Буда-Голубієвичі — село в Народицькій громаді Житомирської області. Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції з нього почали виїжджати люди. Нині тут проживають чотири родини, однією з яких є сім'я Зарицьких.
Про це Суспільному розповів місцевий житель Петро Зарицький.
За його словами, до аварії на Чорнобильській атомній електростанції у селі Буда-Голубієвичі працювали колгосп і ферма, був магазин, але після 26 квітня 1986 року життя в селі змінилося.
"Одразу після Чорнобиля приїхали машини — скотовози. У людей забрали худобу, все вивезли. Заборонили нею користуватися, адже вона паслася на забруднених полях. Тоді ж нам заборонили користуватися верховою водою: до криниць приїжджали водовозки й викачували воду", — розповів Петро Зарицький.
У 1986 році село віднесли до зони гарантованого (добровільного) відселення. Нині тут проживають чотири родини, які залишилися після аварії на ЧАЕС. Серед них — сім'я Тетяни та Петра Зарицьких. Тетяна Зарицька розповіла Суспільному, що на момент аварії їй було 12 років.
"Коли йшов дощ, калюжі ставали жовтими, по краях — піна. Села виселяли. Матері теж радили їхати з малою дитиною до Кіровоградської області, але вона відмовилася: батько був інвалідом першої групи, мати — другої. Тож нікуди не поїхали", — розповіла Тетяна Зарицька.
Староста Базарського старостинського округу Народицької громади Олександр Будько розповів, що село Буда-Голубієвичі належить до третьої зони радіоактивного забруднення.
"Село було практично повністю виселене. Цей процес розпочався після Чорнобильської катастрофи. Усіх мешканців виселяли, ймовірно, до Кіровоградської області. На мою думку, ці села виселяли поспішно, хоча рішення ухвалювалися на основі показників рівня радіації", — сказав Олександр Будько.
Родина Зарицьких веде домашнє господарство: має кобилу, кіз, курей і качок, а також обробляє город. Петро час від часу проводить на території господарства вимірювання рівня радіаціїЗа інформацією управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Житомирської міської ради, допустимий рівень радіаційного фону становить до 0,3 мікрозіверта за годину.
"Ми живемо в цій зоні і вже адаптувалися до цих умов. Багато людей виїхали. Є навіть такі хлопці — ми разом працювали, мої ровесники, — які вже померли. Кліматичні умови змінилися, і багато людей повмирали", — розповів Петро Зарицький.
За словами Петра, інфраструктура у селі відсутня: магазинів немає, найближчий розташований за 10–15 кілометрів. Щосереди з Овруча приїжджає автомобіль із продуктами.
Фахівець із радіаційно-екологічного моніторингу довкілля Сергій Кірєєв розповів, що городину необхідно перевіряти в лабораторних умовах.
"Усе, що стосується життя людей, потрібно перевіряти в лабораторіях. Це стосується і води. Продукти, які вони вирощують — городину, картоплю чи інше — бажано також досліджувати, адже вони могли зазнати радіаційного впливу, що потенційно може позначитися на здоров'ї", — пояснив Сергій Кірєєв.
Повну версію цією історії дивіться у другій серії документального проєкту Суспільне Житомир "Забуті".
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
