Житомирянка Олена Іщук після семи місяців перебування в статусі біженки в Данії повернулися з дітьми додому. Попри повітряні тривоги, перше враження – це щастя, що я вдома, розповіла кореспондентам Суспільного Олена Іщук.
Жінка каже, що виїхала за кордон, бо боялася за життя своїх дітей. Що буде війна, знала, бо говорили про це всі. Коли 24 лютого о п'ятій ранку прокинулася від вибухів, тоді вже чітко розуміла – війна почалася.
"Як діти сприйняли? Устиму шість років. З ним ми це все перевели в гру, тобто ми тікали від Сиреноголового. А Василина, моя старша дитина, то вона перенесла дуже важко, у неї була істерика. Але вона взяла себе в руки, і ми так вже трималися один одного", – каже Олена.
Остаточне рішення виїхати жінка прийняла після авіаударів по Богунії. Тоді, з її слів, вона зрозуміла, що мета російської армії – знищити нашу націю.
"Сидячі у підвалі, ми знайшли перевізника на шість ранку наступного дня. Вже в Польщі у таборі для біженців мені порадили виїхати до Данії. Данія – це країна закритого типу. І вона, хоч і приймала біженців, але не була до цього готова. Проблеми були з житлом. Але нам пощастило, і перші місяці ми жили у моєї знайомої як туристи, нікуди не оформлялися. А коли прийняли закон про біженців, нас спочатку поселили в дуже гарне селище, де були комфортні умови. Але після того, як комуні стало невигідно за нас платити, нас пересилили в будинок для літніх людей".
В Данії допомагали волонтери, каже Олена. А ще жінка одразу ж влаштувалася на роботу. Працювала вікаром на складі. Робота непостійна, розповідає Олена, телефонували і запрошували тільки тоді, коли у них були конкретні завдання.
"Робила різне, – каже Олена, – і розвантажувала машини, і важкі коробки тягала, і сортувала, і пакувала замовлення. Я – людина, яка взагалі ніколи не працювала фізично. А тут довелося це робити".
Діти Олени Іщук деякий час були з бабусею, яка разом із ними також поїхала до Данії. Шестирічного Устима до школи не віддали, бо там інший підхід до освіти, говорить жінка. В одному класі навчаються діти різного віку і відповідно є різні за складністю завдання, до яких Устим не був готовий. Василина ходила в Данії до школи. В її класі теж були різні за віком діти. Зі слів Олени, інший підхід до освіти й був однією з найважливіших причин повернення в Україну.
Розповідаючи про своє повернення до Житомира, жінка згадує, що це був понеділок. І коли вони під’їжджали до Житомира, її чоловік зателефонував і сказав, що в місті є прильоти.
"Неможливо було викликати таксі, – каже Олена Іщук, – ми з величезними валізами. Але перше враження – щастя, що я вдома. Ми щасливі вдома, правда. Я б радила людям виїжджати лише б для того, щоб порівняти і зробити висновок, що вони живуть в дивовижній країні. І Житомир – це дивовижне місто".
Читайте також
- Для тимчасового проживання переселенців у Житомирі відкрили Колективний центр.
- Народжувала у монастирі під обстрілами російських військ – історія сім'ї Наталії Охматенко, яка переїхала до Коростеня.
- У селі поблизу Житомира родина священника на власному обійсті прихистила три сім'ї переселенців.
- Понад дві тисячі комплектів теплого одягу для дітей-переселенців надійшли на Житомирщину від дитячого фонду ЮНІСЕФ.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
