10 років без права листування. Історія політично репресованого з Дніпропетровщини

10 років без права листування. Історія політично репресованого з Дніпропетровщини

Ексклюзивно
10 років без права листування. Історія політично репресованого з Дніпропетровщини Суспільне Дніпро

Позбавлення волі без права листування. Начебто такий офіційний вирок отримав у 1938 році прадід дніпрянки Ольги Гойман. Як розповіла Суспільному жінка, кілька років тому в обласному архіві вона нарешті ознайомилася з матеріалами справи свого репресованого родича. Проте дізнатися дату смерті, місце поховання чи місце розстрілу не може й досі.

Наймасовіша хвиля репресій за всю історію Радянського Союзу припала на 1937–1938 роки й отримала назву “Великого терору”. Так звані “трійки” НКВС арештовували, звинувачували, виносили та виконували вирок без суду й слідства сотням тисяч громадян. “Ворогом народу” міг стати кожен.

Повістка, ув’язнення, вирок

Повістку до Криворізького відділу НКВС 40-річний бригадир тракторної бригади із села Лозуватка Криворізького району Дніпропетровщини Кузьма Пимонович Бабич отримав на початку 1938-го. Односельці та знайомі відмовляли, але чоловік був певен: він — чесна людина, йому приховувати нічого. Тож, думав, піде й обов’язково повернеться до дружини та чотирьох доньок. Та вийшло інакше.

“Основна його провина була в тому, що його батько служив у поміщика і, власне, сам мій прадідусь служив у поміщика до революції. Тому в період “масового терору” не було складнощів звинуватити його в антирадянській діяльності. Одна зі статей це антирадянська діяльність, участь в охороні гетьмана й щось там був зв’язок з Петлюрою”, розповіла правнучка політично репресованого Ольга Гойман.

10 років без права листування. Історія політично репресованого з Дніпропетровщиниархів Ольги Гойман

Кузьма Бабич отримав повістку до органів НКВС у 1938 році

Кузьму Бабича арештували 20 лютого 1938 року. Разом з ним, каже Ольга, по справі проходили ще дев’ятеро його односельців, у тому числі і його молодший брат Антон. Вирок винесено постановою “трійки” НКВС 25 березня 1938-го.

Офіційна версія 10 років позбавлення волі "без права переписки". Але, коли я вже власне знайомилася з матеріалами справи, то я бачила акт про те, що був виконаний смертний вирок”, говорить жінка.

Загадковий лист

Що насправді сталося з її прадідусем — Ользі достеменно невідомо. У 1946-му році на ім’я найстаршої доньки Кузьми, Марфи, надійшов лист. На ньому замість зворотної адреси лише напис “від батька” і штамп Кіровоградської області. У самому листі — алегорії та натяки на те, що він повернеться, коли подує вітер змін. Але Кузьма так і не повернувся.

10 років без права листування. Історія політично репресованого з Дніпропетровщиниархів Ольги Гойман

У 1946 році на ім'я найстаршої доньки Марфи надішов лист, з підписом "від батька".

Його доля довгі роки, навіть десятиліття, була невідомою. Бабуся, її сестра, її мама писали неодноразово запити у Міністерство внутрішніх справ колишнього Радянського Союзу. Але їм приходила така собі відписка. В одній довідці зазначено, що дідусь помер 1942 року в місцях позбавлення волі від раку шлунка. В іншій — від виразки шлунка”, розповідає праонука.

Аби з’ясувати хоч щось про свого прадідуся, у 2015-му Ольга надіслала звернення до Центрального архіву СБУ у Київ. Звідти його перенаправили до обласного архіву Дніпропетровщини, у якому жінка згодом вже мала змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи. Та історія Кузьми Бабича так і лишилася з багатьма невідомими. Бо якщо був розстріляний — то де похований, а якщо ув’язнений — то де відбував заслання. І той загадковий лист 1946-го, який вселяв надію, що він живий і, можливо, повернеться.

Дружина Кузьми, Марія Іванівна, каже Ольга, дожила до 94 років, але так і не дізналася, що ж саме сталося з чоловіком. Просто після кількох відвідин його у НКВС Кривого Рогу їй просто сказали більше не приходити. Так і довелося самій підіймати доньок, зазнаючи при цьому цькування з боку односельців, бо ж дружина “ворога народу”...

“План” для Дніпропетровщини — дві тисячі репресованих

Головна наукова співробітниця Дніпропетровського державного обласного архіву Ніна Киструська розповідає: на початку 2000-их до обласного архіву з архіву СБУ було передано 12 тисяч кримінальних справ репресованих різних періодів.

Це справи людей, які отримали різні терміни ув’язнення, які були розстріляні, але усі вони в подальшому були реабілітовані. По картотеці у нас проходить на сьогодні 15582 людини, на яких у нас є документи. Але у процесі роботи ми зрозуміли, що це неповний список, і неповна картотека. Тому зараз ми в рамках Всеукраїнської програми “Мартиролог XX століття” працюємо і переглядаємо кожен аркуш справ, і виявляємо там людей, які відсутні у нашій картотеці”, говорить представниця обласного архіву.

10 років без права листування. Історія політично репресованого з ДніпропетровщиниСуспільне Дніпро

На початку 2000-их до обласного архіву з архіву СБУ було передано 12 тисяч кримінальних справ репресованих різних періодів.

За словами Ніни Киструської, нині вже офіційно відомо, що з Москви на місця надсилалися рознарядки щодо кількості людей, які за національною, професіональною чи іншою ознакою, мають бути репресовані. У 1937 році Дніпропетровщина отримала свій “план” — дві тисячі осіб, половина з яких мала отримати найвищу кару — розстріл. Цю цифру дозволялося перевищувати. А оскільки Дніпропетровщина завжди прагнула бути “передовою”, то отриманий “план” перевиконала.

У 1938 році за шість місяців було репресовано 5760 українців, 2648 німців, 912 поляків, 702 росіяни, а також білоруси, євреї та представники інших національностей. Це кампанія лише за національною ознакою. Люди зізнавалися у тому, що вони англійські, японські, польські, які завгодно шпигуни”, — зазначає вона.

Обмовити самого себе погоджувалися після численних допитів з тортурами. Тим, хто отримував смертний вирок, каже головна наукова співробітниця обласного архіву, його виконували часто наступного дня, або ж того дня, або ж у найближчі два-три дні.

Реабілітовані посмертно

Начальник Південно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін розповідає: як правило, розстріли проводили на місцях, для цього влаштовувалися спеціальні, таємні місця для поховань. Найбільш відомі в Україні — Биківнянський ліс у Києві, Рутченкове поле на Донеччині. У Дніпрі це 9-й кілометр Запорізького шосе.

Точних даних щодо кількості арештованих та розстріляних у роки сталінських репресій немає. Але навіть приблизні підрахунки вражають.

Дослідники офіційно нараховують, що в цей час було арештовано близько двохсот тисяч людей, за цей рік, з липня 37-го по липень-осінь 38-го. З них десь третина була фізично знищена. Люди, будь-хто, не був застрахований, тобто кожна людина розуміла, що його можуть взяти, от просто ні за що. Тому часто не роздягалися на ніч, тримали валізку біля себе, тому що в будь-який момент, як правило це вночі відбувалося, міг приїхати “чорний воронок” і забрати просто за безпідставним звинуваченням”, — говорить Ігор Кочергін.

Реабілітація жертв політичних репресій розпочалася після смерті Сталіна, у 1956 році й триває донині. Більшість безпідставно засуджених у часи “великого терору” реабілітовані посмертно.

Читайте також

  • Під Полтавою на місці перепоховання вшанували жертв політичних репресій
  • Волинянин Ростислав Кушнірук – один із тих, хто був політично репресованим
  • Суспільне у Дніпрі презентує фільм "Ігрень" про каральну психіатрію за часів радянського союзу

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди