Суспільне Чернігів разом з істориком Володимиром Пилипенком продовжує цикл матеріалів «Найвідоміші родини Чернігівщини». Тарновські, Галагани, Розумовські, Милорадовичі – чому ці прізвища залишились в історії та що ці родини лишили після себе?
Родина графів Милорадовичів мала сербське походження і належала до сімейного клану Храбреновичів-Охмукевичів, що брав активну участь у боротьбі з турецькою експансією на Балкани. Після того, як турки захопили Сербію, родина була змушена перебратися до Герцеговини, але з часом, рятуючись від турків, виїхали і звідти.
Таким чином на початку XVІІІ століття три брати Милорадовичі, Михайло, Олександр та Гаврило, опинилися у Московській державі, де вступили на військову службу. Так, Михайло Милорадович виконував диверсійні завдання на Балканах і намагався підбурити місцеве населення до повстання. Після цього Михайло Милорадович отримав пернач Гадяцького полковника.
Родина не забувала про своє походження та час від часу відвідувала Балкани. Один із монастирів був заснований представниками роду на початку 17 століття.
Окрім того, на гербі Милорадовичів було дві фігури щитотримачів у сербських національних костюмах.
Родина досить швидко зробила собі кар'єру у новій батьківщині. Онук Михайла Милорадовича, Андрій Степанович, став Малоросійськім губернатором, членом ІІ Малоросійської колегії, начальником Чернігівського намісництва. Похований, до речі, у Єлецькому монастирі, але могила не збереглася.
Відомим представником династії був генерал Михайло Андрійович – один із керівників Російської армії у війни проти Наполеона, військовий генерал-губернатор Санкт-Петербургу. За особливі заслуги та мужність у війнах 1813 року отримав графський титул. Загинув під час повстання декабристів, коли намагався переконати повсталі полки підкоритися новому царю.
Протягом 18019 століть родина Милорадовичів зуміла поріднитися з відомими українськими родами: Полуботками, Кочубеями, Скоропадськими. Таким чином вони увійшли до еліти українського суспільства свого часу.
Родина тісно пов'язана із Черніговом, адже її представники займали керівні посади у місті та губернії, та й дерев’яний палац Милорадовичів стояв на вулиці Петербурзький, нинішній вулиці Молодшого.
Ще наприкінці ХІХ століття Милорадовичі пропонували розмістити у своєму будинку колекцію українських старожитностей Василя Тарновського.
Але центром володінь родини на Чернігівщині був Любеч, який отримав у посаг Петро Милорадович, коли одружився на Софії Полуботок.
У Любечі Милорадовичі розгорнули активну економічну діяльність, а також опікувалися місцевими пам'ятками історії – печерою святого Антонія та кам’яницею Полуботка.
Члени родини активно займалися благодійністю, охороною пам'яток старовини, підтримували навчальні заклади, досліджували історію Чернігівщини.
Більше інформації знайдете у програмі "Проста історія".
Читайте також:
Святослав Ярославович– найуспішніший серед чернігівських князів
