Вадим Скібіцький – заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-майор. Член української делегації на переговорах у Стамбулі. Суспільне зустрілося з Вадимом Скібіцьким на початку серпня, аби обговорити плани росіян на фронті, масовані комбіновані атаки РФ по українських містах, а також запас міцності Кремля в контексті ведення війни. Про це й не лише – Вадим Скібіцький у проєкті "Ремовська Інтервʼю". Відеоверсію інтерв’ю дивіться за посиланням.
Почну, мабуть, із найбільш актуального для широкого загалу запитання. Яка мета масованих комбінованих ударів росіян по Україні в останні місяці та як довго це ще може тривати?
Ми пильно відслідковуємо всі дії Російської Федерації щодо таких ударів із жовтня 2022 року. Саме в цей період уперше були застосовані іранські “шахеди” й це була така собі точка відліку: а що буде застосовувати Російська Федерація, яким чином, яку тактику вибере? І найголовніше – які цілі підлягатимуть ударам?
На той час — і це достовірна інформація, яка в нас тоді була, — вони чітко визначили всі цілі, які підлягали знищенню. Перше – це засоби протиповітряної оборони. Потім – наша авіація, включно з аеродромами. Наступне питання – система управління Збройними силами, взагалі всіма нашими військовими формуваннями. Далі — система логістики й обороно-промисловий комплекс.
Відтоді щодо вибору цілі мало що змінилося. Натомість чітко змінилась тактика, оскільки удари, які вони завдавали раніше (зокрема, по нашій енергетичній інфраструктурі) суто крилатими ракетами, не давали результату. По суті, “блекаут” для України так і не настав: ми зберегли енергетичну систему, наші люди зі світлом. Саме з того моменту Російська Федерація почала активніше застосовувати в процесах планування ті ж підходи, які застосовуємо ми. Це стандарти НАТО, стандарти провідних країн світу щодо визначення цілей, щодо планування ураження по цих цілях — і, відповідно, потім підбивання підсумків.
Що ми маємо на сьогодні? Виробництво безпілотних літальних апаратів, збереження і нарощування виробництва насамперед балістичних ракет “Іскандер”, крилатих ракет, тепер дозволяє Російській Федерації здійснювати комбіновані удари. Спочатку йдуть різного роду безпілотні літальні апарати, тоді або крилаті, або балістичні ракети. Іноді окремо використовуються балістичні ракети саме по критичних об’єктах інфраструктури, або по наших збройних формуваннях, які передбачають удар дуже швидко і в певну локацію.
Але насамперед що ми констатуємо? Характер цілей, які вибирає Російська Федерація, не змінився. Це, знову ж таки, наша протиповітряна оборона, авіація, критична інфраструктура. І зараз ми бачимо, що вони знову повернулися до енергетичної системи. До нафтопереробних наших комплексів. А минулого року вони дуже активно працювали по наших газових родовищах. Також вони активно намагаються вразити наші об'єкти оборонно-промислового комплексу, тому що ми наростили виробництво власного озброєння. Воно ефективне на полі бою, й це становить загрозу для Російської Федерації.
Даруйте, але в цьому переліку цілей, які ви озвучили, немає цивільних об'єктів. А ми бачимо, як багато цивільних жертв майже від кожного такого масованого комбінованого удару.
Система логістики та критична інфраструктура часто поєднані з цивільними об’єктами. Більшість обʼєктів будь-якої критичної інфраструктури на сьогодні розташовані в межах міст. А точність і ефективність наведення ударних засобів Російської Федерації – балістичних ракет, крилатих ракет, “шахедів”, – ще не на такому високому рівні, як у провідних країнах Заходу. Наприклад, у США чи в того-таки Ізраїлю.
Якраз по наших будинках і бачимо відмінність високоточної зброї, яка є в провідних країнах світу, від “високоточної зброї” Російської Федерації.
Ви торкнулися питання виробництва. В цьому контексті запитаю передусім про “шахеди”. Наприкінці травня президент України Володимир Зеленський озвучував інформацію, що мета, яку перед собою поставила РФ, – це 300-500 “шахедів” на день. Які реалії станом на зараз?
На жаль, Російська Федерація може нарощувати темпи виробництва безпілотних літальних апаратів різних типів. Наведу основні цифри. Вони планують у 2025 році випустити 79 тисяч безпілотних літальних апаратів типу “шахед”. Якщо розбити це по видах, то “Герань-2” – 40 тисяч одиниць, “Гарпія-1” – 5700, “Гербера” та інші – близько 34 тисяч. Це плани, які є в Російській Федерації.
І ми бачимо, за рахунок чого нарощується це виробництво. По-перше, вони розгорнули додаткові лінії виробництва – в тому ж Іжевську, в Єлабузі. Наступне – вони намагаються повністю замістити імпорт усіх компонентів, які використовують. На сьогодні планер – це вже їхнє, двигун внутрішнього згоряння, який вони встановлюють, – теж їхнє. Система навігації, за винятком чипів та мікроелектроніки – російське виробництво. Антени – та ж “Комета”, якщо ви чули. Ці елементи дозволяють уникнути дії засобів радіоелектронної боротьби.
У такий спосіб Росія намагається бути самодостатньою у виробництві такого виду озброєння. Потенціал є. Наше завдання – запобігти цьому, не допустити такого збільшення. І, якщо є можливість, – знищити саме виробничі потужності.
Завдяки далекобійним ударам углиб Росії?
Я згадував про стандарти НАТО [щодо визначення цілей і уражень]. Ми, саме воєнна розвідка, використовуємо їх із червня 2022 року. Ми перейшли на цей стандарт, тому що він дозволяє як кінетичні, так і некінетичні удари. Тобто це як далекобійні удари, так і інші засоби, які стосуються проведення актів саботажу, зриву виробництва.
Що стосується міжнародних санкцій – якщо говорити про критичні елементи для Російської Федерації, то так, вони намагаються обходити й обходять ці санкції. Але це займає в них певний час. Треба залучити інші компанії, треті країни, які сьогодні з осторогою сприймають прямі постачання для РФ.
Тож із нашого боку це комплексний підхід, спрямований на те, щоб і перервати це виробництво, порушити ці всі виробничі зв'язки, і не допустити подальшого збільшення виробництва зброї та військової техніки.
Ви згадали про російський завод в Єлабузі. Чи правда, що росіяни залучають до роботи там громадян інших країн – зокрема, з країн Центральної Азії?
Дійсно, це так. Взагалі, це в них цікаве виробництво. Наприклад, вони залучають велику кількість студентів. Це пов'язано з тим, що дуже багато операцій проводяться саме на конвеєрі та висококваліфікованого персоналу не потребують. Це перше.
Друге – завдання на такому виробництві можуть виконувати ті ж студенти-міжнародники з інших країн, які навчалися або навчаються в Росії.
Третє – у багатьох випадках Російська Федерація використовує це для пропаганди. Залучаючи ту ж Північну Корею, військовослужбовців або працівників інших країн, РФ підкреслює, що має підтримку міжнародної спільноти, країн-союзників, у веденні війни проти України.
А яка ситуація в росіян із ракетами?
Виробництво в них є. Але те, що вони виробляють, одразу й застосовується. Ми це чітко побачили по крилатих ракетах Х-101, “Калібрах” і по “Кинджалах”.
Але необхідно сказати про точність таких ударів. Якщо згадати перші удари по Старокостянтинову на Хмельниччині, по нашому аеродрому, то відхилення ракет “Кинджал” тоді було від 3 до 15 кілометрів від об'єкту. І тут мова про вплив міжнародних санкцій, серед іншого. Росія намагається створити свою систему навігації, але це все одно не те саме, що системи американського виробництва.
І тут у Російської Федерації є проблема отримати такі системи. А те, що намагаються зробити, не завжди досконале.
Через те й влучають крилаті ракети по наших цивільних будинках. Якщо пам'ятаєте, навіть у 2022 році, коли на Татарці [в Києві] вони завдавали ударів по заводу “Артема”, двічі чи тричі крилата ракета прилітала у велику цивільну будівлю. Це тому, що за Радянського Союзу цієї будівлі не було — а вони планували удари, використовуючи карти ще з тих старих часів.
Дійсно, зараз вони це все вдосконалюють. Ми бачимо це, наприклад, по балістичній ракеті “Іскандер”. Вона стала точнішою, більш маневровою.
Я хотіла також поговорити з вами про ситуацію на фронті. Ми бачимо, як потроху росіяни просуваються. Це можна побачити майже щодня у DeepState. З точки зору тих даних, які має Головне управління розвідки Міноборони, завдяки чому це можливо?
Почнемо з того, що стратегічних цілей, які поставила перед собою Російська Федерація у так званій СВО, не досягнуто. Тоді вони стосувалися повної окупації Луганської та Донецької областей. Цього нема. Це перше.
По-друге, велике завдання, яке перед ними стоїть, – це утримання захоплених територій. Маю на увазі Херсонську, Запорізьку області.
І третє – ми бачимо постійне коригування тих планів, які у них є.
На сьогодні, і це вже підтверджена інформація, яку отримало Головне управління розвідки, ми знаємо всі плани і їх коригування. Досягнення попередніх результатів у них мають припасти на кінець літа — початок осені. Це і щодо Куп'янська, і щодо Покровська, Торецька, Часового Яру — там чітко визначено дати. Саме кінець серпня — початок вересня.
При цьому плани щодо повної окупації Донецької області вони змістили аж до кінця року. Хоча на початку 2025-го вони планували зробити це до 1 серпня.
Але загроза тут більше в тому, що росіяни постійно змінюють тактику застосування своїх підрозділів. Якщо, наприклад, в 2023-му і особливо в 2024-му штурмові групи були чисельністю в п'ять-вісім осіб, то зараз це дві-три особи.
Наступне питання – переміщення військовослужбовців по одному, по два — і це підтверджують усі наші війська — на велику відстань. 3-5 кілометрів – і ця людина виходить до нас у тил, десь там забазовується й чекає на решту. І так по одному, по два вони просочуються в наші тилові райони й чекають слушної нагоди, щоб розпочати бойові дії.
Це ми побачили по Покровську. Так вони намагаються проникнути на територію Дніпропетровської області. Зараз багато російських військовополонених ми захоплюємо під час такого їхнього переміщення.
Така людина має чітке завдання. Він має свій маршрут, має ті реперні точки, куди повинен прийти, і кінцеву ділянку, де повинен чекати дві-три доби, тиждень. За певний період часу до нього, наприклад, підходять іще 15 осіб. І вони вже чекатимуть, коли туди дійдуть основні підрозділи.
На сьогодні це — нова тактика.
Іще щодо зміни тактики — візьмемо той же Часів Яр, Торецьк, інші населені пункти, які Росія спершу знищує, а тоді починає в них заходити. Це зовсім інший підхід, ніж був у 2022-2023 роках, коли вони заходили в населений пункт – це село чи містечко, чи велике місто.
Потім вони почали оточувати це місто, не заходячи всередину, тому що це дуже великі втрати. Згадаємо Бахмут: ПригожинЗасновник ПВК "Вагнер" Євген Пригожин. Загинув в авіакатастрофі в серпні 2023 року. тоді відверто казав, що втратив майже 25 тисяч тільки вбитими. Тепер росіяни відмовилися від цієї тактики.
Зараз тактика РФ полягає в наступному. По-перше, це знищення всіх об'єктів, які можна використати для оборони. По-друге, примусова евакуація населення. Під постійними обстрілами люди евакуюються вже з принципу. І оці одна-дві людини [диверсійно-розвідувальної групи] заходять у порожнє селище. Їх ніхто не бачить, ніхто не може проконтролювати, вони десь собі там у погребі чи якомусь підвалі сіли й чекають.
Ці дні, ми бачимо, почалися масовані обстріли Херсона. У планах Російської Федерації було чітко сказано – розпочати масований обстріл Херсона. В тому числі для того, щоб змусити до евакуації місцеве населення. От у чому полягає зараз тактика дій РФ. Так, це просування не таке швидке, але дає свої результати.
Але, коли ми знаємо тактику їхніх дій, буде й протидія. В нас є розуміння, як чинити оборону. Ми знаємо чітку кількість таких штурмових груп, їхні маршрути. Відповідно, залишається тільки не допустити їхнього масового їхнього проникнення в наші тилові райони.
Станом на кінець червня на території України перебувало 695 тисяч російських військових. Як загалом зараз виглядає процес залучення росіянами людей до війська?
Однією із сильних сторін угруповання збройних сил Російської Федерації є те, що вони мають оперативні резерви. Вони використовують їх для ротацій, посилення на найбільш критичних ділянках фронту. І, відповідно, для поповнення втрат на полі бою.
Це важливий елемент, і ми чітко його відслідковуємо — коли відбуваються ротації, коли підрозділи виводять на доукомплектування, на відновлення втрат. Укомплектованість збройних сил Російських Федерації доволі висока. Скажімо, офіцерським складом все угруповання військ укомплектовано на 98 відсотків. Це дуже високий показник.
Такі ж високі показники вони намагаються утримувати й щодо комплектування особового складу. Цифри, які озвучувалися, – 30-35 тисяч людей [на місяць] залежно від активності бойових дій, – іде на поповнення втрат підрозділів збройних сил ворога.
Близько 25 відсотків цієї кількості на сьогодні – це люди, які перебувають у місцях позбавлення волі, під слідством, проти яких порушено кримінальні справи.
Загалом плани з рекрутингу Росія щомісяця виконує мінімум на 105-110 відсотків. На сьогодні вже виконано близько 67 відсотків з тих 343 тисяч, які вони запланували набрати на цей рік. І є попередні дані, що вони вже ухвалили рішення про збільшення цього показника мінімум на 15-17 відсотків. Але ми поки не маємо підтвердження, чи це рішення набуло чинності.
Загалом на сьогодні в них немає проблем із рекрутингом. У них потужний соціальний пакет, великі виплати саме за підписання першого контракту. Зараз у Московській та Ленінградській областях виплати набагато більші, ніж, наприклад, на Далекому Сході або в центральній частині Російської Федерації, в Сибіру. Це виплати від міністерства оборони за перший контракт, від президента, від губернатора, від підприємства, де працював цей робітник. І є й інші.
Для пересічного громадянина Російської Федерації, простого робітника, це дуже великі гроші. У випадку першого контракту, мова в середньому про 1,5-2 мільйони рублів. Це дуже великі гроші. Плюс велика заробітна платня в тих, хто бере безпосередньо участь у бойових діях – 200-250 тисяч рублів.
Якщо говорити про депресивні регіони Російської Федерації, то там вони вже не можуть рекрутувати стільки людей, як наприклад, у 2023-24 роках.
Ви ж дивіться, вони оголосили часткову мобілізацію тільки один раз – восени 2022-го. Набрали 300 тисяч. Решту набирають без мобілізації. Тобто люди йдуть, їх заманюють також пільгами – наприклад, безкоштовним навчанням дітей у вищих навчальних закладах, привабливими умовами іпотеки тощо.
І, що важливо, сім'ї в Російській Федерації підтримують це. Вони, як-то кажуть, позитивно ставляться до того, що їхній батько, брат або син загине на війні. Зате сімʼя буде з грішми. Особливо, знаєте, коли дружина каже: "Краще йди воюй, аніж будеш тут горілку пити цілими днями".
Для нас це незрозуміло. А там суспільство сприймає це, розумієте? Там немає пікетів, якихось інших питань. Чи бачили ви десь пікети про те, що, мовляв, поверніть російських військовополонених на територію Росії? Або “Долой войну”? Цього просто нема. Якщо десь якісь окремі моменти були в 2022-му — у Дагестані, на Північному Кавказі, стосовно мобілізації — то зараз цього немає. Навіть візьмімо соціологію: 74 відсотки підтримують Путіна і 78 відсотків схвалюють його політику.
Представники російської опозиції сказали б вам зараз, що ці дослідження нерепрезентативні.
Я тоді звернувся б до цієї опозиції й запитав: "А де ви живете?" Чому? Тому що реальної опозиції на території Російської Федерації просто не існує.
Відповідно, якщо там нема опозиції, людей, які можуть донести правду, то і ми, і все міжнародне суспільство користуємось даними, які подає російська сторона.
А українські удари по російських регіонах впливають якось на громадську думку?
Впливають, особливо у прикордонні. І особливо на ті регіони й міста, де розміщені, скажімо так, бюджетоутворюючі підприємства. Наприклад, ті ж нафтопереробні підприємства, які забезпечують робочі місця й добробут, але водночас випускають авіаційний гас, дизельне паливо, бензин, який безпосередньо йде на фронт.
Втім, критичної межі для цивільного населення це ще не досягло.
І я вам скажу, чому. Це також визнає російське командування: ми реально б'ємо по військових об'єктах або по тих об'єктах інфраструктури, що забезпечують ведення війни. На відміну від того, що робить Російська Федерація.
Історія, яку ми спостерігали наприкінці минулого та на початку цього року на фронті, – це північнокорейські військові на боці Росії. Вони росіянам ще потрібні?
Вони потрібні їм у будь-якому застосуванні. Військовослужбовці – це одна тема. А, наприклад, учасники інженерних військ і різного різного роду логістичного забезпечення – зовсім інше. І третє – політичний момент, який показує, що ці країни — союзники. Що Північна Корея виконує свої союзницькі зобов'язання перед Російською Федерацією, тому що підписала договір стосовно надання допомоги.
Що ми маємо тепер по всіх цих напрямках? По-перше, військовослужбовці КНДР так і продовжують перебувати в Курській області, і взагалі в європейській частині Росії. На полігонах, де [з них] створено ці чотири бригади, вони так і залишаються.
Скільки це приблизно людей?
Це десь 11 тисяч військовослужбовців. Вони продовжують перебувати в Росії та чітко визначено, що їхня основна зона відповідальності – це Курська й Білгородська області. Це ми бачили і по бойовому застосуванню, і по їхній присутності саме в цьому регіоні. Це перше.
Друге питання. Ми очікуємо вже прибуття першої партії, близько 1200 військовослужбовців, збройних сил Північної Кореї саме в Курську область. Є попередня домовленість між РФ та КНДР щодо направлення загалом шести тисяч військовослужбовців для робіт із розмінування, інженерних робіт, відновлення інфраструктури, будівництва мостів та доріг, надання медичних послуг. Ці люди виконуватимуть завдання в Курській та Бєлгородській областях.
Тепер що стосується політичної співпраці та інших напрямків, які на сьогодні актуальні для двох сторін.
Ми бачимо, що делегації з Російської Федерації постійно відвідують Північну Корею. Це і Шойгу пару разів, і міністр оборони Білоусов, і військовослужбовці. Саме офіційні делегації. Їхнє завдання — допомогти в підготовці збройних сил Північної Кореї. З технічного боку, це початок чи вдосконалення виробництва боєприпасів, початок виробництва безпілотних літальних апаратів уже на території Північної Кореї.
Результат залучення КНДР – це досвід, який отримали військовослужбовці цієї країни під час бойових дій. Це сучасна війна, сучасний конфлікт. Якщо згадаємо грудень та січень, коли військовослужбовці Північної Кореї тільки з'явилися – як вони, наприклад, не розуміли, що таке FPV-дрони. Зараз у них це розуміння є. Вони розуміють, наскільки це новий підхід і новий елемент на тактичному рівні.
Через те ми бачимо вже і проведення навчань, і початок виробництва цього всього озброєння на території Північної Кореї. Для цього регіону — де Японія, Південна Корея, Китай, Північна Корея – одна з найбільш обізнаних країн саме на цьому напрямку сучасного конфлікту, застосування FPV-дронів та інших дронів, поєднання їх з артилерійськими системами, ведення розвідки, тактики застосування підрозділів в штурмових діях.
Для Північної Кореї це суттєвий досвід.
Ми також пам'ятаємо випадки затримання на полі бою китайських громадян. Чи це перетворилося на якесь системне явище?
Росіяни рекрутують громадян багатьох країн — 138, за нашими підрахунками. Найбільше – із пострадянських республік. На жаль, включно й з Україною — з наших тичасово окупованих територій, адже там у людей збереглися паспорти громадян України.
Є й китайці. Ця цифра не така велика, але тим не менш – китайські громадяни є. Ми давали багато інформації про те, як вони потрапляють на територію Російської Федерації. У тому числі через країни Центральної Азії, той самий Казахстан, як їх потім збирають в єдиний центр у Підмосков'ї. Якщо вони придатні до служби, їх на місяць відправляють у спеціально визначені полки для підготовки. Потім вони знову повертаються в цей рекрутинговий центр — і вже звідти в підрозділи.
Але особливість тут яка? Солдат із КНДР зібрали у спеціально створені підрозділи для північнокорейських військовослужбовців, це чотири бригади. Інші ж національності Росія намагається в якийсь один національний підрозділ не поєднувати. І вони не те щоб ізольовані — але в них немає можливості гуртуватися за національною ознакою.
Є [в них] проблема з мовним бар'єром. Тим не менш, вони воюють, виконують завдання, які їм ставить російське керівництво.
Ми затримували китайських громадян на різних напрямках. Вони досконало не знали ані структуру [збройних сил], ні своїх командирів. Вони тільки знали, хто безпосередній командир і яке було від нього завдання.
Але рекрутинг такий існує. Він стосується й фінансового боку. Також, наприклад, один із китайців сказав, що завжди хотів бути військовим, але стан здоров’я не дозволив йому потрапити до лав Китайської народної армії. Тому він вирішив піти воювати на боці Росії.
Тобто, на відміну від випадку з північними корейцями, ми не говоримо про якусь державну політику Китаю? Це прагнення окремих громадян?
Так. Інше інше питання – наскільки володіє цією інформацією держава? Були гучні скандали стосовно Індії, Непалу та інших країн, коли виявилося, що їхні громадяни воюють на боці Російської Федерації та що їх туди затягнули фактично силою.
Наш Координаційний штаб із питань обміну військовополоненими навіть створив кілька фільмів про громадян різних країн, де вони розповідають, як потрапили до російського війська. Один із героїв чітко каже: "Мене просто обманули”. Сказали, що буде айтішником в якомусь підрозділі, але минув час – і його послали в штурмовий загін.
Але більшість країн чітко моніторять ситуацію, розуміють її та можуть контролювати потрапляння таких громадян до Російської Федерації.
Ті китайські громадяни, які давали пресконференцію в Києві, казали, що вони не проти, щоб їх обміняли. Чи потрапили вони в обмінні списки? Це можливо?
Набагато простіше, коли ми говоримо про громадян України і громадян Росії. Бо це двосторонні домовленості. А тут підключається третя сторона. І все буде залежати вже від позиції цієї країни, від багатьох факторів.
Коментувати не буду, але це складний процес. Набагато складніший, ніж обмін військовополоненими між Росією та Україною.
Ви учасник зустрічей у Стамбулі, член української делегації. Як ви розумієте те, що ані масовані удари, ані просування на фронті з боку росіян не припиняються — і попри це тривають спроби наблизити кінець війни – зокрема, й у Стамбулі?
Дійсно, переговори йдуть. Дуже багато намагань Російської Федерації — і це ж ми бачимо на полі бою — до того, як вийти на режим припинення вогню, загарбати якомога більше територій. Щоб мати сильні позиції.
Але позиція нашої делегації – і Рустем УмєровРустем Умєров — голова української делегації на переговорах у Стамбулі. З липня 2025 року — секретар Ради національної безпеки і оборони України. це озвучував кожного разу, включно з останньою зустріччю, – наш президент наполягає на тому і пропонує зустрітися з президентом Російської Федерації, узгодити найбільш критичні для переговорного процесу питання.
На другій зустрічі Рустем Умєров чітко сказав: ми розуміємо, що без рішення Путіна ви нічого робити не будете. Якщо Путін дасть команду — піде переговорний процес. Якщо такої команди від Путіна не буде, хоч би скільки ми зустрічалися, результату не буде.
Вже було два звернення президента Зеленського щодо проведення першої зустрічі. Зараз – щоб провести таку зустріч до кінця серпня. Ну, чекаємо відповіді від Росії.
Ми справді бачимо, що російська сторона всіляко відтягує питання про зустріч – не просто зустрічі з президентом України Зеленським, але, наприклад, і за участі президента США ТрампаРозмова зі Скібіцьким відбулась до згоди Володимира Путіна зустрітись із Дональдом Трампом на Алясці 15 серпня.. Як би ви пояснили, чому? Як ви вважаєте?
Вони вважають, що необхідно підготувати чіткий документ.
Але знову ж таки, у своєму останньому на сьогодні виступі Путін знов повернувся до вимог, які Мединський озвучив на першій зустрічі в Стамбулі. Ви хочете припинення вогню? Нема питань. Виводьте повністю свої війська із Запорізької та Херсонської областей, а ми вам забезпечимо їхній мирний вивід. Але, знаєте, я чітко пам'ятаю ІловайськУ серпні 2014 року, після тяжких боїв за Іловайськ на Донеччині, українська сторона погодилася на вихід із оточення визначеними РФ маршрутами. Попри домовленості, у день виходу українських військових російська сторона відкрила вогонь по "зеленому коридору".. Там теж було “забезпечення мирного коридору”, виведення — і так далі й тому подібне. Довіряти Російській Федерації нема ніякого сенсу.
Це перше. А друге — на жаль, хоч переговорний процес і триває, вимоги Російської Федерації залишаються незмінними. І це такі вимоги, які, по-перше, ми однозначно не можемо прийняти. А, по-друге, вони поки що не націлені на обговорення всіх цих питань. Тому що переговорний процес передбачає дискусію, власне, переговори. Але коли приїжджає делегація, тобі зачитують із листа повністю весь текст, а потім на пресконференції зачитують те ж саме, слово в слово, — це свідчить, що делегація не налаштована на будь-яке обговорення.
Чого можна досягнути цими зустрічами в Стамбулі? Ми зараз поговоримо про обміни – це, звісно, важливе досягнення. Але що стосується перспективи закінчення війни, чи не є ці зустрічі в Стамбулі затягуванням часу з боку росіян?
У будь-якому випадку переговори потрібні. Ми маємо позитивний результат — в основному саме гуманітарні питання, пов'язані з обміном. І при тому ми ж обговорюємо не тільки обмін військовополоненими, а й повернення інших громадян, журналістів, політичних діячів та інших, кого примусово вивезли на територію Російської Федерації, включно з дітьми. Це дуже болюче питання для нашого суспільства, на відміну від Російської Федерації. Багато людей [досі] в полоні з 2022 року.
На попередній зустрічі ми дуже чітко окреслили пропозицію: “всіх на всіх” за двома категоріями. Перша – це важкопоранені й важкохворі. І друга – всі, хто народився після 2000 року. Це люди, яким 25 і менше років.
На третій зустрічі ми висунули ще одну пропозицію. В нас дуже багато військовополонених, які перебувають у полоні з 2022 року. Ми розуміємо, що таке полон більше трьох років [і запропонували їх обміняти]. Російська Федерація розглядає це питання — і я думаю, що ми його вирішимо. Якщо пішла дискусія, це вже перший крок до того, що буде якийсь результат. Можливо, й не стовідсотковий — але дискусія йде. І ми маємо надію, що завершимо і все, що почали на другому “Стамбулі”, “всіх на всіх” — і розпочнемо процес повернення тих хлопців і дівчат, які перебувають у полоні дуже довго.
Варто, мабуть, відзначити, що є ще взагалі окрема категорія – це люди, які перебувають в полоні ще з часів АТО. І військові, й цивільні. Чи про них взагалі згадується в рамках цих переговорів?
Згадується про всі категорії.
Процес триває, але він непростий, тому що в російської сторони свої підходи. Наприклад, коли ми говоримо про важкопоранених, вони кажуть: давайте зробимо там комісію. Добре, зробили національні комісії. Тоді вони, наприклад, кажуть: ми вже не рахуємо того чи іншого пораненими, вони вже вилікувалися, їхнє здоров'я стабілізувалося й ми вже їх відправили там десь у колонію. Тобто для них вони “вже не важкопоранені”, але для нас такими залишаються. Тому що ми розуміємо: будь-яке важке поранення негативно впливає на загальне здоров'я людини. А для них — "вже вилікувалися". Ну, нема в людини ноги — ну й що?
Через те дискусія має бути. І, зважаючи на те, що ми мали такий-от канал комунікації з 2022-го — дивіться, скільки за цей час наших військовополонених, цивільних громадян ми повернули з полону. Історично таких прецедентів не бачили. Спочатку йде війна, конфлікт — потім завершується, далі якась мирна угода і починається обмін військовополоненими. Ми ж почали робити це ще з березня 2022 року.
Однак, ми й далі бачимо, що росіяни не віддають “азовців”. В чому тут полягають труднощі?
Усе дуже просто: маніпуляції. Вони просто їх не віддають.
Вони озвучують якісь побажання, кого хочуть за цих людей?
Ні. Вони просто не вносять їх у список на повернення.
Чи може ця ситуація якось змінитися?
Ми намагаємося. Постійно про це говоримо. Знову ж таки — дивіться, дуже яскравий приклад. Ми сказали: молодь, до 25 років, “всіх на всіх”. У цих групах багато “азовців”. Але результат поки для нас не такий, який ми хочемо. Вони досі там.
Повірте, ми знаємо про кожного. Знаємо, де вони перебувають. Є певні проблеми з тими військовополоненими — з нашими громадянами — які перебувають на території так званих ЛНР і ДНР. Але щодо тих, які перебувають на території Російської Федерації, набагато простіше.
До речі, там нам трохи допомагає Червоний хрест. Але, на жаль, це ще не той механізм, який має працювати відповідно до всіх конвенцій.
А в чому труднощі з поверненням цивільних? Наприклад, у журналістській спільноті на слуху прізвище Дмитра Хилюка, журналіста агентства УНІАН, якого росіяни захопили як цивільного під час окупації Київщини на початку 2022 року.
Я не можу точно сказати, як розуміти логіку Російської Федерації. Але, на моє переконання, вони бояться таких людей. Чому? Тому що це активні громадяни. Журналіст завжди несе правду. І вони бояться, щоб оці всі тортури, ставлення до військовополонених, до затриманих — і взагалі те, що відбувається в російських колоніях і тюрмах — щоб воно не випливло на огляд світової спільноти.
Це, знаєте, як колись були в Радянському Союзі ГУЛАГи. Ніхто не знав, що там відбувається — тільки вже згодом. Точно така ж ситуація й зараз.
А щодо дітей? Я так розумію, у списку, який у Стамбулі передала українська сторона, понад 300 дітей.
Так, було передано список на 336 дітей. Але, ж знову ж таки, там іде маніпуляція з боку Росії. Вони навіть кажуть: мовляв, троє, чи скільки там назвав Мединський, – це вже дорослі. Ну, зрозуміло, що комусь із тих, хто був дитиною в 2022-му, зараз уже 18 років. Це перше.
А друге — вони вважають, що це зовсім інші обставини, за яких діти з'явилися на території Російської Федерації. Як вони кажуть, це не вивезення дітей, це була “евакуація”. Мовляв, ми їх рятували від вас, від війни.
Це дискусійне питання. В нас у робочій групі є представник, який безпосередньо працює з відповідними відомствами Російської Федерації, щоб прийняти рішення стосовно дітей.
Ще згадаю про Білорусь: цього літа вона повернулася в новини. Ми бачили, що нещодавно Путін і Лукашенко зустрічалися на російському острові Валаам. А перед цим до Лукашенка приїжджав Кіт Келлог, спецпредставник президента США з питань України. Які процеси відбуваються в Білорусі зараз?
Перший напрямок: все ж таки, Білорусь хоче зберегти відносини із західними країнами. Відповідно, є зустрічі на рівні Білорусь — Сполучені Штати Америки.
Другий напрямок для Білорусі стосується збуту їхньої продукції. А там доволі-таки широкий асортимент, особливо сільськогосподарське машинобудування, мінеральні добрива.
І третє – це в жодному разі безпосередньо не бути залученими до війни. Це позиція Лукашенка, він її намагається дотримуватись.
Так, зараз іде активна підготовка до навчань “Запад-2025”. Але якщо порівняти це з навчаннями “Запад-2017” або з іншими, які проводили на території Білорусі, – це зовсім інше.
Тобто, Лукашенко не хоче, щоб це погіршувало ставлення до Білорусі, незважаючи на те, що Білорусь – основний союзник Російської Федерації. І в той же час він намагається зберегти такий собі суверенітет і особисту позицію щодо місця Білорусі в сучасному безпековому оточенні.
Так, виникає багато запитань – мовляв, з'явилася якась нова техніка на території Білорусі, вже є про це багато коментарів, повідомлень. Триває планова підготовка до [військових] навчань. Ми її відслідковуємо, знаємо всі етапи, розуміємо, які переміщення військ будуть відбуватися і в які терміни. Нічого незвичного поки що немає. Рівень загрози, який пов'язаний із цим навчанням, доволі-таки низький.
І головне: у Російській Федерації на сьогодні немає вільних резервів, щоб перекинути велике угруповання для участі в цьому навчанні. Всі війська зараз на фронті у війні проти України.
Тобто потенціал загрози після цих навчань – для України чи, наприклад, для Євросоюзу та НАТО, – низький?
Якщо говорити про активну фазу й кількість військ, яка накопичується, – так, низький. Це штабне тренування, штабне навчання. Це не є створенням потужного ударного угруповання, як було у грудні 2021-го, в січні 2022 року на території Білорусі, звідки почалося вторгнення по напрямку на Київ.
Я згадала про візит Кіта Келлога до Білорусі. Келлог — спецпредставник президента США з питань України. Чи Білорусь може якось стати в нагоді в питанні саме досягнення миру в Україні?
Лукашенко знов пропонує Мінськ як майданчик для переговорів. Але це вже пройдений етап, і давайте не будемо якось до нього повертатися.
Навесні ви називали 2026-й як рік, коли Росія хоче закінчити війну. Поясніть, будь ласка, про що йдеться? Бо 2026-й уже скоро.
Ми це озвучили, але говорила про це Російська Федерація. У своїх планувальних стратегічних документах вони чітко прописали: "Українське питання має бути вирішене до 2026 року". Це пряма мова з планувальних документів Російської Федерації.
Ми розуміємо, чому так. Бо витрати на війну в Російській Федерації дуже великі. Ми бачимо негативні тенденції, які на сьогоднішні є в їхній економіці. По суті, вона перейшла в стадію стагнації. Усе, що стосується видобутку корисних копалин чи, наприклад, металургії — ринки збуту для них скоротилися. Це великі витрати, які зараз ідуть в оборонно-промисловий комплекс – 42 відсотки бюджету йде, по суті, на війну. І це впливає на інші галузі економіки. Це перше.
Друге: вони прогнозували можливі сценарії розвитку подій. І, серед іншого, дійшли висновку, якщо продовжать війну в такому ж темпі та з такими ж витратами — вони вже ніколи не зможуть конкурувати ані зі США, ані з Китаєм.
Тоді вони стають звичайною регіональною державою, [вплив якої] буде обмежено пострадянським простором і якимись окремими елементами інших континентів, включно з Африкою. А рівень США й Китаю для них буде недосяжний. І вони це розуміють.
Тож чи потрібна пауза? Можливо, й потрібна.
Є питання зняття санкцій. Воно стоїть для них дуже серйозно. Останній прогноз, який ми бачимо – їх задовольняє ціна на нафту у 50 доларів [за барель]. За такої ціни Стабілізаційного фонду – це їхній фонд добробуту, який зараз, по суті, використовується для ведення війни, – вистачить на 18 місяців.
Якщо ми говоримо, що нафта по 30 доларів, то Стабілізаційного фонду вистачить лише до кінця року.
Комплекс проблем, які можуть впасти на Російську Федерацію — набагато ширший, ніж це здається. Зокрема, це демографічні питання. Ринок праці скорочується, зараз вони мобілізують 350 тисяч людей [на рік] в армію. Якщо додати втрати – це втрати для ринку праці в 500 тисяч. Беремо промисловість – на сьогодні 90відсотків компаній у промисловості, у виробництві, кажуть, що в них бракує робочої сили. Показник, наприклад, безробіття зараз найнижчий з часів Радянського Союзу. Це через те, що немає вільних робочих рук.УВсіх, кого можна було, вже з ринку праці забрали.
Це – висновки, які вони роблять у своїх планувальних документах.
Про російські впливи в Україні. В нас не так багато часу, але, можливо, ви можете охарактеризувати ці напрямки так: на що нашим глядачам і слухачам треба звернути увагу? За вашими даними, за якими напрямками Росія зараз працює із нами, українцями, поза фронтом?
Я окреслив би три основні напрямки.
Перший – це залякування. Не тільки пропагандою та через інформаційний простір, а й залякування ударами ракет і безпілотників.
Другий напрям – використання соціальних мереж, особливо Telegram-каналів, щоб маніпулювати громадянами України. Ви ж дивіться, як вони потужно працюють із молоддю стосовно підривів та інших диверсійно-терористичних актів і залучення до співробітництва.
І третій – це дестабілізація ситуації. За рахунок підриву довіри до влади, нібито неспроможності держави захистити людей, інших [тригерних питань].
На сьогодні, якщо говорити про відновлення цього потужного елементу інформаційної боротьби Російської Федерації — то він відбувся. Якщо порівняти з 2022-м, наприклад. Тоді і Європа, й Україна розуміли, що таке російська пропаганда. На сьогодні ж Росії вдалося відновити цей потужний компонент [впливу].
Наведу простий приклад: зараз розглядається питання, щоб вивести “Россотрудничество”"Россотрудничество" — орган виконавчої влади РФ, представлений у різних країнах світу. Де-факто, через ці представництва Росія застосовує свою "м'яку силу" на міжнародній арені: пропагує мову й культуру, просуває необхідні їй наративи. У штаті цих представництв, зокрема, є й співробітники ФСБ. в окреме відомство, яке не буде підпорядковане міністерству закордонних справ чи якомусь іншому. Окреме фінансування, окреме відомство, безпосередньо підпорядковане президенту, яке саме впливатиме на інші країни.
Вони й зараз намагаються впливати.
А буде ще сильніше. Із розв'язаними руками для того, щоб вирішувати найбільш нагальні проблеми російської пропаганди – як у нашій державі, так і десь інде. Нав'язування своїх думок, своїх наративів і, відповідно, свого бачення світоустрою та європейської системи безпеки.
Що зараз є запорукою міцності Росії? Ми згадали з вами про ціну на нафту – але це, мабуть, не лише вона.
Основа – це, все ж таки, природні ресурси. Це перше.
Друге – пропагандистська машина. Та й каральна машина Російської Федерації зараз, мабуть, ще жорсткіша, ніж це було в Радянському Союзі. Там неможливо зробити нічого. І ви це бачите.
І третє – специфіка російського населення. Вони готові, як кажуть, лаптями хлєбати щі — зате “цар хороший” і ми здолаємо ворогів. Ворога їхня пропаганда намалювала дуже просто – це Захід, це Україна. От воно все й об'єднує це суспільство, на жаль.
Але бувають різні моменти. [Змінити ситуацію можуть] або час, або, що називається, “чорний лебідь”. Він теж іноді прилітає на Російську Федерацію.
Будемо сподіватись на “чорних лебедів” на нашу користь.
