анатолія Кримського Миколі Годзюру можна дізнатись ще імена перших рухівців: лікар Анатолій Ситник, викладач дитячої музичної школи Іван Пустовіт, водій тубдиспансеру Микола Мошуренко, фельдшер Таїсія Кримська”.

Два референдуми і Акт проголошення незалежності України

На початку 1991 року в Олександрівському районі розгорнулась підготовка до референдуму СРСР та опитування громадян УРСР, розповідає Василь Білошапка. За його словами, у районній газеті “Вперед” з’явилось чимало публікацій на підтримку збереження СРСР, і це, як вважає краєзнавець, певною мірою вплинуло на результати голосування. Сам референдум відбувся 17 березня 1991 року.

В Олександрівському районі явка склала 96 відсотків. З них майже 88 відсотків висловилися за збереження Союзу і понад 92 відсотки захотіли, щоб Україна була в складі СРСР на засадах Декларації про державний суверенітет. Але вже через п’ять місяців, 24 серпня 1991 року, Україна стала незалежною державою.

За словами Василя Білошапки, загальне опитування жителів стосовно цієї історичної події в районі не проводили. Лише декілька думок опублікували в районній газеті “Вперед”. Там люди говорили про “війну з пам’ятниками”, про те, що “сьогодні Україні буде нелегко, бо в нас немає лісу, немає нафти”, “на референдумі 17 березня 1991 року ми голосували за суверенну Україну в складі СРСР”.

Наступним етапом мало стати підтвердження Акту проголошення незалежності України на референдумі 1 грудня. За словами Василя Білошапки, загалом люди в районі вже були налаштовані на незалежну державу. 12 жовтня представники районної організації Руху провели в центрі Олександрівки санкціонований мітинг. На нього прийшло понад 300 людей. За словами Василя Білошапки, учасники ухвалили резолюцію, де заявили про свою повну підтримку Акту про незалежність України, проголошеного 24 серпня, і закликали всіх олександрівців висловитися за незалежну державу в день референдуму 1 грудня.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року незалежність України підтримали майже 29 тисяч жителів району. Це 98% від тих, хто взяли участь у голосуванні. Одна з виборчих дільниць (в приміщенні контори райагробуду) вперше в історії краю була прикрашена національною символікою.

Там над входом розмістили синьо-жовтий прапор, на столі комісії поставили такі самі прапорці. У синій і жовтий колір пофарбували урни для бюлетенів.

За словами Василя Білошапки, Олександрівський район у 1990-1991 роках пройшов непростий шлях до розуміння, що потрібно мати свою незалежну державу. А найяскравішими моментами він вважає підняття синьо-жовтого прапора на трубі цукрозаводу (6 і 8 вересня 1990 року), перший санкціонований мітинг з нагоди проголошення України незалежною державою (12 жовтня 1991 року) і саме голосування на референдумі 1 грудня 1991 року.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди