13 березня виповнюється шістдесят років від Куренівської трагедії — техногенної катастрофи в Києві, яка призвела до численних жертв. Влада довгий час приховувала і применшувала наслідки аварії, а інформація про події піддавалася жорсткій цензурі.
Що тоді трапилося і як приховували правду Українському радіо розповіли історики Олександр Боня та Михайло Кальницький.
“Трагедія, яка сталась в понеділок 13 березня 1961 року тут в Києві, як в дзеркалі відобразила всі негативні риси радянської системи. Пов'язані із нею документи свідомо приховувались владою від суспільства, тому що вони абсолютно точно для логічно мислячої людини показували, в чому система робила помилки і в чому хибність самої системи”, – розповів Олександр Боня.
За словами історика, 13 березня 1961 року, був сильний вітер і це теж вплинуло на прискорення катастрофи.
“Згідно з висновком Державної комісії 1962 року, з самого початку в 1950-му році міськвиконкомом було прийняте злочинне рішення стосовно замиву пульпою (сумішшю води і глини) Бабиного Яру”, – зазначив він.
Він відзначив, що це було зроблено не випадково.
“Бабин Яр ламав всі міфи, які тоді тільки починали створюватися. Це і те, що “наші в полон не здаються”, і абсолютно незручний єврейський контекст Бабиного Яру. Треба було порівну поділити всіх загиблих в окупації. Крім того, окупація — це вже пляма на все життя. Тому я скажу, що у міськвиконкому була певна радість, коли запропонували саме таке рішення: заповнити все пульпою, з часом побудувати там дороги і парки. І таким чином все сховати. Разом з тим, хоча частина публіцистів каже, що це на кістках, я хотів би сказати, що німці, відходячи, зробили кісткодробильними машинами все, аби кісток не було. Там був прах людей”, – пояснив Боня.
Михайло Кальницький, зазначив, що якби проєкт реалізували так, як було передбачено первинним проєктом, то катастрофи могло не статися.
“Подібні роботи відбувалися у різних місцях і покрити все пульпою — це не винахід Києва. Проблема була в тому, щоби вчасно відвести воду, яка власне й становила головну небезпеку. Якби цю воду було відведено за допомогою дренажних колодязів, піску та інших засобів, ми б не мали зараз предмету для розмови. Але намагання деяких будівельників виглядати перед владою краще, ніж вони були насправді, намагання зекономити десятки-сотні рублів, посісти перше місце в соціалістичному змаганні призвели до того, що не виконувалися елементарні вимоги. Фактично те саме було під час Чорнобиля”, – пояснив історик.
Історик пояснив, що під шаром пульпи накопичувалися підземні води, а над нею було озеро води: “Коли верхня вода пішла під час зливи з верхньої дамби на нижню, почавши її руйнувати, нижня вода наперла на шар пульпи і він посунувся на Куренівку”.
Історики наголошують, що наразі важко встановити точну кількість жертв.
“У контексті радянської історії недовіра до влади завжди породжує недовіру до інформації, яку вона подає. Вже в перші години після трагедії західні медіа передали чутки про тисячі, але це явне перебільшення. 31 березня у “Вечірньому Києві” було опубліковано офіційне повідомлення, згідно якого загинуло 145, а травмовано 143. Це вже явне применшення. В 2008 році відомий києвознавець Олександр Анісімов називав 1500 осіб, проте це важко підтвердити документально. За науковцем Іллею Афанасьєвим жертв було 350-450 осіб, що є найбільш ймовірно. Бо варто пам'ятати, що перебільшення також нівелює загиблих та їхню память”, – розповів Боня.
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Натомість за словами Кальницького, наразі немає документів з доказами того, що влада применшила кількість загиблих.
“Насправді було жахливо, але часто кажуть, що кількість жертв на порядок більша, ніж було оголошено в офіційному повідомленні – 145 осіб. Якщо вивчати надруковані секретні матеріали, які надходили тільки до верхівки партії або перебували у архівах держбезпеки, то навіть там немає жодних натяків на те, що було набагато більше жертв, ніж оголосили. Більше того, практично про кожного з тих 145-ти можна було дізнатися: коли були знайдені тіла, якого дня, скільки було чоловіків, жінок та дітей. Всі ці моменти настільки ретельно прописані в секретних матеріалах, що навіть якщо якусь кількість людей не знайшли, то загинуло десь біля 200 осіб. Але про півтори-дві тисяч говорити немає підстав”, – розповів він.
На його думку, у недовірі населення винна радянська влада, яка або нічого не розповідала про подію, або заявляла, що це була природна катастрофа.
"Але коли нарешті влада спромоглася привідкрити дещицю правди, їй не вірили”, – зауважив Кальницький.
Історик підкреслив, що на території, яку залила пульпа, мешкало трохи більше 1300 осіб і в перший же день звідти було евакуйовано 800 людей, які більш-менш неушкоджені, та 150 поранених: “Тому, якби загинули навіть всі, що залишились, їх би все одно не було б так багато”.
Що відомо
- Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" відкрив нову інсталяцію у Києві до 60-ї роковин Куренівської трагедії.