25-річний військовослужбовець Павло на позивний "Тєлік" служить за контрактом у Державній прикордонній службі з 2016 року. У 2019 році він перевівся до Краматорського прикордонного загону в місто Бахмут. У квітні 2023 року, перебуваючи на ротації в Житомирській області, Павло поспілкувався із кореспондентами Суспільного та розповів їм про службу прикордонника у зоні бойових дій.
За його словами, він завжди пам’ятатиме свій перший бій.
"Ми були в посадці під Городнім, де було дуже страшно. Там ми прийняли свій перший бій. Росіяни дуже сильно на нас давили. Але нічого, ми пережили. Вони нас просто покривали дуже щільним вогнем. На той момент нас вибили з тої посадки. В Бахмуті кожний момент здається буде останнім", – говорить Павло.
Головний сержант Павло каже, що страх на війні – це нормальне явище.
"Хто б мені що не говорив, що там не страшно, я не боюся – всі бояться. Якщо людина не боїться, то її вже треба забрати з позиції", – каже прикордонник на позивний "Тєлік".
Прикордонник ділиться, що з ворогом доводилося зустрічатися обличчя в обличчя.
"Це було 11 січня. Ми заходили в лісову посадку на Підгородньому. Коли росіяни підійшли, у нас була група з п'яти чоловік, і я йшов на чолі групи. Ми наблизилися, російського військового не було видно здалеку. Він стояв у горці. Це трава. Вони дуже сильно зливалися. Я підійшов до нього впритул – десь до 10 метрів і тоді його побачив. Я запитав у нього: "Ти хто?". Він відповів: "Луганськ". Тоді ми з хлопцями зробили декілька пострілів і побачили, що він впав", – говорить Павло.
Павло розповідає, що тільки на війні зрозумів, що таке справжня чоловіча дружба.
"У мене є друзі дитинства. Це не ті друзі, з якими я знаходився там. Тут побратими мої, в яких я точно буду впевнений, які мене в біді не залишать, які підтримають мене і завжди будуть зі мною. Я не знаю, що може бути крепше за цю дружбу", – каже прикордонник на позивний "Тєлік".
Прикордонник розповідає, коли йшли на завдання, то завжди піднімали собі настрій слухаючи музику.
"Коли я йшов в бій, ми з хлопцями з посмішками заходили на позиції. Ми жартували один з одним, типу: "Толік, ти сьогодні 200-й чи 300-й будеш?". А він відповідав: "Я не знаю, а ти?". І я казав: "Може 200-й, а може 300-й". Ми жартували і підтримували свій моральний дух в цьому плані. Коли вже знаходилися на позиціях і коли нас дуже щільно обстрілювали, я молився і думав про те, щоб залишитися хоча б живим", – говорить Павло.
Павло має родину – батьків та старшу сестру, з якими щовечора спілкується по телефону. Також зізнається, що не завжди мамі розповідає їм правду.
"Ні, не завжди. Навіть коли вона питає: "Що там? Як у вас обстановка?", я кажу: "Все добре, все нормально". Вона каже: "У тебе завжди все добре і все нормально". Свариться зі мною. Я мамі, дійсно, не можу сказати, що відбувається. Вона говорить: "То я ж бачу, що в телеграм-групах пишуть". Я кажу: "Та вони там брешуть. У нас тут все добре, у нас тут все спокійно", – каже прикордонник Павло.
Читайте також
- Пройшов реабілітацію після полону і повернувся у військо — наречена захисника "Азовсталі" Миколи "Фроста"
- У Житомирі військові розробили дві власні моделі БПЛА і розповіли про їхні переваги у порівнянні з китайськими дронами.
- На війні потрібно жити повноцінним життям – житомирські військові.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
