Жителька села Сергіївка, що на Баштанщині, Віра Кіріченко 12-річною дитиною пережила Голодомор 1932-1933-го років. Що говорила та згадувала протягом життя кореспондентам Суспільного розповіла донька жінки – Валентина Гонта.
Віра Кіріченко росла в хліборобській сім’ї. Донька жінки розповіла, що на столі в родини завжди був хліб, але потім настала колективізація. А сьомого серпня 1932 року з'явилась постанова радянського уряду "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної власності", у народі її назвали "Закон про п'ять колосків".
Розкрадання майна колгоспів каралось розстрілом або позбавленням волі на строк від 10 років. Саме з цього закону почався Голодомор в Україні, родину Віри Кіріченко "розкуркулили" односельці.
"Їх четверо було — мама середня була, двоє ще меншеньких, і за мамою брат Володя йшов. Бабуся Мотя пов’язала хустки на тих дітей, щоб не забрали. Познімали хустки з дітей, і казанки з їжею познімали з печі. І залишилась бабуся одна з чотирма дітьми. Після цього в неї стався нервовий зрив — помутнів розум. І врятувало тих дітей тільки те, що в них була тітка, яка була заміжня та жила в Миколаєві. Її чоловік приїхав та забрав матір та чотирьох дітей", — говорить Валентина Гонта.
За словами доньки Віри Кіріченко, двоє з чотирьох дітей в родині жінки вже змарніли від голоду. Забрати й прогодувати всіх тітка з чоловіком не могли, тому вирішили відвезти до дитячого будинку, а матір до психіатричної лікарні.
Читайте також: ""Голод 1921-1923 років не приховувався більшовицькою владою". Історики про перший голодомор"
Батька родини — Карпа, як ворога народу два тижні протримали в погребі. Після свого звільнення чоловік дістався до сестри, яка жила в Миколаєві, де помер внаслідок завороту кишок.
Окрім батька Віра втратила двох сестер, але завжди пам'ятала імена односельців, які "розкуркулили" родину.
"Я, розумієте, от, скільки вже живу думала – це ж ображатись треба. А вона завжди говорила: "А за що мені ображатися". Це ж вона в селі прожила, тут всі один одного знають. І оті люди, що розкуркулювали, жили в селі. І їхні діти, і їхні внуки. І вона дружила з їхніми дітьми та онуками. Вона ніколи слова поперек не казала. Я спочатку цього не розуміла. А потім казала їй: "Мам, Ви людина з великим серцем, твою сім’ю роздерли, бульдозером по ній пройшли, а ти ніколи зла не тримала", — розповідає Валентина Гонта.
Свідок Голодомору Віра Кіріченко, за словами доньки, завжди говорила: "Так, вийшло, люди душею блудили, вони не розуміли, що роблять".
Читайте нас у Telegram
Підписуйтеся на Суспільне Миколаїв у Viber
