Місцеві вибори у Великій Британії, що відбулися 7 травня, стали одним із найбільших викликів для правління прем’єр-міністра країни Кіра Стармера. Вони завершились катастрофічною поразкою його рідної Лейбористської партії, і вже понад 70 депутатів-однопартійців закликали прем’єра піти у відставку негайно або принаймні оголосити дату, до якої він це зробить. Проблема не лише в лейбористах чи правлінні Стармера: їхні традиційні суперники, консерватори, теж втратили чимало місць. Тріумфували ж на виборах праві популісти з партії "Реформуй Сполучене Королівство" (далі — "Реформуй") та "зелені". Що це означає для Великої Британії та які звʼязки в "Реформуй" із Росією — в матеріалі Суспільного.
Місцеві вибори у Великій Британії — голосування, яке мало б стосуватися проблем на кшталт ям на дорогах, фінансування шкіл та вивезення сміття — обернулося на референдум довіри до прем’єр-міністра Кіра Стармера. Саме так представляла цей вибір правопопулістська партія "Реформуй": у день голосування вона розмістила величезну політичну рекламу на першій та останній шпальтах популярної в Лондоні газети The London Standard, закликаючи громадян "викинути Стармера".
Вибір, який зробили британці, засвідчив, що довіра до його Лейбористської партії, яка керує країною з 2024 року, стрімко падає. Лейбористи втратили три чверті своїх представників у місцевих радах Англії, а також зазнали нищівної поразки в Вельсі та Шотландії, де відбулися вибори до парламентів.
Після цього події розгорталися стрімко: у вихідні зазвучали перші заклики до відставки Стармера з його власної партії. На ранок вівторка за неї виступили вже 78 депутатів його політсили — це кожен п’ятий парламентар від лейбористів. Стармер, утім, намагається зберегти за собою прем’єрське крісло, заявивши, що "бере на себе відповідальність за результати виборів", але "продовжить керувати". Більшість британців щодо його наміру скептичні.
70% мешканців Сполученого Королівства, за опитуваннями, вважають, що він погано виконує обов’язки прем’єра. Ведучі популярного британського політичного подкасту The Rest is Politics Алістер Кемпбелл і Рорі Стюарт порівняли Стармера з Джо Байденом під час останніх президентських виборів у США і закликали лейбористів не повторювати помилку Демократичної партії, а якомога швидше висунути нового лідера, щоб мати шанси на виборах до парламенту в 2029 році. З другого боку, віцепрем'єр Девід Ламмі став на захист Стармера, заявивши, що "пілота посеред польоту не змінюють". Фінансові ринки також остерігаються політичної нестабільності, яку може викликати зміна прем’єра — особливо на тлі економічної кризи, яка поглиблюється через війну США з Іраном.
Що взагалі сталося
7 травня в Англії відбулися вибори до 136 місцевих рад, а в Шотландії та Вельсі — до місцевих парламентів (лише в одній частині Великої Британії, Північній Ірландії, виборів не було). В Англії обирали понад 5000 представників місцевих рад та мерів, а у Шотландії та Вельсі — 129 та 96 депутатів власних парламентів, відповідно.
За результатами виборів провладна Лейбористська партія втратила 1496 місць у місцевих радах Англії — із трохи більш ніж 2000, які контролювала. Консерватори, донедавна головні конкуренти лейбористів на британській політичній сцені, втратили понад 500 місць. Натомість крайньоправі популісти з партії "Реформуй" Найджела Фараджа здобули понад 1450 місць — до виборів вони мали 14. Успіх святкувала й "Партія зелених”: крім звичних екологічних гасел, вона зараз виступає на підтримку Палестини й відтягнула частину лівого електорату, який раніше голосував за лейбористів.
У Вельсі результат "Реформуй" ще кращий: там вона стала другою за популярністю партією, після націоналістичної "Плайд Камрі", відтіснивши лейбористів на третє місце. Лейбористи програли вибори у Вельсі вперше за понад сто років: із 1922-го вони незмінно були там головною партією. У Шотландії також перемогла патріотична "Шотландська національна партія", яка не заперечує можливість проведення нового референдуму за вихід зі складу Великої Британії. Лейбористи фінішували на другому місці, а партія Найджела Фараджа була третьою.
Привид Брекзиту
Результати місцевих виборів демонструють три тенденції у британській політиці. По-перше, це фрагментація політичної сцени, на якій більше не домінують дві традиційні партії. До 2024-го консерватори були при владі 14 років, змінивши за цей час п’ять прем’єрів. На період їхнього правління припав вихід Великої Британії з ЄС, відомий як Брекзит, економічний спад, повномасштабне вторгнення Росії в Україну та одна з найбільших хвиль міграції до країни — так звана хвиля Бориса, коли після Брекзиту, за часів каденції Бориса Джонсона, острів залишили мігранти з країн ЄС, а натомість прибули громадяни країн Азії.
По-друге, це вплив Брекзиту, який хоч і відбувся у 2020 році, досі визначає британську політику. За оцінками Національного бюро економічних досліджень, через вихід з ЄС інвестиції в країну скоротилися на 12-18%, а ВВП на душу населення недоотримав 6-8%. Економічні фактори стали основною причиною невдоволення виборців і поразки консерваторів на останніх виборах у 2024-му. Тоді британці проголосували за Лейбористську партію, віддавши їй рекордні 33% голосів у надії на кардинальні зміни, які та обіцяла. Втім, стрімкого зростання не відбулося і вже за два роки гнів виборців вилився на лейбористів.
"Реформуй Сполучене Королівство" Фараджа у 2024-му отримала лише п’ять депутатських мандатів із 650 — а сам він уперше потрапив до британського парламенту. Це різко контрастує з показниками партії сьогодні: за даними опитувань, протягом останнього року вона є найпопулярнішою партією Великої Британії з рівнем підтримки 23-27%. Результати місцевих виборів відображають зростання популярності популістів та, зокрема, "Реформуй" — і це ще одна важлива тенденція. Лідер партії Найджел Фарадж називає Британію “поламаною”, звинувачує в усіх проблемах традиційні політичні партії та мігрантів та обіцяє "відремонтувати" країну.
Виборці з короткою пам’яттю
Фарадж — далеко не новачок у британській політиці. Він красномовний оратор, який уміло апелює до почуттів, а особливо до невдоволення виборців. Свого часу Фарадж очолював "Партію незалежності Великої Британії", а згодом "Партію Брекзиту", які виступали за вихід з Європейського Союзу. Наслідки цього були нищівними для економіки країни, однак розбиратися з ними — і відчувати на власній шкірі гнів виборців — довелося не Фараджу, а Консервативній партії, яка перебувала при владі.
Тріумфальне повернення Фараджа у британську політику почалося у 2024 році, коли він запустив свою партію під оновленим брендом "Реформуй". Виявилося, що багато британців уже забули, через кого стався Брекзит — на місцевих виборах "Реформуй" здобула найбільше голосів саме в тих регіонах, які свого часу голосували за вихід з ЄС. Вона відтягнула чимало голосів британців із робітничого класу — колишніх виборців лейбористів, які чи не найбільше постраждали від економічного спаду. Їхні сподівання на швидкі зміни після 2024-го не виправдалися, але звинувачують вони в цьому провладну партію, а не тих, хто агітував за Брекзит. Фарадж продовжує запевняти, що вихід країни з Євросоюзу був хорошою ідеєю, а провину за проблеми покладає на політиків, які цей вихід втілювали.
Попри те, що Фарадж апелює до "простого народу" і критикує мігрантів, він не цурається великого капіталу та зв’язків із суперечливими іноземцями. Так, за кілька днів до місцевих виборів стало відомо, що він не задекларував пожертву в 5 мільйонів фунтів стерлінгів, які отримав від мешканця Таїланду британського походження, криптомільярдера Крістофера Харборна у 2024-му. За інформацією The Guardian, саме після цього Фарадж вирішив брати участь у виборах. Минулого року бізнесмен пожертвував партії "Реформуй" 12 мільйонів фунтів. Ще 4 мільйони фунтів партії надійшло від криптобізнесмена Бена Діло, якого спершу засудили у США за фінансові махінації, а потім його помилував президент Трамп.
Російський слід
Крім Брекзиту та зв’язків із криптобізнесом, Фарадж має й інші скелети в шафі, про які волів не згадувати під час передвиборчої кампанії. Зокрема, свою появу в російських пропагандистських медіа. У 2010-2017 роках Фарадж був частим гостем на RT, за що отримував гонорари. У 2022 році депутат від лейбористів Кріс Браянт заявив, що Фарадж отримав від RT понад 500 тисяч фунтів — на основі даних його декларації про доходи від коментарів для медіа. Фарадж відповів, що це дохід від співпраці з різними медіа, не лише російськими. Прихильне до нього видання Spectator припустило, що гонорари від RT не перевищували кількох тисяч фунтів.
Питання щодо співпраці Фараджа з росіянами знов зазвучали в листопаді минулого року, коли його "праву руку" та екслідера "Реформуй" у Вельсі Нейтана Гілла засудили до 10-річного ув’язнення за те, що він брав хабарі від Росії. Гілл визнав, що отримав щонайменше 40 тисяч фунтів від Кремля за поширення антиукраїнської пропаганди в Європарламенті в 2018-2019 роках, коли був євродепутатом від очолюваної Фараджем "Партії Брекзиту". Суд встановив, що гроші Гіллу передавав український ексдипломат, російський агент Олег Волошин. Завданням Гілла було захищати в Європарламенті телеканали Віктора Медведчука 112 та NewsOne і звинувачувати українську владу в порушенні свободи слова. Журналіст The Guardian Люк Гардінг припустив, що тексти промов Гіллу писав Волошин (вони вирізнялися наявністю артикля ‘the’ перед Ukraine, що є помилкою в англійській мові), а британський політик озвучував їх у стінах Європарламенту. Гілл також брав участь в організованих російськими агентами подіях у Європарламенті та Молдові, а також відвідував офіси телеканалів 112 та NewsOne в Україні.
Після вироку Гіллу прем’єр Стармер закликав Найджела Фараджа розслідувати зв’язки з Росією інших членів "Реформуй". Фарадж на це заявив, що ледь знав Гілла й був шокований, коли дізнався, що той брав російські гроші. Це попри величезну кількість спільних фото й відео Фараджа й Гілла і той факт, що вони були депутатами Європарламенту в один час і озвучували з його трибун подібні меседжі.
Так, у 2014-му Фарадж, виступаючи в Європарламенті, звинувачував Євросоюз у підтримці Майдану та поваленні режиму Януковича, а також виправдовував агресію Росії, кажучи, що не варто було "штрикати російського ведмедя" й провокувати Путіна. А у 2024-му знову заявив, що це НАТО і ЄС спровокували повномасштабне вторгнення Росії в Україну через обіцянки розширитися та прийняти нашу країну. Втім, під час місцевої виборчої кампанії питання зовнішньої політики виборці до уваги не брали.
Що це означає для майбутнього Британії
Незалежно від долі прем’єра Стармера, лейбористи, ймовірно, залишаться на чолі Британії до парламентських виборів 2029 року. Нового очільника партії та прем’єр-міністра оберуть на з’їзді — наразі звучать імена міністра охорони здоров’я Веса Стрітінга, ексвіцепрем’єрки Анджели Рейнер, мера Манчестера Енді Бернема та міністра оборони Джона Гілі. Відновити довіру виборців із новим лідером лейбористам буде непросто: економічні проблеми, з якими стикнулася Британія після Брекзиту, нікуди не подінуться, а, навпаки, можуть поглибитись через війну в Ірані.
Втім, невідомо й те, чи зростатиме популярність Найджела Фараджа після перемоги на місцевих виборах. 65% опитаних британців ставляться до нього негативно й майбутнім премʼєром не бачать. У "Реформуй" буде можливість проявити себе на рівні місцевої влади до 2029 року — і не факт, що виборці продовжать довіряти партії, коли побачать її в дії. Поки що популярність "Реформуй" і Фараджа значною мірою ґрунтувалась на тому, що вони не були при владі й не несли політичної відповідальності. Тепер це зміниться, і може завершити їхній стрімкий злет.
