Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найхимерніших художників XX століття

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найхимерніших художників XX століття

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найхимерніших художників XX століття

11 травня 1904 року народився Сальвадор Далі, іспанський живописець, графік, скульптор, режисер і письменник, один з найвідоміших представників сюрреалізму.

Якось Далі вирішив пригнати в готель стадо кіз, після чого стріляв по них холостими патронами. Він оточував себе свитою з красунь, трансвеститів і карликів, а кожна пресконференція в Le Meurice перетворювалася в шоу.

Життя Далі можна сміливо вважати синонімом слова "епатаж", і більшість його вчинків досі залишаються незрозумілою загадкою. На згадку про відомого митця Суспільне розповідає про декілька його божевільних витівок.

Під тягарем скафандра

У 1936 році, незадовго до Міжнародної виставки сюрреалізму в Англії, Сальвадор Далі зайшов до магазину спорядження для дайвінгу, щоб придбати водолазний скафандр. За задумом митця, лекція "Автентичні параноїдальні фантоми", на якій він мав виступати, потребувала деякого пожвавлення. Скафандр в цій постановці повинен був символізувати повне творче занурення в підсвідомість.

Далі в скафандрі, з більярдним києм в одній руці та двома собаками на повідці в другій викладав для натовпу свої роздуми щодо природи сюрреалізму. Потім він почав малювати дивні годинники та довгоногих коней, але раптово щось пішло не так: Далі почав втрачати свідомість і спотикатися. Художник почав розмахувати руками, просячи про допомогу, але глядачі вирішили, що це частина вистави.

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найнезвичайніших художників XX століття

Насправді всередині скафандра закінчилося повітря і Далі почав задихатися. Оскільки на дворі був 1936 рік, не всі знали (або хоча б замислювалися), як працює гідрокостюм, тож якби присутні не додумалися зламати його за допомогою більярдного кия, то витівка могла б коштувати ексцентрику життя. Проте на аналогічну лекцію в Нью-Йорку Далі приїхав уже в золотому космічному скафандрі.

Вітрини на П'ятій авеню

Далі фанатично любив гроші, тому завжди погоджувався на вигідні комерційні замовлення. Одним з них стало оформлення вітрини фешенебельного магазина Бонуїта Теллера на П'ятій Авеню в Нью-Йорку для реклами нової весняної колекції тканин. Художник вирішив взяти за основу оформлення тему Нарциса, представивши одну з вітрин як його денну частину, а другу – як нічний варіант.

"День" був виконаний у вигляді старомодної ванни, оббитої чорною овчиною і наповненої водою, на поверхні якої плавали нарциси. З води підіймалися три воскові руки з дзеркалами, а в саму ванну входив старий манекен (з волоссям справжнього трупа замість штучних перук) в пеньюарі із зеленого пір'я і в яскраво-червоній перуці – все у пилюці та павутинні.

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найнезвичайніших художників XX століття

"Нічна" композиція складалася з ліжка з балдахіном, увінчаним головою буйвола з закривавленим голубом в пащі. Саме ж ліжко стояло на чотирьох буйволових копитах. На чорних атласних простирадлах лежав манекен, явно байдужий до живого вогню, що горів під ліжком. Далі сподівався, що "маніфестація елементарної поезії прямо на вулиці" змусить перехожих зупинитися і відчути "справжність бачення Далі".

Задум спрацював, але не зовсім так, як того очікував художник. Думки висловлювалися різні, але в одному всі були одностайні: манекен в прозорій білизні – неприпустима вільність для тих часів. Ще до полудня без будь-яких консультацій з автором манекен у зеленому був замінений на звичайний манекен в елегантному костюмі.

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найнезвичайніших художників XX століття

Коли Далі прийшов увечері, щоб помилуватися своєю роботою, він розлютився, перевернув атласну ванну, розбив нею дзеркальну вітрину магазину і вийшов звідти на вулицю, де його заарештувала поліція. Пізніше суддя виніс йому умовний вирок, а Далі з цього приводу заявив: "Це деякі з привілеїв, якими, схоже, користується темпераментний художник".

Далі-копірайтер

Крістіан Зервос, засновник журналу "Мистецтво", замовив Далі написати статтю про Пікассо. Той від початку до кінця скопіював текст однієї статті Захер-Мазоха, змінивши лише імена, і відправив його Зервосу. Прочитавши статтю, Зервос зізнався, що ніколи раніше не зустрічав настільки ясного і вичерпного дослідження творчості Пікассо.

Цей прийом Далі використовував знову, коли з нагоди перевидання роману французького письменника Рене Кревеля один з паризьких видавців замовив йому передмову до книги. Очікуючи в Гаврі на корабель до Сполучених Штатів, Далі зайшов в книжковий магазин і попросив "Турського священника" Оноре де Бальзака з передмовою Франсуази Малле-Жоріс.

Обідаючи в ресторані перед самим відплиттям, Далі ретельно переписав цю передмову, тільки з іншими іменами – Кревель замість Бальзака, – датами та географічними назвами. Видавець схвалив текст і опублікував його без будь-яких змін.

Таємниця мурахоїда

У 1969 році була зроблена фотографія, на якій художник виходить з метро разом з незвичайним домашнім улюбленцем – мурахоїдом. Щоб закріпити успіх, через кілька місяців Далі знову з'явився з мурахоїдом, цього разу в ефірі популярного телешоу. Тільки цей мурахоїд вже був іншого виду, зовсім невеликий.

Знайшлося цілих два пояснення, чому Далі вибрав собі в компаньйони такого незвичайного звіра. По-перше, один з його соратників-сюрреалістів, французький поет Андре Бретон, носив прізвисько "Мурахоїд", і є навіть портрет Бретона, намальований Далі, на якому написано "Андре Бретон, мурахоїд".

Друга версія – Далі дуже не любив мурах, ставився до них з огидою. Саме тому мурахи – мало не найчастіші персонажі його картин, як і ненависні митцю коники. Художник безупинно малював речі, до яких не міг залишатися байдужим.

Тож журналісти вирішили, що знайшли вичерпні пояснення появи у Далі домашнього мурахоїда – він завів його, щоб побороти давню неприязнь до мурашок, або на знак пам'яті про Бретона.

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найнезвичайніших художників XX століття

Уже багато років потому менеджер Далі зізнався, що мурахоїд був узятий напрокат в зоопарку заради фотосесії, вони й в метро-то з ним не спускалися, тільки зробили знімки на виході з підземки. Та й тримати мурахоїда в будинку – дуже клопітке заняття, бо ці звірі примхливі та вимагають догляду.

Тож перший – гігантський – мурахоїд з'явився з Далі майже випадково, а ось другий, маленький, на телешоу Діка Каветта – це бажання підіграти пресі та підтримати інтерес до теми. За відеофрагментом передачі добре помітно, що насправді Далі й гадки не має, як поводитися з цим звіром, кидає його як кішку. Очевидно, це перша й остання зустріч цих двох персонажів – екзотичного художника та не менш екзотичної тварини.

Сюрреалістична авдієнція

Одного разу під час гастролей в Іспанії відомий композитор Арам Хачатурян, автор "Танцю з шаблями", попросив влаштувати йому зустріч з Сальвадором Далі. Художник погодився прийняти гостя у своєму розкішному особняку і надіслав йому особисте запрошення. У призначений день близько другої години пополудні Хачатурян під'їхав на лімузині до будинку Далі. Дворецький провів композитора в розкішний обідній зал і попросив зачекати.

Як тільки старовинний годинник на стіні зупинився стрілками на двох годинах, двері відчинилися і на порозі з'явився церемоніймейстер в парадній лівреї. Вдаривши жезлом по підлозі, він урочисто проголосив про відкриття авдієнції. Але коли годинник пробив чверть третього, Хачатурян все ще залишався в залі на самоті, якщо не рахувати павича в позолоченій клітці. Щоб зняти напругу, композитор почав пити коньяк.

Незабаром Хачатурян захотів у вбиральню, але вхідні двері були зачинені. На стукіт ніхто не прийшов, тому музикант прийняв вольове рішення – він почекає до чотирьох годин, але ні хвилиною довше. З першим ударом годинника він кинувся до старовинної вази і почав справляти нужду, але водночас з цим з динаміків на весь зал заграли перші акорди "Танцю з шаблями".

Вхідні двері відчинилися, в зал забіг голий Сальвадор Далі верхи на швабрі та, розмахуючи шаблею, зробив кілька кіл навколо Хачатуряна і поспішно втік. Після чого композитору повідомили, що авдієнція закінчена.

Усе заради коханої

Муза і кохання всього життя художника – Гала – крутила чоловіком, як хотіла. Старша за Далі на десять років, вона до кінця життя відрізнялася сексуальною невгамовністю. Врешті-решт вона змусила Сальвадора купити їй замок і оселилася там окремо. Чоловік міг приїхати до неї в гості, тільки попередньо отримавши на це дозвіл.

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найнезвичайніших художників XX століття

У червні 1982 року Гала померла у віці 87 років. В її заповіті було зазначено – поховати її в каталонському замку Далі. Втім, закон про чуму, прийнятий в 1940-х роках, забороняв переміщати мертвих без офіційного дозволу.

Щоб вивезти тіло коханої з лікарні без зайвого шуму, митець змусив медперсонал одягнути дружину, віднести її тіло в машину і покласти на заднє сидіння. Поруч сіла медсестра, Далі сів за кермо і поїхав додому. Там Галу забальзамували, надягнули її в улюблену червоню сукню від Dior і поховали в склепі. А невтішний вдівець щодня ходив до могили та годинами плакав.

Смерть

У 1980 році в Далі почалися проблеми зі здоров'ям. Смерть Франко, глави держави Іспанії, потрясла і злякала його. Лікарі почали підозрювати у художника хворобу Паркінсона, від якої раніше помер батько Далі. Періодично самопочуття експресіоніста ставало кращим, але ці зміни були недовгими.

Смерть дружини, хвороба Паркінсона – усе це призвело до того, що останні роки життя геніальний Далі провів на самоті в замку Гали. Але в листопаді 1988 року його поклали в лікарню з діагнозом "серцева недостатність".

Божевільні життя і смерть Сальвадора Далі, одного з найнезвичайніших художників XX століття

Сальвадор Далі помер 23 січня 1989 року, через шість років після завершення своєї останньої роботи "Хвіст ластівки", який був простою каліграфічною композицією на білому аркуші. На момент смерті йому було 84 роки. Навіть похорон Далі не були схожим на звичайні похорони. Тиждень його забальзамоване тіло простояло у відкритому ним театрі-музеї Далі, щоб приїжджі змогли віддати данину пам'яті митцю.

Потім відбулися так звані похорони Далі – його тіло замурували в підлозі однієї з кімнат музею. Так хотів сам Далі, заповівши, щоб по його могилі ходили люди. На цьому місці залишилася епітафія "Твоя смаглява кисть так купається в морі, населеному щастям і вітрилами" – рядок з вірша Федеріко Гарсіа Лорки "Ода Сальвадору Далі".

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше