А чи знаєте ви, якою насправді була чернігівська вишивка? Чому чорний колір зовсім не означав журбу? І як французький парфумер зміг змінити народні традиції вишивання? Про це Суспільному розповіла майстриня з вишивки Ольга Костюченко з посиланням на наукову працю Віри Зайченко "Вишивка Чернігівщини".
Вишивка багатих та бідних
Вишивка, говорить Ольга Костюченко, була різною. Вишивка багатих людей, міщан і простих селян сильно відрізнялась. Ці питання досліджувала чернігівська науковиця Віра Зайченко.
"Якщо говорити про вишивку багатих людей, тобто знаті, то там було багато привозних тканин, були шовки. Були вишивки металевою ниткою (золото, срібло), коштовним камінням".
В період козацького бароко набули популярності вишивання окрайок простирадел, підризники, жіночі спідниці. Також були вишивка шовком, гаптування. Такі вишиті речі були дорогими, і навіть передавалися в спадок.
Вишивки, про які ми звикли говорити, — це одяг простих селян.
Найдавніший вишитий рушник Чернігівщини
«Найдавніший зразок, імовірно найдавніший, чернігівської вишивки зберігається в нашому історичному музеї. І він датований, 1746 року, — є напис на цьому рушникові».
Рушник виготовлений із лляного домотканого полотна, вишитий лічильною гладдю, виколюванням (ця техніка називається ще "солов’їні вічка". На фото виглядає як маленькі дірочки). Мережкою, штапівкою. Має геометричний орнамент, з ромбів. Вишитий білими нитками.Цей рушник дає розуміння, якою була вишивка справжня, аутентична.
Вишивка білим по білому
За словами Ольги Костюченко, білим по білому – характерна риса чернігівської вишивки.
"Були ромбічні сітки, були хвилясті лінії, зигзаги, хрести, хрещаті орнаменти, схожі на квадрат. На жіночих сорочках були вишиті деревця, які нагадували сосни".
Вишиті візерунки регіонів Чернігівщини
Відображають давні традиції чернігівської вишивки й рукави сорочок початку-середини ХІХ століття.
Символіка вишивки
Якщо говорити про сакральні, традиційні елементи, то вони більше збереглися в жіночих уборах – зав’язках, каже Ольга. До речі, що саме означав той чи інший елемент, уже достеменно не можна – ці знання вже втрачені, такі факти до нас не дійшли, говорить Ольга Костюченко.
"Такі головні убори вишиті червоною заполоччю, техніка – занизування. Вважається однією з найдавніших технік вишивки".
З лицьової та зворотної сторони орнамент один, але відрізняється, як фото і його негатив. Тобто, носити можна було і так, і так.
"Це – найбільш давній архаїчний орнамент – ромби. І не просто ромби, а з «відростками», закрученими «ріжками», «хвостиками», з додатковими ромбами всередині…".
Вишита сорочка: традиції
Якщо говорити про сорочки, то вони також вишивалися білим по білому по всій Чернігівщині. Кольорові елементи додавали в залежності від регіону й часу. Здебільшого – вкраплення червоного.
За словами Ольги Костюченко, характерною особливістю саме чернігівських сорочок було те, що візерунок на подолі не повторював візерунку на рукавах чи горловині.
"Дуже яскраві сорочки Новгород-Сіверського району. Там були не тільки біло-червоні, а вишиті яскравими червоними нитками. Червоним по білому. Зустрічаються й червоне з синім або блакитним. Чорний додавався рідко".
Чорний — то журба?
Та й з’явився чорний значно пізніше (кінець ХІХ століття), говорить Ольга Костюченко. Це пов’язано здебільшого з тим, що цей колір складно добути своїми руками, і з часом пігмент вилинює, вигорає. Каже, навіть зараз це трапляється, у нитках сучасних виробників. Що вже казати про давні часи.
З кінця ХІХ століття чорний колір з’являється у вишивках, його стає все більше. Ольга Костюченко припускає, що це пов’язано здебільшого з доступністю барвників.
Такі техніки, які не потребували схем, називалися рахунковими – вишивались по рахунку ниток тканини. Майстриня рахувала кожну нитку, і таким чином складала орнамент. Саме полотняне переплетення уже передбачає рахункові техніки, адже на ньому зручно прорахувати стібки.
"Я не можу сказати, що з часом орнаменти ставали складнішими. Мені здається, що технічно стають простішими речі. От уже кінець ХІХ – початок ХХ століття поширюється техніка вишивки хрестом, з’являються друковані орнаменти, схеми, які переносяться на тканину. Це полегшує вишивання, жінки це починають активно використовувати. І давні техніки поступово пішли на задній план, і все більше в нас з’являється яскравих, квітчастих сорочок".
Схеми вишивки та брокарство
Ольга Костюченко говорить, що вишивальні схеми були вже у ХVІІ столітті. Але не серед простого люду, а серед міщан та знаті. Вони вимагали часу, й вишивати такі візерунки собі могли дозволити жінки, не обтяжені важкою роботою.
Схеми для вишивання у селян з’являються у ХІХ столітті завдяки парфумеру за прізвищем Брокар.
"Він випускав «народне мило», яке коштувало одну копійку. І в це мило, як «премія», вкладалася вкладка зі схемою. Якщо в Америці, в Англії, у вікторіанську добу вкладка була у вигляді шовкових стрічок або тканин, бо там жінки шили ковдри клаптикові, то в нас жінки вишивали. І він розробляв ці схеми: квіточки, трояндочки, фіалочки… І ці схеми перейшли в народну вишивку".
За словами Ольги Костюченко, українські жінки швидко перенесли ці орнаменти на вишивку. І тепер ми її сприймаємо як традиційну.
Техніка ця отримала назву "брокарство". Але народні майстрині зуміли переосмислити ці схеми по-своєму: і в кольорах, і композиційно.
"І от про ці вишивки ми не можемо сказати, що тут є якийсь символізм. Жінки відштовхувались скоріше від естетики, від моди, від часу".
У той час у візерунках з’являється виноград, і набувають великої популярності червоно-чорні кольори.
"Потім їх оспівали у віршах: «червоне – то любов, а чорне – то журба». Хоча насправді чорний колір нічого поганого не означав".
У середині ХХ століття з’являються нові техніки вишивок, тканини, нитки різних кольорів. Все це стає доступнішим. Стали вишивати по малюнку: жінка брала олівець, на тканині малювала візерунок, і вишивала його художньою гладдю, яка набирає в цей час великої популярності.
"З’являються прозорі техніки, такі як Рішельє. Пам’ятаєте, як у бабусь на поличці чи телевізорі кутиком звисає ажурна серветка? Ажури ці називалися Рішельє".
Машинна вишивка
І з’являються швейні машини, які дозволяли й шити, і вишивати, і дуже спрощували роботу майстриням.
"Вони інакші. Одяг інший за композицією, інший за навантаженням. З часом усе менше носять вишитий одяг, його намагаються замінювати ситцем. Вишитий одяг стає святковим, менше елементів вишивається. І в кінці ХХ століття в нас, фактично, нічого не збереглося".
Усі вишиті роботи на фото належать Ользі Костюченко.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
