Архієпископ Житомирський і Поліський Володимир розповів в інтерв’ю Суспільному про процес переходу релігійних громад Житомирщини до єпархії Православної церкви України, його особливості та перспективи.
У Житомирській області є дві єпархії Православної церкви України – Житомирсько-Овруцька і Житомирсько-Поліська. Скільки парафій натепер належить до Житомирсько-Поліської єпархії?
Житомирсько-Поліська єпархія налічує понад 65 парафій. Їх кількість стала більшою завдяки також і переходу парафій УПЦ, які належали Московському патріархату. Були випадки, що одночасно переходили одразу декілька парафій, декілька сіл, якими опікувався один священник, який теж переходив до Житомирсько-Поліської єпархії.
Ви сказали, що є випадки, що один священник може опікуватися декількома парафіями. Як вони це поєднують?
Зараз дуже комунікабельний час. Телефони є, автівки у більшості священнослужителів є. Священник має години роботи, телефони парафіян, з якими може домовитися, коли приїхати. До того ж, парафії, якими опікується один священнослужитель, розташовані поблизу.
За рік єпархія поповнилася через переходи. Скільки їх зафіксували?
Натепер це 23 парафії, які перейшли з УПЦ (МП) разом із шістьма священнослужителями. Але, з їх слів, вони до цього переходу були готові самі. Оцей рік повномасштабної війни дав свій імпульс в тому, що вони розповідали, що їх надихали самі парафіяни. Перше – парафіяни почали просити про богослужіння українською мовою. Зараз є і книжок багато, і молитви українською навіть в інтернеті знайти – це не проблема, аби було бажання.
Тобто у цих 23 парафіях служба ведеться українською, правильно?
В більшості – українською мовою, але я завжди наголошую на тому, що ми церковнослов’янської мови також не цураємось і не відмовляємось від неї, я благословляю. Тим паче, коли хору треба співати, їм треба перевчитися. І якщо важко, особливо, якщо в хорі, наприклад, 70-літні чоловіки і жінки. Але, я думаю, воно все поступово відбуватиметься. Головне – не "кромсати", а поступово все робити. Я, як ієрарх, маю освіту, яка дозволяє мені самому робити переклади з церковнослов’янської мови. Тому я вважаю, що ті, хто має бажання, усі поступово перейдуть на українську мову. Але наголошую, що не може бути відкинута церковнослов’янська мова. Це не російська. Дійсно, як пише митрополит Іларіон (в миру – Іван Огієнко), що вона зросійщена. Так, є зросійщення, але ж і в нашому побуті ми розмовляємо, на жаль, теж зросійщено, і в якійсь мірі, поступово, але теж виправляємо свої недоліки.
З цих 23 переходів шість були зі священнослужителями. А в тих випадках, коли вони не переходили разом із парафіями, як вирішуєте питання зі священниками? Чи їх вистачає?
Клір Житомирсько-Поліської єпархії поки що може собі дозволити забезпечити ті парафії, де немає священника з переходом. В нас такі випадки були – наприклад, селище Іванопіль, де в нас є парафія Свято-Пантелеймонівська, а поруч десь кілометрів 40 – село Слободище Бердичівського району. Але це адміністративно уже Бердичівський район, бо укрупнення пішло. Тому я благословив цьому священнослужителю мати також за опіку і це село Слободище, Свято-Миколаївську парафію. Люди визначали для себе, коли можуть приймати священника, комунікують телефоном – він може бути на дев’яту в одній парафії, на одинадцяту – в іншій. Проблем тут немає.
Ми от зараз говоримо про такі територіальні моменти. Чи можете розповісти, як парафії розподілені територіально по Житомирській області?
У Житомирсько-Поліській єпархії нині діє дев’ять благочинь. Це, можна сказати, "старі" райони, у нас вони називаються округи. Тобто якщо у нас є Черняхівський округ – це був колишній Черняхівський район. І в склад такого округу входять усі села колишнього району.
А от про процес переходу парафій розкажіть.
Процес відбувається через комунікацію. Є телефони, сайт єпархії з контактами – звертаються телефоном. Це і священнослужителі, і прихожани якоїсь парафії, яка має перейти. Щодо священнослужителів – можу сказати, що ті, хто до мене звертався, казали: перш ніж звернутися до вас, ми вивчали вашу біографію і після того вирішували, чи спілкуватися про перехід далі. Тут священнослужителі чи члени громади мають право вирішувати – чи в Житомирсько-Поліську єпархію переходити, яку я очолюю, чи в Житомирсько-Овруцьку, яку очолює Владика Паїсій. Вони можуть звернутися до нього або до мене і вже вирішувати, в яку єпархію переходити.
А скільки часу може займати процес переходу? Його ж треба зафіксувати, це ж не просто поговорити.
Процес затяжний, і це не дивно. Священнослужителі, які мають по три-п’ять парафій, мають прокомунікувати з усіма цими громадами і обговорити питання переходу. Якщо дві-три парафії, тобто жителі двох-трьох сіл "за", а четверта-п’ята ні, то може бути розкол. Тому священнослужитель певною мірою мусить призупиняти цей процес, бо йому треба зберегти всі парафії. І ось тому це може тривати і місяць, і рік. Але він буде результативним тільки в тому, якщо священнослужитель дійсно переконає. На це впливає і військовий стан. Я це бачу по такій парафії – село Красилівка Звягельського району. Я благословив десь півтора роки тому священника на те, щоб вони далі служили на церковнослов’янській мові. Приїжджаю через рік – на Другу Пречисту, як у нас кажуть в народі, Різдво Пресвятої Богородиці, і мене здивувало те, що українською служба ведеться та співає хор. І я запитую: чому ви так перейшли різко. А мені відповідають: відколи у нас війна, ми відмовилися від церковнослов’янської мови, тільки тому, що саме росіяни воюють із українцями. Тому в якійсь мірі час лікує. І може вони в якійсь мірі осторонь стояли від української, а зараз бачимо яскравий приклад, що люди самі вже розуміють, що для них є українська мова і українська церква. Тому я радий, що люди самі, через свої переконання, переходять на богослужіння українською.
Якщо говорити про Житомирсько-Поліську єпархію в плані комунікації з громадами, себто парафіями, і священниками, які не здійснили переходу від московського патріархату – чи комунікуєте ви чи священники єпархії з ними?
Подивіться у тому ж фейсбуці. Кожен може знайти мою сторінку, моїх друзів і побачите, скільки там є друзів-свяженнослужителів не лише ПЦУ, а УПЦ (МП). І телефоном, і через інтернет – ведеться переписка. З одного тільки спілкування – привітати з Різдвом, з Великоднем – це уже є прогрес, що людина від спілкування не відмовляється, або, наприклад, мене поздоровляє, а я відповідаю. Тому зараз це не проблема. Проблема – час.
А чи говорите про можливість переходу з ними?
Звісно. Є таке спілкування, просто частина священнослужителів УПЦ (ПМ) зараз чекають постанови Верховної ради про заборону діяльності Московського патріархату і зняття з реєстрації. А інші дійсно чекають на те, аби підготовити паству і в селі не було двох церков. В більшості, коли до Житомирсько-Поліської єпархії переходили парафії і священники, там розколу не було. Якщо навіть священник не переходив, то він і не залишався там – ну як, жити міг, але не служити. А якщо робити це радикальними такими методами, то можна створити проблеми, коли священник піде – і половина людей за ним підуть. І що тоді будемо мати? Проблему конфлікту в громаді. А це не нормально. Тому краще нехай вони місяць-два-три почекають, але всі перейдуть в ПЦУ, ніж буде якесь непорозуміння між членами громади і священнослужителем.
Оця тенденція до збільшення кількості переходів – на вашу думку – буде зберігатися? І як можна впливати на цей процес – з вашого боку і з боку суспільства в цілому?
Політично. Треба політичний вплив. Як я сказав, священнослужителі Московського патріархату зараз чекають. Вони мовчать, вони бояться, бо всі розуміють – керівництво вище або обласне, або от київське – я впевнений в тому, бо дійсно з ними спілкуюся. Вони чекають політичного рішення Верховної Ради про заборону Московського патріархату в Україні і скасування реєстрації. І повірте мені, якщо таке рішення буде не лише на міському чи обласному рівнях – ми знаємо, що таке рішення ухвалила Житомирська міська і обласна рада. Треба ще дочекатися, щоб це було і на Дніпропетровщині, і на тих східних областях України. Тоді, я думаю, таке рішення прийме і Верховна Рада.
Дивіться більше інтерв'ю
на YouTube-каналі Суспільного Житомир
- З початку повномасштабного вторгнення в госпіталі на Житомирщині пролікували вісім тисяч військових.
- Лідер гурту "Kozak System" Іван Леньо: зараз ти або в ЗСУ, або для ЗСУ – третього немає.
- "Знову потрібні черги у військкомати, донатами війну не виграєш" – військовий і поет Павло Вишебаба.
- "Не було жодної паніки", – начальник Житомирського військового інституту про початок вторгнення РФ.
- "Стаємо сильнішими, але, на жаль, втрачаємо найкрутіших" – офіцер ЗСУ з Житомира Леонід Мацієвський.
- "За рік розробили дві моделі дронів: ударний і розвідувальний", – співзасновник виробництва Микола Гаврилюк з Житомира.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
