Віктор Мойсієнко — доктор філологічних наук, професор Житомирського державного університету ім. Івана Франка, ветеран російсько-української війни. 18 вересня 2026 року його призначили на посаду директора Інституту української мови Національної академії наук України. 7 жовтня цей Інститут відзначив 35-річчя від дня утворення.
Про завдання та цілі на новій посаді, про роль академічної установи в утвердженні української мови у всіх сферах, про наукову працю з присвятою українським військовослужбовцям і про своє повернення до цивільного життя після звільнення зі служби в ЗСУ Віктор Мойсієнко розповів в інтерв'ю Суспільному.
Нашу розмову я хочу розпочати з атаки, яка сталася 28 вересня 2026 року на приміщення Національної академії наук. Чи того дня ви були в Києві? Я так розумію, що ваше робоче місце не за адресою президії НАН?
Це відповідь на питання для людей, які стомилися і починають говорити про, мабуть, пошуки миру. З ким воює Росія? У цих приміщеннях немає військових, немає зброї, тут не плануються якісь дії, які пов'язані з обороною українських Сил оборони. Тут — науковці. Росія воює з наукою. У нас в той день там було якраз засідання президії. Наш корпус (приміщення Інституту української мови — ред.) знаходиться за іншою адресою, він ще раніше постраждав. Зараз без вікон, але працюємо.
На посаду директора Інституту української мови НАН України ви були призначені в середині вересня 2026 року, у соцмережах були спроби вкидів про «призначення свого». Та мені здається некоректно говорити про призначення, адже це був конкурс, в якому ви взяли участь і перемогли.
Це були вибори. Зараз на посаду директорів інститутів, відповідно до статуту Національної академії науки, статуту Інституту української мови і будь-яких інститутів, яких є багато, за напрямками науки. Зараз рішення приймає колектив, тому якщо колектив висловлює довіру, то далі вже президія просто затверджує твою кандидатуру. І мені висловили.
Якими були ваші емоції після виборів та призначення?
Емоцій було дуже багато ще перед тим, як звернулися до мене подати документи, бо ця інституція це не просто набір слів для мене. Інститут української мови, а раніше інститут мовознавства. Коли я був студентом, це ще радянський час, потрапити туди, а аспірантом я туди потрапив, це було торкнутися, без перебільшення, до чогось святого. Всі ще були там живі, ходили вчені, автори підручників, автори монографій, які ми брали в бібліотеці. Ти їх бачив, і усвідомлення цього для мене неймовірно таке щемливе, що ти зараз став на ті позиції, де ходили велетні. Велетні українського духу, дослідники української мови. Люди, які були переді мною, це повага їм і честь, особливо за цей останній період, воєнний. Збережено колектив інституту, збережено кістяк. Люди в надзвичайно непростих умовах продовжують свої дослідження, виконують теми державні.
Вашим попередником був Павло Гриценко, який очолював інститут з 2008 року. Вашу програму, програму нового директора, означують як таку, що декларує курс на цифровізацію та відкритість до викликів сучасної живої мови. На вашу думку, чи є що змінювати в роботі Інституту?
Моя програма розрахована на мирний час. Зрозуміло, що коли ти уявляєш і щось міркуєш, думаєш, то це не в таких умовах, коли напівпритомне, напіврозумне «москаленя» приходить в Київ чи прилітає балістичною ракетою, дроном і каже «ето майо». Зрозуміло, що в такий час як зараз відбувається підлаштування під ці вимоги, і головне зараз — це зберегти, згуртувати колектив, що я ставлю основним завданням на цей найближчий час.
А загалом дуже хочеться, щоб ті блискучі ідеї досягнення співробітників інституту були представлені якомога ширше світовій, науковій спільноті.
Інститут української мови — це передусім академічна установа чи це інституція, яка має безпосередньо впливати на мовну політику держави?
На мовну політику кілька інституцій впливає. Безумовно, що Інститут долучається в плані консультативному. Я вже познайомився за ці перші тижні своєї роботи з уповноваженим із захисту державної мови. Вона уповноважена, але інституція називається уповноважений, Олена Івановська. Познайомився із головою комісії з державних стандартів, пані Юлією Чорноборов. Зрозуміло, що ми однозначно маємо йти в тісній сув'язі з директором Українського інституту національної пам'яті, це мій побратим, теж на війні був, Олександр Алфьоров. Далі контактуватиму із колегами, директорами та співробіниками інститутів. Але Інститут української мови НАН України є безумовно такою цементувальною ланкою між тими установами, які я назвав, в плані утвердження української мови у всіх сферах.
У 2026 році у серпні ви та польська науковиця Йоанна Ґетка стали лауреатами Міжнародної премії ім. Івана Франка у галузі гуманітаристики за монографію «Спочатку було слово… від мовного узусу — до літературної норми». І присвята цієї книги наступна: «українським воїнам, яким культурно-історичну справедливість доводиться захищати не силою наукових аргументів, а зброєю». Ця присвята великою мірою стосується і вас.
Цю цитату придумала Йоанна Ґетка, я не міг не погодитись. Бо коли ми вже допрацьовували, вже війна йшла. Перш за все, ця книга присвячена розвінчуванню брехні, бо йдеться про XI-XIV століття.
Коли науковець пірнає в ці глибини і буде досліджувати літературу, малярство, архітектуру, мову, то він однозначно зіштовхнеться із якоюсь дикою неадекватністю світу, який сприймає все це, що було побудовано в Чернігові, в Володимирі на Волині, в Галичі, як «русское». А українці при чому тут? Що це вони робили? Що це їхній прапредок переписував? Що це місцеві галицькі і волинські мовні риси туди потрапили? От в чому величезна катастрофа славістики станом на сьогодні. Я дуже хотів, щоб ця праця про правду про українську минувщину вийшла в якомусь європейському видавництві. І я дуже тішуся, що ця праця вийшла у видавництві Варшавського університету.
Під час підготовки до інтерв'ю бачила в соцмережах, як з призначенням на нову посаду вас привітали побратими 115 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чи бачили ви цей допис?
Це так до щему було. Приємно отримати це привітання. Тобто моя війна за Русь продовжується. То була війна за тіло України, щоб якомога більше в чорноземах удобрювалося тілами непроханих зайдНетутешня людина, яка прибула звідкись, або зневажлива назва чужоземного загарбника — тлумачний словник української мови.. А тепер буде війна за Русь, за душу. І тут дуже багато роботи.
Повну версію інтерв'ю з Віктором Мойсієнком, директором Інституту української мови НАН України, дивіться на нашому YouTube каналі.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
