27-річний військовослужбовець на позивний "Історик" Денис у лютому 2021 року підписав контракт з 9-м Житомирським прикордонним загоном імені Січових Стрільців. У лютому минулого року військовий отримав поранення в Красногорівці на Донеччині. Кореспондентам Суспільного чоловік розповів, що після реабілітації повернувся у частину, де служив, і став інструктором з військового навчання.
Денис народився у Рівненській області. Закінчив факультет історії та правознавства у Рівненському державному гуманітарному університеті.
"Після закінчення чотирьох курсів півтора року попрацював в школі, а потім підписав контракт з державною прикордонною службою у 2021 році. За умови того, що у мене не було строкової військової служби, мінімальний контракт становив 3 роки", – розповів Денис.
У лютому 2021 року, Денис, на позивний "Історик", підписав контракт з 9 прикордонним загоном. За день до початку повномасштабного вторгнення, 23 лютого 2022 року, Денис проходив службу на українсько-білоруському кордоні – пункті пропуску "Вільча" Київської області.
"Нас тоді було 120 чоловік. Ми всією комендатурою туди заїхали і наша основна задача тоді була прикрити міст. Там специфіка місцевості була: пункт пропуску "Вільча" знаходиться за річкою. Тобто зі сторони Білорусі є село Вільча, далі великий міст через річку Уж. Ми знаходилися з 24 години до 8:30 ранку. Вже деякі колони зайшли на територію України, а ми ще там тоді стояли, до 8 ранку тримали оборону наскільки могли. У нас були два БТРи, крупнокаліберні кулемети, протитанкові засоби. Наше завдання було стримати їх (російських військових – ред.), поки не підірвуть міст. Наскільки страшно було, нічого не було зрозуміло, деякі хлопці просто попрощалися з життям", – розповів військовий.
Денис розповів кореспондентам Суспільному, що прикордонникам було від 18 до 20 років, вони були сміливі та вмотивовані.
"Це бажання справедливості, забрати своє, яке забирає ворог", – розказав Денис.
Чоловік розповів, що у 2023–2024 роках служив у зоні бойових дій.
"Ми тоді були розкидані по всій Донецькій області, від Вугледара до Авдіївки. Наша комендатура була під різними бригадами. В перші дні я був в Авдіївці на коксохімічному заводі, ми тримали оборону. Потім мене з підрозділом перекинули на Красногорівку. З моєю заставою, я тоді був замначальника застави", – розповів військовослужбовець.
Кореспондентам Суспільного Денис розказав, що тиша на війні це найгірше.
"На війні тиша – це просто капець, ти не знаєш, що тобі робити. Зазвичай на війні – бах, стріляють, десь приліт, десь стрільба на самих позиціях відбувається. І тут тиша, просто тихо. Було б літо, то пташки співали б. І просто наскільки страшно стає, дуже-дуже страшно, і ти не розумієш, що відбувається", – розповів військовий.
Денис розповів кореспондентам Суспільного про один з випадків на війні.
"Це лісова місцевість була. Тобто вони (російські військові – ред.) по лісі лізуть до того часу, поки ти їх не спалиш. У них відриває ноги, а вони далі лізуть. Я такого у житті ще не бачив. Мені просто наскільки страшно стало. Вони самі по своїх стріляють", – розказав Денис.
2 лютого 2024 року в Красногорівці Денис отримав поранення.
"Мені дуже сильно посікло руку. У мене було пошкоджено все, що можна пошкодити в руці. Рука висіла на куску м'яса, тобто кістка була також розбита, артерії, нерви пошкоджені. У мене за секунд тридцять, поки наклали турнікета, більше 2-х літрів крові витекло. Була пробита легеня, осколки в коліні. Стрес, нерозуміння того, що відбувається, все це дається взнаки. Ти розумієш, що щось не те, руки просто не відчуваєш", – розповів воїн.
Евакуйовував Дениса з поля бою побратим Дмитро. Денис розповів кореспондентам Суспільного, що час від часу втрачав свідомість.
"Я сідаю і просто засинаю, прокидаюсь від того, що сидить Дмитро і мене трусить, б'є по обличчю: вставай! Якщо б я заснув, то більше б не прокинувся. Я йому за це дуже вдячний за це", – розповів військовий.
Першу допомогу Денису надали на стабілізаційному пункті у Кураховому. Чоловік розказав, що вдячний медикам за врятовану руку.
"На стабілізаційного пункті все відбувається настільки швидко. Тебе просто садять, навколо тебе троє, четверо, п'ятеро людей. Кожен робить свою роботу: хтось тебе роззуває, хтось штани ріже, хтось робить укол. Я починаю засипати, і в моменті чую, що медик каже: руку не врятувати, тут ампутація. Я з цим відчуттям засинаю і прокидаюся у Покровську, в лікарні. І перше, я відкриваю очі і перевіряю руку: фух", – розповів воїн.
Після реабілітації Денис повернувся у 9-й прикордонний загін інструктором з військового навчання.
"Моя робота зараз пов'язана з тим, що у мене полігони, організація навчання. Навіть з грудня по липень ми знаходилися в зоні бойових дій. І ми там готували тих самих штурмовиків", – розказав чоловік.
Раніше Суспільне писало, що 56-річний військовослужбовець із Мирополя, що на Житомирщині, Іван Гордєєв служить у 3-тій окремій важкій механізованій Залізній бригаді Збройних сил України. Разом із ним в одному строю Україну від вторгнення армії РФ боронять обоє його дітей — син Роман та донька Тетяна. Наразі вони воюють на Харківському напрямку.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
