25 лютого, у день народження Лесі Українки, в Україні неофіційно відзначають День української жінки. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з волонтеркою Антоніною Черниш, яка 24 роки пропрацювала в управлінні поліції охорони в Житомирській області. Перед повномасштабним вторгненням Антоніна вийшла на пенсію. Жінка не лишилася осторонь і почала плести маскувальні сітки для військовослужбовців Збройних сил України.
Антоніна говорить, що їй було боляче за чоловіків, які віддають своє життя, захищаючи український народ, тому вона пішла волонтерити.
"З початком повномасштабного вторгнення я працювала в церкві. Ми ще тоді просто з ниток плели, з тканини. Але там кімнатка маленька і одна стійка, а їх треба 3, 4, 5. Потім у нас в церкві цю кімнату дали діткам, а нас попросили піти звідти. Нам дала людина велике приміщення і у нас там стоїть 5 стійок на них ми натягуємо ці основи, і ми плетемо", — розповіла Антоніна Черниш.
За фахом Антоніна Черниш — будівельниця, маляр-штукатур. Вона розповіла, що 13 років працювала у будівельній сфері, а потім вирішила змінити професію.
"Я пішла в охорону. Якщо чесно, не уявляла, що вона собою уявляє. Робота, звісно, якийсь раз і нелегка, відповідальна дуже і деколи було страшно", — розказала жінка.
Жінка розповіла, що працювала охоронницею на фабриках, електростанціях, птахокомбінаті. Останній обʼєкт, який вона охороняла, — будівля колишнього магістрату. З її слів, під час роботи були різні ситуації.
"Там у психлікарні були чудеса. Я навіть раз заспокоювала психічнохвору людину. Два їхніх санітари не могли ради дати цьому "буйному". А так як ми були при дубинках, при наручниках, при балоні. Хоча і я отримала, звісно, від нього, але і він отримав. А що було робити? Виходу не було", — розказала Антоніна Черниш.
Зараз свій час Антоніна Черниш присвячує волонтерству. Вона розповіла кореспондентам Суспільного, що плете майже по одній сітці щодня. Робить це не сама, а разом з іншими волонтерками. Окрім сіток, вони плетуть кікімори, роблять окопні свічки. За словами жінки, це важко, адже замовлень багато, а грошей на матеріали не вистачає.
"Ми закупляємо спандонд рулонами. 250 метрів довжини, шириною у метр коштує 3100 гривень. Але рулон нас не врятує. Нам треба 5, 10, 15, 20. Плюс ще треба основа, на яку плететься ця сітка. Але ми якось так стараємося, робимо ярмарки. Вони в нас дуже добре проходять. Ми заробляємо буває таке, що і по 30 тисяч гривень, і по 25 тисяч, скільки, хто може. Ми самі печемо, смажимо, паримо, як кажуть, поділки всякі робимо. Люди купують", — розповіла Антоніна Черниш.
Сітки плетуть на всі пори року: білі на зиму, зелені на літо, зелено-жовті на осінь та весну, розповіла волонтерка. За її словами, за 4 роки сплели понад 2 тисячі кілометрів сіток та допомогли більш ніж 10-тьом бригадам.
"Я вам скажу, що сіток стільки кілометрів сплели, як двічі до Москви, може навіть і більше. Хлопці нам дуже вдячні. У нас стільки подяк, прапорів. Навіть приїжджав командир 62-ї бригади. Він такий був задоволений, а ми ще в сто разів більше. У нас дуже багато прапорів, грамот від хлопців. Звідти вони нам присилають свої відгуки, як вони отримують наші посилки. Хочеться допомогти, щоб вони менше страждали. Можливо, ці сітки, кікімори їх збережуть. Я не покину волонтерство. Поки не закінчиться війна, я не покину волонтерство", — розповіла жінка.
Раніше Суспільне писало, що у селах Малинської громади на Житомирщині жінки з перших днів повномасштабного вторгнення плетуть маскувальні сітки для військових. До роботи долучаються жителі кількох старостинських округів, зокрема Малинівського, Дібрівського, Нововороб’ївського та Луківського. У місцевих закладах культури люди щодня збираються, щоб разом виготовляти сітки й інші необхідні речі для фронту.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
