Скоро місяць, як в Ірані не вщухають масові протести. Вони почалися наприкінці грудня на знак незгоди з економічними проблемами в країні, але переросли у справді всенародне повстання проти режиму, що керує країною з часів Ісламської революції 1979-го. У перші дні влада вичікувала, а тоді почала проти мітингарів масові репресії. За даними критичного до іранського уряду американського інформаційного правозахисного агентства HRANA, відомо про понад 2,5 тисячі загиблих під час протестів та майже 20 тисяч затриманих. Є чимало доказів жорстокості іранських силовиків щодо цивільних.
США вирішили поки що вдаватись до військової операції в Ірані, хоч і розглядали таку можливість. Ще 15 січня, за даними NBC News, Трамп заявив своїй команді з національної безпеки про бажання завдати "швидкого й рішучого" удару по режиму, не грузнучи в затяжній війні. Однак, як повідомляло інформагентство AFP, Саудівська Аравія, Катар і Оман намагалися відмовити Трампа від ударів по країні, побоюючись “серйозних наслідків для регіону”. Що про це, а також про розвиток ситуації в Ірані, кажуть самі іранці — розповідаємо в нашому матеріалі. Для нього ми поговорили з двома іранками, які мешкають у Великій Британії, але намагаються підтримувати звʼязок із близькими, які попри блекаути беруть участь у протестах. Далі — їхня пряма мова.
Доррех Хатібі-Гілл, активістка, правозахисниця, дослідниця прав жінок. Її брату довелось залишити Іран у 2022 році на тлі масових протестів “Жінка, життя, свобода”. Зараз вона документує порушення прав людини в країні.
Чим особливі теперішні протести
Першопричиною мітингів були економічні проблеми в Ірані й ми не розуміли, наскільки вони поширяться. Але дуже скоро протестний рух охопив різні верстви населення й регіони. Коли на вулиці вийшли мешканці містечок, стало зрозуміло, що все це серйозно.
А десь на восьмий, дев'ятий чи десятий день, коли вже почалися розстріли, ми зрозуміли: ні, це не протест, це вже революція. Західні медіа помилково порівнюють це з попередніми протестами. Але голоси, які ми чуємо з Ірану, звертають увагу: “Це геть не схоже на акції 2019-го чи 2022 років”. При цьому повстання 2022 року було одним із найбільших — не лише в Ірані, а й у світі.
Цього разу все інакше: атмосфера інша, люди більш розлючені. У результаті посилюються й репресії.
Вони почалися з найпершого дня протестів. Такий режим не повалиш легко: та й ні в Радянському Союзі, ні Чехословаччині влада не змінилась за один день. Акції мають набрати обертів.
Про реакцію влади
Жорстокість — це звична реакція Ісламської республіки. Але цього разу рівень вищий. У 2022 році вони стріляли по людях, особливо по молоді, кулями просто в очі. Ми з братом і групою інших людей започаткували тоді кампанію під назвою “Моя частка за свободу”. Ми збирали гроші, щоб оплатити постраждалим операції на очах. Тоді силовики теж використовували справжні кулі, але, мабуть, це не було так масово у великих містах на кшталт Тегерана. Зараз інакше.
Люди, які мали доступ до інтернету, писали мені: "Вони стріляли по нас, не замислюючись. При цьому все, що ми робили — це просто тікали. Ми заздалегідь залишали двері своїх домівок відчиненими, щоби потім там сховатися”. Один очевидець розповів, що бачив, як чоловік намагався втекти від пострілів — і потрапив у полумʼя. Люди самі влаштовували підпали, бо хотіли боротися зі сльозогінним газом, який використовували [правоохоронці]. Але чимало підпалів влаштовували і представники режиму, бо хочуть виставити протестувальників як повстанців. Коли той чоловік упав, люди намагалися підбігти до нього, допомогти встати. І силовики почали стріляти просто по людях. “Вони змусили того чоловіка просто згоріти у вогні, не дозволяючи іншим підійти”, — розповіли мені.
Інший приклад – трагедія на Рашт-Базарі, де вчинили підпал. Це було гарне, жваве місце, щось на кшталт відкритого ринку. Тож вони підпалили базар і забарикадували один його бік. А з іншого боку стояли охоронці, чекаючи на людей. Тих, хто намагався втекти, вони розстрілювали. А потім інший очевидець сказав мені, що тим, кого застрелили, пощастило, бо решта згоріли у вогні. Подібна ситуація сталася в іншому місці, в окрузі Мамасані. Інший очевидець розповів мені, що люди протестували перед ратушею і силовики почали їх розстрілювати. Хтось утік — а тих, кого застрелили, їхні родини поховали в садках біля їхніх будинків. Бо ж влада стягує кошти з тих, хто хоче забрати тіла своїх близьких — від 3000 до 8000 фунтів стерлінгів (від 4 до 10 тисяч доларів, — ред.), вони називають це “грошима за кулі”. Тож люди повинні платити режиму, щоб мати змогу звільнити тіла своїх рідних. Ви або віддаєте гроші режиму й забираєте тіло, або підписуєте папір, у якому написано: “Це був БасіджСкладова частина Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) в Ірані — основна військова, політична та економічна сила в країні. У її складі є піхота, флот та авіація, а також волонтерське крило — Сили опору Басідж, яке використовується для придушення інакомислення в країні., він працював на режим і був застрелений терористами”.
Обмеження звʼязку в Ірані
Є люди, які отримали доступ до Starlink, але наявність Starlink в Ірані — це злочин: вас можуть ув'язнити за шпигунство. Один мій друг, із яким я спілкувалася, каже, що він та інші активісти мають Starlink і мають мережу всередині Ірану, щоб спілкуватися одне з одним. Через них ми й отримуємо відео з протестів. А згодом режим відкрив міжнародні лінії для дзвінків зі стаціонарних телефонів. Тобто зі стаціонарного телефону ви могли зв'язатися лише з людьми за межами Ірану. І ті, з ким зв'язалися їхні родини, всі кажуть, що телефонний дзвінок триває десь хвилину, а потім його розривають. І за цю хвилину розмови з людей стягують шалену суму.
Влада запрошує до Ірану людей із "Хезболли", з Сирії та Лівану, щоб ті приїжджали та допомагали їм. Гроші на це вони отримують від людей, які хочуть звільнити тіла своїх близьких, а також через оці телефонні дзвінки. Найбільш радикальні представники іранського режиму кажуть, що збираються тримати людей без інтернету до весни. І що вони планують запровадити цей національний інтернет, як у Китаї та Північній Кореї, за допомогою якого вони зможуть стежити за людьми. Бо в Ірані, якщо ви купуєте SIM-картку, режим має всю вашу інформацію — вашу роботу, місце проживання, ваш контактний номер, ваше посвідчення особи. Тепер вони хочуть стежити за людьми ще пильніше.
Ймовірне втручання США
Очевидно, що воно є. І, так, ніхто не хоче іноземного втручання в країну, але навіть ті, хто був проти цього, зараз усе мʼякші щодо цієї ідеї, бо немає жодного іншого шляху. Наприклад, учора я отримала повідомлення: “Доро, як інші очікують, що ми будемо виходити на вулиці? Ми з порожніми руками, а вони стріляють у нас із кулеметів”.
Ми бачимо величезну групу прогресивних лівих, які кричать на підтримку Палестини, але геть мовчать щодо людей в Ірані — мовляв, все це влаштували Америка та Ізраїль. Але річ у тому, що люди в Ірані настільки зневірені, що в них немає жодного іншого джерела допомоги. Тож, коли Трамп та Ізраїль заявили: “Ми вам допоможемо”, місцеві почали вважати: “Ворог мого ворога — мій друг”. Саме так вони це сприймають.
Іноземний вплив не конче може бути військовим. Є кілька речей, які ті ж США можуть зробити — наприклад, здійснювати кібератаки. Вони можуть паралізувати інфраструктуру цього режиму — наприклад, їхнє національне телебачення, засоби спілкування. Можуть конфіскувати їхні активи, закрити їхні посольства. Це прості кроки, які іноземні уряди можуть зробити вже — але вони цього не роблять.
Майбутнє протесту
В Ірані люди не мали можливості створити сильну опозицію протягом 47 років. Ті, хто лишився, всі у в'язницях. Реза ПехлевіСтарший син останнього монарха Ірану Пехлеві, шаха у вигнанні. Реза-молодший нині мешкає за кордоном, намагається боротися проти Ісламської республіки й виступає за проведення в Ірані виборів, а не відновлення класичної монархії. сказав: “Я хочу допомогти з переходом” [від ісламської держави]. Люди були на вулицях ще до того, як він попросив їх виходити. Але він орієнтувався на тих, хто вийти боявся. І хоча я особисто не була його прихильницею, ми не можемо заперечувати, що люди на вулицях вигукували його ім'я. І не можемо заперечувати, що він присутній, готовий і хоче допомогти людям.
Я знаю, що ми перебуваємо в ситуації, з якої немає виходу. Ми не можемо повернутися назад. Коли я розмовляю з людьми в Ірані, вони кажуть, що дуже розлючені й знають, що режим втратив свою легітимність. Тож питання не в тому, буде він повалений чи ні. Питання в тому, коли. Ніхто не зупиниться — і навіть якщо протести затихнуть на кілька днів чи пару місяців — іранці вже не відступлять.
Махса Пірайї, активістка. Мешкає у Великій Британії з 2012 року. Раніше щороку приїздила до Ірану побачитися з родиною, але після 2022-го це стало надто небезпечно. Тоді матір Махси вбили під час протестів.
Моя мама приєдналась до демонстрантів під час протесту “Жінки, життя, свобода”, бо вони виходили “заради майбутнього своїх дітей та молоді Ірану”. [Cили безпеки режиму] застрелили мою матір, вбили її. Коли мені про це сказали, я була тут. Я повернулася в Іран, але не змогла бути на похороні, бо моя родина боялася, що режим забере тіло моєї мами. Її поховали до мого приїзду.
Я пробула там дев'ять днів із родиною, але мені та моїм дітям було небезпечно там перебувати і мій тато хотів, щоб я залишила країну. Я поїхала й повернутись туди поки не можу. Тож я повернулася сюди, але не змогла більше поїхати туди відтоді через мої дії, бо відтоді я намагалася бути голосом своєї мами та народу Ірану.
І ось це відбувається знову. Деякі ЗМІ повідомляють про понад 12 тисяч загиблих протестувальників, деякі кажуть про понад 20 тисяч. Ми не знаємо точної кількості, бо інтернет в Ірані відключено.
Коли протест почався — це було якраз перед Новим роком — ми хвилювалися, що люди вийдуть лише на кілька днів. Що їх почнуть убивати, й нічого більше не станеться. Але тоді принц Ірану Реза Пехлеві оголосив, що народ по всій країні має вийти на вулиці з гаслами про свої права та свободу. Тоді ми хвилювалися, що не всі люди підуть за принцем: наша країна дуже різноманітна. Втім, як не дивно, мільйони людей у Тегерані, Мешхеді, Керманшаху — по всій країні вийшли на вулиці.
Цього разу все було інакше, ніж у попередні протести. Люди дуже втомилися, вони не хочуть цього режиму, і в них немає нічого. Тож їм нема чого втрачати. Вони кажуть: ми виходимо заради змін, ви можете вбивати нас, але Іран звільниться від цього варварського режиму.
Економіка — головний рушій цього протесту. Іран — багата країна, але оскільки влада надсилає стільки грошей на підтримку терористів на кшталт ХАМАСу, Хезболли та хуситів, люди в Ірані страждають від браку фінансів. Вони борються за елементарні речі: оплату рахунків, оренду житла. Тож це зіграло головну роль. Втім, справа була не лише в цьому. У нас немає свободи — свободи слова, свободи жінок, та й чоловіків. Неможливо просто жити своїм життям.
У 2022 році здебільшого протестувала молодь. Зараз же, як мені кажуть родичі й друзі, на вулицю виходять усі — "навіть бабусі й дідусі". Хоча, безумовно, молодь там на передовій. Ось чому на початку протестів режим закрив усі університети, школи й навіть студентські гуртожитки. Вони хотіли змусити студентів повернутися до своїх міст, до своїх домівок — тому що бояться їх.
Ми хотіли б, щоб сталося щось подібне до тих 12 днів війни, коли Ізраїль атакував режим Ірану. Хочемо, щоб США атакували режим Ірану, знищуючи його військові бази по всій країні, і вбивали високопосадовців режиму, у яких кров наших людей на руках. Думаю, вони могли б зробити це для нас.
Я вважаю, що ви розумієте нас краще за багато країн, тому що вам теж завдав шкоди цей режим. На його руках кров вашого народу, вони співпрацювали з Росією. Але іранці — миролюбні люди, хоч нам 47 років намагаються промити мізки, годують своїми ідеологіями. Я зустріла в Британії чимало українців та зрозуміла, що в нас багато спільного. У нас справді є освічені люди. Академічна грамотність та політична свідомість дуже високі — як серед наших людей, так і у вас.
