Професор Житомирського держуніверситету імені І.Франка Віктор Мойсієнко, який з початку повномасштабного вторгнення служить в лавах ЗСУ, цьогоріч презентував монографію, написану у співавторстві з польською науковицею Йоанною Ґеткою. Монографія має назву "Спочатку було слово. Нарис генези української літературної мови".
У телефонній розмові в етері Українського радіо Житомир Віктор Мойсієнко розповів, на основі чого Росія створила свою пропаганду щодо нібито спільності української мови з російською, чому українські поети в усі часи називали мову зброєю, і чому українцям не можна ані зараз, ані в майбутньому давати слабину на мовному фронті.
Чому називаєте свою нову книгу інструментом боротьби із російською пропагандою?
Російська пропаганда ж теж не на порожньому місці з'явилась, вона з'явилась саме на основі публікацій російських науковців, російських славістів, істориків мови, які підняли неправдиву інформацію, відверто брехливу — тобто чуже назвали своїм, а своє, відповідно, проігнорували. В такий спосіб Росія підійшла до війни.
Ця книга — наша спільна праця з професоркою Варшавського університету Йоанною Ґеткою. Вона вийшла у видавництві Варшавського університету і це дуже важливо, що праця опублікована у видавництві Європейського університету — щоб не закидали нам, українцям, меншовартість, постколоніалізм, що ми намагаємось у себе друкувати "що завгодно".
Це, звісно, наукова книга, хоча там певні розділи цікаво почитати і пересічним читачам, тому що ми там намагалися логічно викласти багато фактів на основі писемних джерел, створених русинами-українцями на теренах півдня Руси, тобто на теренах Руси-України.
Все, про що ми пишемо, важливо знати, зокрема, європейським науковцям. І дуже добре, що книга вийшла не тільки друком, але є доступною і на сайті видавництва Варшавського університету. Насьогодні вже близько 500 людей її скопіювало та поширило, поки що більшість — з України та Польщі, але вже є й інші закордонні вчені. Саме цього ми і добивалися. Бо всі ці рукописи, з якими ми працювали, росіяни вважають і називають своїми, базовими для характеристики історії "руского літературного язика", який вони називають завуальовано "общерусський язик". Цю думку ми категорично відкинули — писемні джерела свідчать, що ніякої такої "общності" не було. Окремішність української мови засвідчена в писемних пам'ятках XI століття — не тільки світських (наприклад, у написах графіті в Софії Київській), але і в книгах церковнослов'янською мовою, переписуваних на теренах Києва. І ці українські риси потім пішли, поширилися на всю Русь — на Новгородщину, на Полоччину, на Смоленщину і трохи пізніше — на Московію.
Мову сьогодні часто називають "зброєю". Чи підтримуєте таке ставлення до мови?
От зверніть увагу, наскільки часто в українських письменників лунав вираз про мову як зброю, в тому чи іншому вияві: в Шевченка, у Лесі Українки, в Івана Франка. То чи не є це однією з відповідей на питання? Чому українці із своєї еліти культурно-літературно-мистецької народжували людей, які в слові бачили зброю? А, наприклад, білоруська еліта не знайшла в собі ось такого дороговказу, який казав би білорусам — беріться за мову, в такий спосіб ви захистите себе. Тому у них Лукашенко вбив білоруську мову, це було йому під силу, бо білоруси дозволили. А в нас таке неможливо.
Але ж саме мовний фронт сьогодні має в Україні очевидні проблеми?
Ну так, є проблеми, але цей фронт, принаймні є, скажімо так. Якийсь відсоток у нашому суспільстві абсолютно чітко усвідомлює, що, програвши оцей мовний фронт, ми програємо Україну. І це напевно. І коли говорять про російськомовних патріотів — просто ця людина ще не усвідомила небезпеки. Бо це ж очевидно і абсолютно зрозуміло — якщо раптом на якомусь етапі буде пауза у цій війні, то далі мова наших ворогів однозначно підніметься на щит. І знову почнеться ця лінія розділу на патріотів українськомовних та патріотів російськомовних. І вона буде підігріватися, вона стане непримиримою. І що тоді? Почнеться "визволення", яке маємо сьогодні.
Як зробити, щоб важливий для збереження України мовний фронт не прогнувся?
Тільки на законодавчому рівні. І завдяки дотриманню законодавства. Переконання один одного на вулиці, в магазині, в чергах дає ефект, але незначний.
Спочатку це буде трошки "муляти", але якщо ви пригадаєте, скільки було незадоволених, коли почали фільми дублювати українською мовою. Говорили про загибель галузі і таке інше. Скільки було ґвалту, коли на законодавчому рівні прийняли закон про регулювання роботи fm-станцій. Що зараз відбувається? Знайдіть мені радіостанцію або фільм, офіційно представлений у прокаті і не продубльований українською мовою? Нема таких. Чому нема? Бо ніхто не хоче порушувати законодавство. За порушення закону треба відповідати.
А на вашу думку, наступні законодавчі кроки якими мають бути?
У нас прекрасне законодавство на цей предмет. У нас в Конституції записано, що в Україні державною мовою є українська. Щоправда, там є пункт, що Україна гарантує вільний розвиток російської. На той час, коли приймали Конституцію, інакше неможливо було. А зараз цей пункт прийшов час переробити і сказати, що Україна гарантує вільний розвиток всім мовним меншинам у межах чинного законодавства. А не однієї мови меншин — ми ж, наприклад, польську чи чеську не виділяємо.
Також важливо зараз, щоб не внесли якихось послаблювальних змін, навіть елементарних. Наприклад, про те, що реклама продукції може бути мовою меншин. Ті, хто це обстоюватимуть, вони говоритимуть про угорську чи польську, але активізується саме російська. І весь південний схід знов почне, наприклад, на своїх продуктах писати, в тому числі, і російською мовою. Мовою, яка призвела до війни. Українцям треба таку обирати владу, яка ні на крок не відступить від того законодавства, що зараз у нас є.
І ще хочу акцентувати на тому, що згідно Конституції, єдиним джерелом влади в Україні є народ — ми з вами. Тому не опускаймо руки. Все в наших руках, в нашій свідомості, в наших головах. У нас ще є можливість вибирати.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
