До 19 лютого 2026 року в Житомирському обласному краєзнавчому музеї триватиме виставка картин "На гостини до родини" родини Примаченків: Марії, Федора та Івана. Експозиція представлена за сприяння громадської організації "Житомир, зроби голосніше".
На відкритті побувала кореспондентка Українського радіо Житомир Наталія Кулініч.
Виставка відкрилася напередодні християнського свята — Різдва. За словами працівниці Житомирського обласного краєзнавчого музею Юлії Каплун, в експозиції представлені роботи видатної української художниці Марії Примаченко, її сина Федора та онука Івана — учнів творчої майстерні мисткині. Це твори з приватної родинної колекції Івана та Петра Примаченків, а також з інших приватних зібрань.
Юлія Каплун: Відкриття в Житомирі виставки робіт Марії Примаченко і її родини — це неймовірна подія. Я, навіть, не мріяла, що це стане реальністю. Мабуть, немає іншої такої художниці, яка настільки впізнавана в світі. Коли ти говориш її прізвище, то одразу перед тобою постають фантастичні поліські звірі, оживає фантастична поліська природа.
Її картини, з одного боку, здаються ніби такими дуже простими. Але коли ти починаєш їх розглядати, коли ти починаєш читати підписи, якими авторка підписала ці роботи, ти розумієш, що насправді тут закладені набагато більш серйозніші речі.
Першими, хто відчув вплив сили таланту Марії Примаченко, це її родина.
Можна побачити, що насправді кожен з представників цієї родини неймовірно талановитий. Але вони не наслідують прямо свою маму, свою бабусю. У кожного проявляється щось своє, абсолютно не схоже, хоча нібито продовження отого маминого, що вона заклала з самого дитинства. Того що перші її учні — це саме її діти і онуки. А далі вже з'являється школа, яку з великим задоволенням відвідують учні. І згодом з цих учнів, яких вона дбайливо так плекала, виростають величезні художники, маститі, також всесвітньо відомі. І це просто вражає.
Виставка експонується за сприяння громадської організації
Виставка експонується за сприяння громадської організації "Житомир, зроби голосніше". Її керівниця Людмила Зубко розповіла, що із родиною Марії Примаченко вона знайома давно, і подібну виставку, тільки більшу, організація робила в Українському домі в Києві.
Людмила Зубко: Тоді було дуже багато коментарів, що шкода, що цього немає в Житомирі. Тепер трапилась нагода, і я дуже вдячна родині, що вони погодилися, бо це така теж непроста історія з фондом, з договорами лицензійними, але все одно все швидко відбулося.
Ще я б дуже хотіла, щоб, прийшовши на цю виставку, люди також могли взяти для себе щось цікаве, що б робило нас сильнішими. Тому дарую музею книгу Андрія Загайдака "Загублений світ Полісся" — це про болота, про їхню красу і про їхню силу. Щоб люди бачили, читали і відчували, наскільки важливо для нас саме те середовище, в якому ми живемо.
Я також залишаю музею книжку Анни Ніколаєвої, яка 8 років досліджувала традиції в наших селах на Поліссі. В книзі багато всього цікавого. І ще книгу "Українська культура" нашого Івана Огієнка. Мені здається, ми з вами маємо формувати той базовий набір книг, які всі маємо прочитати для своєї сили, щоб більше закоренитися тут, де ми живемо. Для того, щоб ми точно розуміли тут, за що сьогодні хлопці гинуть там.
І ще в нас є така ідея, щоб діти, які живуть в Житомирі, прийшли сюди і теж помалювали звірів чи зробили їх з глини. Можливо так ця виставка ще трошки трансформується і стане ще більш цікавою.
Представниця громадської організації Тетяна Парфентієва сказала, що головна місія цієї виставки — просвітницька, бо це перша така виставка в Житомирі робіт Марії Примаченко, це можливість містянам вперше побачити її роботи.
Тетяна Парфентієва: Ці картини мають шалену енергетику. Фактично, можна відчути те, що мисткиня хотіла сказати. Можливо, таким наївним методом, можливо, своїми кольорами, але вона хотіла нас запросити до якогось діалогу. І цих діалогів виявилось дуже багато, тому що є пані Марія, її творчість, і є її школа. Безумовно, діти і онуки відвідували цю школу, де навчились малювати. І хоч у кожного був якийсь свій погляд, вони — її продовження.
І взагалі, багато що має продовження через мистецтво. Ось нещодавно в Житомирі відбулася вистава Марії Матіос "Мами", і там показана жінка, яка їздила на кладовище до загиблого сина, який спочатку вважався зниклим безвісти. І вона почала вишивати рушники і пов'язувати їх на могилах наших дітей, які загинули за незалежність України, це переросло в її місію. Дійсно, це така наша поліська традиція.
Марія Примаченко теж малювала могили після катастрофи в Чорнобилі, асоціювала їх зі своїм чоловіком, який загинув на війні, і постійно малювала їх теж з рушниками. Тобто ці традиції переходять в наше сьогодення, вони, можливо, і дають нам сили боротись.
Ще вона розмальовувала кераміку, була дуже гарною вишивальницею і неймовірною кравчиною. І в селі, коли хтось одружувався, вона обов'язково шила, без примірки, без нічого, просто кроїла і шила одяг на молоду.
І ще, знаєте, в селі Іванкові був музей, було дуже багато робіт Марії Примаченко, і коли село потрапило під окупацію, люди, які працювали в музеї, почали рятувати картини. Завідувачка фондів їх просто поскладала в діжку, накрила целофаном і туди соління поклала. Таким чином частина колекції зберіглась, інше згоріло. А потім був аукціон, на якому картину Марії продали за 500 тисяч доларів. Але після картину подарували назад в село Іванків до музею, а гроші пішли на ЗСУ. Таким чином, пані Марія працює ще й на нашу Перемогу.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
