24 квітня Володимир Зеленський приїхав з офіційним візитом до Південно-Африканської Республіки. Від початку повномасштабного вторгнення ПАР тримала нейтралітет щодо війни РФ проти України, хоча у 2023 році її президент Сиріл Рамафоса приїздив до Києва та Москви з мирним планом від імені шести африканських країн. Проте, та ініціатива результатів не дала. Як Україна намагається залучити ПАР до повернення депортованих Росією українських дітей, чи може вплинути візит Зеленського на позицію ПАР щодо війни, та чому частина африканців має сантименти до росіян — про це Суспільне поговорило з південноафриканським журналістом та політичним аналітиком Пітером Фабріціусом.
Що зараз відбувається у внутрішній політиці ПАР?
Минулого року пройшли вибори. Вперше після встановлення демократії у країні у 1994 році Африканський національний конгрес (АНКНайстаріша політична партія ПАР. Її головною ціллю була ліквідація режиму апартеїду та боротьба за демократичну перебудову країни. Під час цієї боротьби СРСР постачав АНК зброю) втратив більшість. Його підтримка впала до 40%. Тож він був змушений сформувати уряд національної єдності з іще десятком партій. Головною з-поміж них з них є ліберальний Демократичний альянс, який набрав приблизно 21% голосів.
Наразі ж уряд національної єдності під загрозою, оскільки між Африканським національним конгресом і Демократичним альянсом відбуваються суперечки щодо бюджету.
АНК є лівою партією. Історично вона мала союз з СРСР. Демократичний альянс є радше правоцентристським, він — про бізнес, про вільний ринок. Його приєднання до уряду національної єдності дало велику довіру бізнес-спільноті та іноземним інвесторам. Тож якщо він вийде з уряду, це буде ударом.
ПАР — одна з найрозвиненіших країн Африки, але рівень економічної нерівності тут дуже високий. Чому?
ПАР все ще вважається країною з одним із найбільш нерівних суспільств у світі. Багато років тут проводили політику апартеїду, коли темношкірих людей дискримінували в освіті, соціальному забезпеченні, можливостях працевлаштування тощо. Попри 31 рік демократії, нинішньому уряду темношкірих не вдалося суттєво скоротити цей розрив.
За часів апартеїду у нас була географічна сегрегація. Цього закону давно немає, але все ще є те, що раніше називали "чорними містечками". Все більше темношкірих людей прибуває до "білих" передмість, але "чорні" передмістя залишаються майже виключно "чорними". Це соціально-економічна реальність, з якою зіштовхується уряд.
Цього року Південно-Африканська Республіка головує у "Групі двадцяти". Що це дає країні?
Жодних помітних змін у зовнішній політиці ПАР за часів уряду національної єдності не відбулося. В листопаді відбудеться саміт "Групи двадцяти", який приймає ПАР. Наразі не зрозуміло, як там буде згадуватися, наприклад, українське питання. Є відчуття, що Південно-Африканська Республіка докладатиме зусиль, щоб воно не домінувало, не створило ситуації, коли країни G20 не зможуть погодити фінальну декларацію.
Але справжнім ускладнюючим фактором для ПАР у G20 є США. Наша країна має проблеми зі Сполученими Штатами. Південно-Африканська Республіка звернулася до Міжнародного суду ООН щодо Ізраїлю і звинуватила його в геноциді в Газі. Це стало причиною суперечок з адміністрацією Трампа.
Також є суперечки й через внутрішні проблеми — уряд нещодавно ухвалив "Закон про експропріацію", який дозволяє йому за певних обставин вилучати майно без компенсації. У нас є група білих активістів, які вирушили до США скаржитися адміністрації Трампа, мовляв, їх хочуть позбавити земель. Вашингтон зайнявся цим питанням. Трамп згадував у твітах, що через цей закон припинив допомогу ПАР.
Держсекретар США Марко Рубіо відмовився бути на зустрічі міністрів закордонних справ G20 у лютому цього року головним чином через теми, представлені ПАР: солідарність, рівність і стійкість. Адміністрація Трампа ототожнює це з програмами різноманітності та інклюзивності (DEIУ перший день свого президентства Трамп закрив програми з інклюзивності DEI (diversity, equity and inclusion, тобто різноманіття, рівність шансів та інклюзивність)), яким категорично протистоїть. Тож є багато невизначеності щодо того, як розгортатиметься саміт G20 у листопаді.
Ілон Маск — уродженець ПАР. Що мешканці країни думають про нього?
Він ускладнив наші відносини зі США. Але знаєте, це залежить від того, кого ви запитаєте. Більшість південноафриканців відчувають до нього огиду. Але є люди, які йому симпатизують. Лобістські групи білих африканських фермерів, наприклад. Вони вважають, що Маск чудовий і відстоює їхню позицію перед адміністрацією Трампа.
Загалом, думаю, Маск відштовхнув багатьох, нападаючи на ПАР і підтримуючи заходиУ березні 2025-го США вислали посла ПАР, звинувативши країну в антиамериканських настроях. У лютому Трамп видав указ про скорочення програм фінансової підтримки ПАР, бо її уряд, мовляв, проводить "антибілу політику" та підтримує "поганих гравців" у світі, як-от палестинське бойове угруповання ХАМАС та Іран, які адміністрація Трампа вжила проти нашої країни.
Які відносини зараз у ПАР і Росії?
Гадаю, прихильники АНК підтримують РФ. Багато з них вважають вторгнення Росії в Україну провиною НАТО, бо, мовляв, Альянс узявся розширюватися. Це аргумент, який ви чули раніше від Путіна. Але впевнений, більшість білого населення підтримує Україну. Однак є й певна байдужість.
Економічні зв'язки між ПАР і Росією не такі міцніРосія не входить у пʼятірку найважливіших торгівельних партнерів ПАР. Перші позиції — у Китаю, США та Німеччини. Вони здебільшого історичні, емоційні та політичні, але не економічні. Демократичний альянс використовує це як аргумент, каже: "Ну, і який тут національний інтерес? Є країни, з якими ми маємо більш серйозні економічні відносини, зокрема в Європі та Америці".
Коли Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року, Африканський національний конгрес був домінуючою партією в уряді, отже ПАР тоді утрималася від підпису резолюцій із засудженням РФ на Генеральній асамблеї ООН, і загалом зайняла радше проросійську позицію. АНК взагалі ніколи не засуджували Росію.
Водночас Демократичний альянс виступає за Україну. Керівник партії Джон Стенхайсен відвідав Україну незабаром після вторгнення, і виступив із заявою на підтримку вашої країни.
Президент Рамафоса у 2023 році привозив до Києва та Москви мирний план від кількох африканських країн. Навіщо йому це було потрібно?
У перший день повномасштабного вторгнення наш Департамент міжнародних відносин і співробітництва закликав Росію вивести війська з України. Але тоді президент Рамафоса звинуватив Захід у вторгненні РФ з аргументом про розширення НАТО. І не було великого суспільного тиску, аби він змінив позицію.
У 2023-му Рамафоса відвідав Київ та Москву щоб представити "Африканський мирний план". Він мав деякі елементи, які наче перетиналися з мирним планом президента Зеленського, як-от заклик до повернення українських дітей, військових і цивільних з полону. Але план, наприклад, не вимагав, щоб Росія вивела війська з України.
На той момент ще функціонувала чорноморська зернова ініціатива, але була певна пауза, бо Росія то виходила з неї, то поверталася. Рамафоса закликав Путіна відновити в ній участь, оскільки все це мало вплив на ціни на продукти в Африці. Тому він і представив свій план президенту Зеленському, а потім — Путіну. Той його погано сприйняв. Врешті цей документ так і не був повністю офіційно сформульований.
Тоді, під час зустрічі, Володимир Зеленський запросив президента Рамафосу приєднатися до мирної ініціативи Києва. Південно-Африканська Республіка зробила це. З того моменту представники ПАР були на різноманітних зустрічах щодо мирного плану України. Зокрема — на Саміті миру у Швейцарії.
Однак фінальне комюніке там вони не підписали — були проти присутності Ізраїлю на саміті та проти того, що комюніке нібито закликало до загального ядерного роззброєння (насправді, йшлося про ядерну зброю в контексті війни РФ проти України — ред). Згодом вони також сказали, що виступали проти, бо на заході не було Росії. Мовляв, не можна вести переговори між ворогуючими сторонами, якщо одна з них не представлена.
Загалом, основна проблема в тому, що африканські країни мають різні позиції щодо війни. Деякі з них критичніше ставляться до Росії, як-от Кенія, але не надто. Є країни, особливо в південній Африці, які свого часу підтримував Радянський Союз в їхній визвольній боротьбі — Мозамбік, Ангола, Намібія. Настрій там переважно такий: ми не хочемо брати участь у європейській війні. І тому вони зайняли так звану позаблокову позицію — як-от ПАР — хоча насправді ця позиція ближча до РФ, ніж до України.
Чи може Україна залучити ПАР до гуманітарних ініціатив, повʼязаних із мирним процесом, як-от повернення українських дітей, викрадених Росією?
Президент Рамафоса погодився з президентом Зеленським, що він порушить це питання з Путіним. Але отримав від того досить негативну загальну реакцію (влітку 2023-го Путін розповів йому свою версію того, чому РФ почала війну, зі всіма пропагандистськими наративами — ред). Не знаю, чи ПАР відтоді намагається зробити ще щось корисне.
Чи може візит Зеленського змінити погляд ПАР на Україну?
Проблема в тому, що картина по мирних перемовинах наразі складна. Я не думаю, що Південно-Африканська Республіка захоче брати участь у цьому. І не думаю, що США хотіли б цього, бо не довіряють уряду ПАР.
З українського погляду це може бути просто хорошою справою — посприяти нормалізації відносин з Південно-Африканською Республікою, бо це важлива країна на континенті, а Київ намагається в цілому відродити відносини з Африкою.
