Він зробив модними дивні речі: чому варто дивитися ретроспективу Девіда Лінча

Він зробив модними дивні речі: чому варто дивитися ретроспективу Девіда Лінча

Він зробив модними дивні речі: чому варто дивитися ретроспективу Девіда Лінча

У Києві розпочався 11-й Фестиваль американського кіно "Незалежність". Один із блоків програми присвятили ретроспективі Девіда Лінча. Глядачі отримають рідкісну можливість подивитися на великому екрані три його фільми: "Синій оксамит", "Дикі серцем" та "Малголланд Драйв".

Суспільне Культура поспілкувалося з програмним директором фестивалю Віктором Глонем про те, чому Девід Лінч залишається актуальним в наш час, його творчий метод і талант робити модними дивні речі.

Ретроспективу Девіда Лінча включили до програми цьогорічного фестивалю не випадково. У 2021 році режисер відзначає відразу дві важливі дати. Перша — це його власний ювілей. 20 січня йому виповнилося 75 років. Друга — 20 років з дня прем'єри його найвідомішого повнометражного фільму "Малголланд Драйв".

Українським глядачам випаде можливість побачити відреставровану версію стрічки. У 2015 році копію плівки відредагували під особистим наглядом Лінча та оператора Пітера Демінга — видалили дефекти, додали деталізації та досягли омріяної режисером-перфекціоністом глибини зображення.

Вікторе, чому саме ці стрічки?

Гріх було не скористатися такою можливістю. Нам хотілося зосередитися на найбільш плідному етапі творчості Лінча  — від кінця 80-х до початку нульових.

"Малголланд Драйв" — найвідоміший його фільм, який входить в усі добірки найкращих стрічок 21 століття. "Дикі серцем" у нас знають менше. Ми хотіли привернути увагу до нього, тим паче там знімається дуже своєрідний актор Ніколас Кейдж та Шеріл Лі, яка зіграла Лору Палмер в серіалі "Твін Пікс". Вона там з'являється в дуже специфічній ролі.  І третій фільм — це "Синій оксамит" з Кайлом Маклакленом, Деннісом Гопером та Ізабеллою Росселліні.

Кадр з фільму "Синій Оксамит"

Кадр з фільму "Синій Оксамит"

Все це стрічки, завдяки яким ми відкривали для себе трохи ширші двері в американське кіно, ніж це робив Голлівуд. Мені здається, Девід Лінч є таким цікавим для глядачів по всьому світу, тому що тонко відчуває межу традиційного голлівудського наративу, яку ще можна переступити, яке ще продається.

У чому ж його унікальність?

Девід Лінч бере ті самі теми і той нібито звичний підхід, але одразу ж запрошує глядача кудись на незвідані території. Він черпає свої ідеї в тому числі і у снах, та часто концентрується на метафізичних речах.

Жанр сюрреалізму, в якому він працює, дуже важко описати та пояснити логічно. Але на підсвідомому рівні він нас всіх захоплює. Спитайте, про що "Маллголанд Драйв"? Десять людей — десять різних відповідей. Це дуже складний фільм, нібито невідомо про що, але наша уява починає працювати з ним, як і з більшістю фільмів Лінча. Важко не подивитися його до кінця.

Кадр з фільму "Малголланд Драйв"

Кадр з фільму "Малголланд Драйв"

Чому ці фільми залишаються актуальними в наш час, а творчість Лінча має так багато послідовників?

Девід Лінч — це художник, який працює на полі кінематографа. Він відкрив для колег поле для творчості, зробив його ширшим.

Дуже важко описати його методи. Наприклад, під час роботи над фільмом "Внутрішня імперія" він надсилав акторам частини сценарію і продовжував над ним працювати вже після початку зйомок. Такі речі просто неможливі в кіноіндустрії. Зазвичай є затверджений сценарій, включаємо камеру і фіксуємо те, про що домовилися. У Лінча підхід своєрідний, тому він так рідко і знімає. Домовлятися зі студіями про подібні вибрики непросто. Лінч змінює наше сприйняття і дозволяє митцям бути сміливішими в тому, що їм хочеться показати. Не боятися несприйняття, віддаватися власній інтуїції.

Його образи, сцени, персонажі — це меншою мірою інтелектуальні речі, більшою мірою інтуїтивні. І, судячи з його інтерв'ю, цей підхід у нього переважає.

Він першим зробив модними дивні речі. Половина серіалів HBO та NETFLIX такі сміливі через те, що  до того вже був Лінч. Наприклад, "Клан Сопрано" у 1999 році, напевно, був би неможливий без "Твін Пікса".

Cюреалізм, фантасмагорію, дивний напівсонний стан на телеекрані ми сприйняли, тому що вже побачили це раніше. Проте далеко не всі можуть досягти такої натуральності всередині кадру. Лінчу вдається зробити умовність достовірною, а багатьом іншим — ні.

Ознайомитися з детальною програмою фестивалю можна на сайті.

Нижче розповідаємо про кожну стрічок.

"Малголланд Драйв"

Малголланд Драйв Девіда Лінча

Після автомобільної аварії на вулиці Малголланд Драйв жінка втрачає пам'ять. Разом з молодою акторкою вона вирушає на пошуки правди, які обертаються пригодами на межі фантазії та реальності.

Цей фільм спочатку мав стати серіалом, але студія забракувала пілот. На щастя для глядачів, стрічку вдалося відродити вже у повнометражному форматі. Багато з того, що Лінч зробив під час дозйомок, ніколи б не показали по телебаченню. Так, він додав відверту любовну лінію між героїнями, якої не було у початковій версії.

"Дикі серцем"

Дикі серцем Девіда Лінча

За сюжетом стрічки, мати Лули шаленіє від думки про те, що її донька зустрічається з колишнім в’язнем Сейлором. Навіть випробувальний термін для хлопця не зупиняє пару на шляху до Каліфорнії. Закохані насолоджуються подорожжю, не підозрюючи, що жінка вже найняла вбивцю, щоб вполювати хлопця.

Стрижнем фільму став нестримний сексуальний потяг між головними героями, а щоб додати фільму магії, Девід Лінч розкидав алюзії на "Чарівника країни Оз".

Ключову роль у стрічці також відіграє музика. Саундтрек включає свінґ, спід-метал та класичний рок-н-рол. У персонажі Ніколаса Кейджа можна знайти чимало рис Елвіса Преслі — у фільмі він навіть переспівав дві його пісні. Що стосується Лори Дерн, то тут Лінч запропонував їй зіграти нехарактерний для неї підкреслено сексуальний образ.

"Синій Оксамит"

Синій оксамит Девіда Лінча

Через хворобу батька молодий чоловік повертається до рідного провінційного містечка. У траві він неочікувано знаходить відрізане людське вухо, яке спонукає його до розслідування. Невдовзі з'ясовується, що ця справа якимось дивним чином пов'язує загадкову співачку Дороті Велленс та групу злочинців-психопатів, які викрали її дитину.

Дія фільму відбувається у якійсь невизначеній епосі, а кожний елемент, що потрапляє в кадр, лише більше заплутує глядачів. Існує чимало досліджень, які намагаються пояснити приховані всі закладені до фільму символи. Але, за словами колег Лінча, попри вражаючу увагу до деталей  режисеру завжди було важливіше, щоб глядачі відчули атмосферу таємниці, ніж її зрозуміли.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше