Упродовж дев'яти років вона була директоркою музею Лесі Українки у Ялті. Після анексії Росією Криму Олександра Вісич переїхала до Рівного, звідки родом її чоловік. Каже: у музеї, що упродовж кількох років зачинений нібито на ремонт, залишилися безцінні для української культури експонати.
Жінка вірить, що ці експонати, як і весь Крим, рано чи пізно знову стануть українськими. З колишньою директоркою ялтинського музею Лесі Українки спілкувався журналісти Суспільного поспілкувались до 150-річного ювілею поетеси.
Ялтинський "Музей Лесі Українки" відкрили у 1993-му році у двоповерховому будинку, де наприкінці позаминулого століття проживала письменниця. Як розповідає Олександра Вісич, яка була директоркою закладу з 2005-го року і до російської анексії Криму, музейники не обмежувалися виставковою роботою.
При музеї діяла бібліотека, недільна українська школа, аматорський театр. Щороку проводили фестиваль "Лесина осінь", який збирав літераторів, митців та науковців.
"Музей Лесі Українки в Ялті був знаковим місцем для українства і зіграв дуже велику роль для того, щоб створити українську атмосферу у нашому місті. Була категорія іноземців, які приходили, сподіваючись, що Леся Українка, як прописано, то це буде фольклорно-етнографічний музей і для них було великим сюрпризом, що ми говоримо про Європу, де Леся часто бувала, про європейську літературу, яку вона читала, перекладала і на основі якої чимало її текстів були побудовані", – розповідає колишня директорка.
У музеї зібрані цікаві експонати, які належали Лесі Українці та її родині. Зокрема, оригінал зробленого у Ялті фото поетеси з мамою Оленою Пчілкою, Лесин гранатовий браслет, прижиттєві видання.
Нині музей зачинений на ремонт, діє лише невеличка експозиція, каже Олександра Вісич. Про те, які там зараз проводять екскурсії, колишня директорка музею дізнається з відгуків на туристичних сайтах.
"Від відвідин нашого музею, наших екскурсій були достатньо теплі відгуки, люди любили і відчували цю атмосферу – напівдомашню, напівмистецького салону, творчу енергію, яка спонукала читати Лесю Українку, це ж основне завдання. Поки що з цих оглядів і відгуків я не бачила, щоб люди зверталися до поезії, навпаки писали що ні в цей музей, ні до книг Лесі Українки не звернуться, бо враження склалося негативне", – каже Олександра Вісич.
Але пам'ять про Лесю у Ялті живе, розповідає жінка. У день її народження до пам'ятника письменниці ялтинці приносять квіти та читають поезію.
"Ті краплинки речей, матеріальні докази існування письменниці, ті, які дуже цінні сучасникам, то звичайно хотілося, щоб вони повернулися. Але, очевидно, це величезна проблема, і не тільки конкретних людей, а державних установ і комунікацій", – додає Олександра Вісич.
