Гість дитячої літрезиденції у Харкові Сашко Дерманський: "У будинку "Слово" світла атмосфера"

Гість дитячої літрезиденції у Харкові Сашко Дерманський: "У будинку "Слово" світла атмосфера"

Гість дитячої літрезиденції у Харкові Сашко Дерманський: "У будинку "Слово" світла атмосфера" facebook.com/dibrova.sasha

Гостем першої в Україні літературної резиденції для дитячих письменників у харківському будинку "Слово" став Сашко Дерманський. У Харкові він працює над книгою про їжачка Тю, а також проводить творчі зустрічі з читачами. Про те, як працюється у будинку "Слово", про що найчастіше питають діти, "культуру дитинства" та як батькам допомогти дитині полюбити читання, Сашко розказав у програмі "Сьогодні.Головне" на Суспільному.

У "Слові" енергетика творчого перемогла негатив

Сашко, як вам живеться у будинку "Слово"?

У мене були побоювання через те, що в цій будівлі навіть важко уявити, скільки пролилося сліз, скільки трагедій відбулося, скільки доль було зламано, але напрочуд світла там атмосфера, навіть вночі. Я абсолютно вільно там почуваюся. І працюється буквально з перших хвилин. Тим більше, що я ж не сам. Там ще Павлуша в мене є.

Це, перепрошую, хто?

Павлуша — це павучок. Я прийшов, а він по воду — до мийки. Я, мабуть, не дуже йому сподобався одразу, але ми якось порозумілися, і він собі пішов у свої закапелочки, а я тепер пишу. Він свою павутину там снує, підступну, липку. А я свою — казкову.

Тобто дитячий хорор не напишете, повертаючись до атмосфери будинку "Слова"?

Ні, я ж люблю веселі книжки й, сподіваюсь, що там напишеться щось справді гарне. А щодо поєднання трагедії та дитячого, власне, треба ж писати вже нову історію. Вона має бути світла. Я думаю, там [у будинку "Слово"] якась енергетика творчого була значно потужнішою від негативної. І вона переборола, вона опанувала все одно цей будинок.

У чому відмінність: писати книгу у цій резиденції чи деінде?

Для мене головне, щоб був ноутбук і світла голова, і щоб ніхто не заважав. Звісно, тут є якась своя специфіка. Ти розумієш, що ось все для тебе — давай працюй. Тобто піднесене внутрішнє відчуття дає певної сили.

Діти — найкраща публіка

У рамках резиденції ви та харківський письменник Сергій Жадан зустрічалися з дітьми у місті Валки та селищі Високий. Хто прийшов?

Найкраща у світі публіка — діти. І я дуже люблю, коли на зустрічі приходять не просто діти, а діти з батьками. Завжди настає момент, коли перед тобою сидять суцільні діти — батьки перетворюються на дітей. І тоді ти розумієш, що ти щось вмієш робити, що ці батьки роблять правильно, тому що приводять дітей на такі заходи, вони розуміють важливість читання, важливість книжки. Я, звичайно, як Тесла: підключаюсь до тієї енергії й заряджаюсь.

Вдалося знайти нових читачів? Були такі, хто прийшов просто за компанію і пішов з першою в житті книжкою?

Напевно, були, бо я запитував, чи є хтось, хто взагалі нічого не читав і, здається, хтось казав, що не читали. Хай не на цих зустрічах, але часто батьки й самі діти кажуть: "Саме з вашої книжки ми почали читати, дитина захопилася читанням". І, власне, це те, чого ми прагнемо. Були на зустрічі також бібліотекарі, вони кажуть, що діти читають. Тобто якщо навіть не прийшли якісь дітки на зустріч, вони прийдуть у бібліотеку і зможуть брати книжки.

Гість дитячої літрезиденції у Харкові Сашко Дерманський: "У будинку "Слово" світла атмосфера"facebook.com/dibrova.sasha

Про що питають на цих зустрічах? Які були питання від дітей, від батьків?

Про все на світі питають. Я постійно їжджу по школах, то питають, починаючи з того, скільки мені років, як звати моїх дітей, які у мене домашні тваринки, до дуже серйозних питань, навіть несподіваних.

Шукайте "книжковий ліс"

У вас багато книжок мають незвичні назви: "Маляка і крококовть", "Нічийний хруль". Діти розуміють вашу мову? Вони легко сприймають нові незрозумілі слова?

Книжка має зацікавити з самого початку, з назви, з обкладинки. І коли це буде щось банальне, щось сіре, кому ця книжка захоче піти до рук? Тому я вигадую якісь "Бабуся оголошує війну", "Чудове чудовисько". Імена десь самі беруться. На зустрічі одна пані про це запитувала, і коли я їй пояснив, вона сказала: "Знаєте, так. Ми читали "Дракон Омелько", і ми намагались цьому Омельку підібрати якесь інше ім’я, йому нічого більше не пасує". Я кажу: "Ось бачите, якось воно так працює. Він тільки Омельком може бути".

Готуючись до інтерв’ю, я говорила з представницею Літмузею Лідією Калашниковою. Вона розповіла, що Літмузей вже кілька років реалізує проєкти, які спрямовані на формування культури дитинства. Що для вас — "культура дитинства”?

Це любов. З любові починається все гарне в житті й діти, зокрема, починаються з любові. Вважаю, що мої книжки про любов усі. Це може бути любов не обов’язково між людьми. Дружба — це ж теж різновид любові.

Для мене культура дитинства — це почуття, які ми можемо переживати завдяки гарним книжкам, я б хотів, щоб таких книжок було більше і щоб серед них було багато моїх книжок.

Гість дитячої літрезиденції у Харкові Сашко Дерманський: "У будинку "Слово" світла атмосфера"facebook.com/dibrova.sasha

Порадьте, як батькам навчити дитину любити читання?

Значить так: берете різочку, або ремінь... І з любов’ю… [усміхається]. Мабуть, найкраще вчити дітей власним прикладом. Я люблю гриби збирати, але, йдучи Сумською, жодного гриба не бачив. Мабуть, треба йти в ліс, туди, де є гриби. Тобто треба, щоб були книжки, якомога більше й скрізь. Щоб дитина з ними весь час зустрічалася. І рано чи пізно, вона їх почне брати в руки й дивитися.

А якщо батьки самі не читають книжок?

Дуже часто буває, що взагалі не зацікавлені, не розуміють, що є діти там десь, буває і так. Тому потрібна підтримка держави. Звісно, тут величезну роль має відігравати система освіти, її треба вдосконалювати, реформувати, бо є величезні проблеми із вчителями, які не орієнтуються самі в тому, що відбувається в літературі. Самі не люблять і не читають книжок, ну як це можливо? Тому багато всього треба робити, але ми потихеньку робимо свою справу.

"Кожна книжка — це захоплива мандрівка"

Сашко, ви приїхали до Харкова 27 червня. Скільки вже встигли написати?

Сьогодні (2 липня — ред.) я закінчив і відправив у видавництво книжку, яку треба було дописати. Я встиг зробити не так багато за обсягом, але чого не вистачало, я дописав. Сподіваюся, мабуть, вже із завтрашнього дня взятися за основний текст, який я запланував написати тут. Принаймні, значну частину зробити з задуманого.

Якщо це не спойлер… Про що буде повість?

Це історія з життя лісових тваринок, але ця історія не лише про лісову братію, а й про людей. Один з героїв, тато головного героя, навіть писатиме науковий трактат про людей. Він буде досліджувати нас з вами і, я сподіваюсь, якщо все вдасться, ця книжка буде складатись із двох основних частин: науковий трактат про нас із вами, ну і [про пригоди] головного героя їжачка та його друзів.

Ви житимете у будинку Слова до 18 липня. Встигнете завершити твір?

Дуже сподіваюся. Кожна книжка — це така захоплива мандрівка, ніколи не знаєш, що буде наприкінці. Ця історія вже почата, вже є герої, вже є в мене якісь думки. Іноді я просто починаю писати складніше, ніж я хотів, і тоді виникають проблеми, тоді може затягнутися процес. Але в будь-якому разі ця книжка буде дописана. Якщо не встигну до кінця резиденції, то найближчим часом все одно її допишу, і все буде добре.

Що відомо

  • Перша в Україні літературна резиденція для дитячих письменників відкрилася у харківському будинку "Слово" 27 червня. Окрім Сашка Дерманського в ній житимуть Іван Андрусяк та Дара Корній.
  • Будинок "Слово" — житлова шестиповерхівка на вулиці Культури, 9. Побудована наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів. Будівля спроєктована Михайлом Дашкевичем та має в плані символічну форму літери "С". З 1933 по 1938 рр. з будинку репресували понад 70 мешканців-літераторів з 60 квартир. Одинадцять із них розстріляли в урочищі Сандармох. Цей період в історії української літератури назвали "Розстріляним відродженням".
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди