Понад 10 років одеська художниця Ірина Вишневська (IraVish) пише картини, на яких відтворює символічні образи, алегоричні сюжети та портрети реальних людей. Замість полотен використовує старі домоткані килими, ковдри та інші текстильні етноречі домашнього вжитку. Колекцію із 16 картин художниця привезла до Житомира. Суспільному розповіла, що надихає її на таке мистецтво, що хоче донести та чому дехто із шанувальників її картини називає дивними.
У моїх картинах — генетична пам’ять роду
За словами Ірини Вишневської, образотворчим мистецтвом вона займається з дитинства. Але у професійну художню творчість прийшла у зрілому віці після десятиліть роботи репортером та редактором у друкованих виданнях. Текстиль із бабусиних скринь як основу для живопису обрала, бо в ньому, з її слів, особлива енергетика та пам’ять поколінь.
"Я змалку любила малювати. І завжди своїми малюнками намагалася висловити власні почуття, емоції, власне сприйняття світу та ставлення до того, що відбувається. А згодом після багатьох років роботи у журналістиці вирішила повністю віддатися образотворчому мистецтву. Проте хотіла створювати щось особливе та несхоже на інше. Так і виникла ідея розписувати старі килими із родинних скринь. Чому килими? Бо килими — це пам’ять, енергетика, атмосфера часу. Для мене домотканий килим — це як поклик предків. Коли я почала цим займатися у свої 54 роки, то відчула, що творення живопису на старих килимах, ковдрах приносить мені неабияке задоволення. Плюс такі витвори мистецтва показують, якого ми роду-племені, до якої нації належимо і що цим можемо та вміємо пишатися", — розповіла Ірина Вишневська.
Кожна моя картина — це історія із заплутаним сюжетом, що має продовження
Зі слів художниці, вона працює у стилі романтичного експресіонізму. Каже, у своїй новій ролі художниці вона залишилася журналісткою, і кожна її картина — це історія зі складним та заплутаним сюжетом, який обов'язково має продовження.
"Сюжети для своїх картин я беру із життя. Як це робила, коли була репортеркою. Я навіть сама кажу, що на моїх полотнах-килимах — журналістські репортажі. Їхня тематика залежить від того, яку подію я побачила, як сприйняла її, а також від свого внутрішнього стану. Першу роботу на килимі я назвала "Космонавти в небі над Чадир-Лунгою". Це — невелике місто у Молдові, звідки я родом. Більшість місцевого населення — гагаузи, які тривалий час намагалися вирватися зі звичного життя. Проте боялися своєї етнічної приналежності. Радянська ідеологія намагалася їх принижувати та пригноблювати, як і кожну іншу націю. Тож, цією картиною, на якій я зобразила людей — місцевих жителів, що дивляться у небо, я хотіла показати, що всі нації, всі народи неповторні, унікальні завдяки своїм традиціям, звичаям та прагнуть вільної самоідентифікації. А для гротеску вперше замість звичного полотна обрала ліжник, виконаний у національному стилі гагаузів", — пригадала Ірина Вишневська.
Риторику сюжетів на килимах змінила російсько-українська війна
Ірина Вишневська розповіла, що у 44 роки вона переїхала до Одеси. Останні 5 років живе у США. Каже, дуже болісно переживає повномасштабне російське вторгнення в Україну.
"Попри те, що наразі я живу далеко від України, я подумки тут. Часто буваю в Одесі, де розташований мій рідний дім. У Сполучених Штатах навчаюся у коледжі образотворчому мистецтву. Разом зі мною навчаються люди — біженці з 16 країн світу. Серед них найбільша кількість виїхала через воєнні конфлікти. Мені дуже прикро та боляче, що Україна також опинилася у цьому переліку країн. Війна для мене — це хаос, безглуздість, страждання і смерть. А відтак наразі я пишу саме про це", — сказала мисткиня.
За її словами, левова частка картин, які наразі з’являються з-під її пензля, про те, що переживає Україна: про жінок-біженок, розбомлені будинки, про дорогу, якою вони тікають від війни, бомбосховища, покинуті могили предків, про жінок-янголів, які захищають дітей. Для цього, окрім килимів, Ірина Вишневська, як основу почала використовувати клейонку та здуті надувні матраци.
"Одна із моїх картин, яку я написала вже під час повномасштабного російського вторгнення, називається "Поїзд Одеса — Львів". Я зобразила перон та валізи, які не вмістилися у вагон. Люди поїхали, втікаючи від вибухів та щоденних обстрілів військ РФ, взявши із собою найцінніші речі. Але з’ясувалося, що і вони їм не потрібні, коли йдеться про життя. Передати емоції, які при цьому переживають люди, вирішила на здутому матраці. На жаль, у багатьох прифронтових містах України такі матраци стають альтернативою теплому ліжку у затишній оселі", — розповіла художниця.
Жінка для мене — символ любові
За словами Ірини Вишневської, акцент у своїй творчості вона робить на жінці, бо саме жінка для неї є символом любові, життя та внутрішньої сили.
"Жінка для мене — це берегиня. Вона несе у собі любов, турботу, пам’ять роду. Жінка прекрасна в материнстві. Саме тому у своїх картинах я часто зображую жінок. У них є ніжність, але водночас і велика сила. Мій Бог — це любов. А любов — це жінка. Я навіть ношу на шиї не хрестик, а серце. Воно для мене є символом того, у що я вірю і чим намагаюся наповнювати власне життя і творчість", — сказала мисткиня IraVish.
Одну зі своїх останніх робіт художниця назвала "Танок". З її інформації, ця картина — про жінок, які через війну були змушені покинути власні домівки.
"На цій картині зображені жінки-біженки. Вони сірі і майже безбарвні. Бо війна забирає у людей радість і світло. Але попри це вони танцюють. Танцюють, бо хочуть жити. Хочуть бачити світ безпечним, красивим, наповненим світлом. Це про надію, яка залишається навіть тоді, коли здається, що її вже немає", — розповіла Ірина Вишневська.
Я знаю, що моє мистецтво іноді називають дивним
Художниця сказала, що на одній із персональних виставок, яка відбулася в Одесі минулого літа у музеї західного та східного мистецтва і мала назву "Самотня Єва", вона почула, що її мистецтво називають дивним. Проте сама до таких оцінок ставиться спокійно.
"Моє мистецтво справді може здаватися комусь дивним. Але для мене це спосіб висловити своє світосприйняття, свої емоції і те, що я відчуваю. Якщо людина думає, що у мистецтві вже все створено і сказано, то вона помиляється. Кожна творчість — нова. Кожна людина бачить світ по-своєму. І саме тому мистецтво завжди буде неповторним. Головне — не копіювати, а мати власний стиль. А ще — ніколи не боятися почати все спочатку, незважаючи на вік", — сказала Ірина Вишневська (IraVish).
Виставка колекції картин Ірини Вишневської із назвою "Квіти квітнуть" експонується в Житомирському краєзнавчому музеї. Вона працюватиме до 4 квітня.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
