У 2022 році фахівець діджитал-платформ Суспільне Житомир Леонід Мацієвський добровільно долучився до лав ЗСУ. Під час бойових дій на Луганщині Леонід отримав поранення і після проходження реабілітації повернувся в інформаційну діяльність. Наразі Леонід має звання майора ЗСУ й очолює диджитал-відділ телеканалу Міноборони "Армія TV".
В етері Українського радіо Житомир Леонід розповів про свою участь в харківському контрнаступі, про поранення, якого найбільше боявся, а також про те, чим і як іще українці зараз мають допомагати ЗСУ, окрім донатів.
Початок повномасштабного вторгнення
З початку повномасштабного вторгнення я активно шукав місце, де маю бути. Деяким підрозділам на той момент неофіційно допомагав на волонтерських засадах. Та все ж в якийсь момент зрозумів, що маю долучитися і як боєць. Втім, щоб це зробити, мені у 2022 році треба було ще вмовити ТЦК, щоб мене прийняли на службу. Спершу вони зраділи, що прийшов офіцер запасу, тому що офіцерів завжди критично не вистачало в Збройних силах. А потім побачили мою військову облікову спеціальність —бойове застосування підрозділів десантно-штурмових військ, морської піхоти, гірської піхоти. На той момент в ТЦК стояло завдання не брати людей без бойового досвіду. Та і до 27 років вони не хотіли брати, а мені тоді було 23 роки. Тому довелося навіть двічі ходити і переконувати. Мене перепитували, як ставляться до цього мої батьки, чи є дівчина. Але я все-таки переконав їх, що я маю бути у війську.
Підготовка
Я пройшов курси, отримавши хорошу і якісну підготовку для офіцерів запасу на базі Одеської військової академії. Ця підготовка мені насправді була дуже потрібна. Це дуже хороший досвід, круті офіцери, які дали ґрунтовні знання. І якщо хтось скаржиться на проходження базової загально-військової підготовки в українському війську, то мені, певно, пощастило, тому що мені насправді немає на що скаржитися.
Після трохи більше ніж 20 днів підготовки мене розподілили в 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Тоді якраз моя рота вийшла з досить важкого бойового завдання, яке виконувала 2 місяці, тому в мене був час ще на підготовку всередині підрозділу. В той період мені дали 10 днів відпустки і я встиг з'їздити одружитися. Далі повернувся в підрозділ, де якраз почалася активна підготовка до "харківського контрнаступу".
Харківський контрнаступ
Для мене "харківський контрнаступ" почався 6 вересня 2022 року з максимального нерозуміння того, як розвиватимуться події.
Ми збиралися в штабі батальйону, розплановуючи всі можливі варіанти — від найкращого до найгіршого. Типу: якщо тій бригаді, яка йтиме перед нами, не вдасться пробити оборону, і нам доведеться пробивати оборону замість них. Якщо ми не зможемо дійти до Куп'янська, або дійти зможемо, але не підійдемо до Ізюму, не зможемо його оточити, — бо в планах було оточення цих міст. Але вийшло все найкращим чином. 25-та бригада, яка йшла на тому напрямку перед нами, змогла дуже гарно пробити оборону противника. Ми вже були тими силами, які розвивали цей наступ і далі мали максимально швидко вклинювалися в тили противника. Це називається ударно-пошукові дії, коли, фактично, треба знаходити противника, знищувати його і просуватися далі. Моєму взводу тоді вдалося набрати трошки російських полонених, які виявилися не готовими до того, що Збройні сили України здатні давати по зубам росіянам.
Звільнення територій
Ми звільнили велику кількість населених пунктів, і це був такий дуже натхнений період і для нас, і, в принципі, для всіх українців. Це була справді хороша блискавична операція. Нам вдалося навіть те, чого не планували — не тільки вигнати російські війська із Куп'янська та Ізюма і вийти до річки Оскіл, але й дійти далі на схід до річки Жеребець та планувати звільнення Сватового.
Втім, далі противник почав проводити активну мобілізацію, намагаючись стримати це швидке просування ЗСУ. Частково йому це вдалося, тому що лінія фронту, яка там сформувалася, вона умовно, можна сказати, в багатьох ділянках тримається і досі. Звісно, є певні просування у ворога, але вони в порівняння не йдуть з нашими просуваннями в 2022 році.
Поранення
Потому ми працювали на лінії Сватове-Кремінна на різних напрямках. Під час однієї з проб штурму 5 січня 2023 року, коли ми намагалися просуватися в Серебрянському лісі, було поранено одного з моїх побратимів, і ми проводили його евакуацію. Ми його витягнули за вигін місцевості — туди, де рельєф, який, як мені здалося, достатньо захищає від куль, бо там активно працювали російські снайпери. Вони не зовсім професійні, як в кіно показують, а просто росіяни зі снайперськими гвинтівками. Один з них помітив мене.
В таких піхотних сутичках цілі армії умовно діляться на важливі та небезпечні. Наприклад, кулеметник — це небезпечна ціль, бо він своїм вогнем знищує значну кількість противника, тому кулеметник — ціль пріоритетна. А я в той момент, оскільки я був командиром і це було видно, бо я мав радіостанцію і планшет, був важливою ціллю. Відповідно, мене тоді підстрелили.
Евакуація після поранення
Куля потрапила в задню плату бронежилета. Він тоді хоч і не витримав, але певною мірою врятував мене, бо змінив траєкторію польоту цієї кулі. Куля, змінивши траєкторію, переорала мені спину, пошкодила легеню, переламала 5 ребер. Відповідно, в мене почався гемопневмоторакс. Це коли у тебе в грудній клітині дірка і потрапляє в плевральну порожнину — фактично, ти задихаєшся. Ну і там накопичується кров. Це поранення, якого я найбільше боявся. Страх став дійсністю. Ти вдихаєш, а повітря виходить фактично через спину. Дивне відчуття, яке й досі добре пам'ятаю. Хоча це було не так страшно, як за описом. Але мені пощастило, бо біля мене були, мабуть, найкращі люди всього світу, з якими я перетнувся у підрозділі — бойовий медик, який дуже оперативно надав мені допомогу, дуже фаховий сержант, який зорганізував все так, щоб мене змогли витягнути.
Є вислів, автора якого я не пам’ятаю: "Якщо мене запитають, що таке війна, я без сумніву відповім — імена". Ці люди, яких ти зустрічаєш упродовж не тільки бойових дій, а й військової служби, вони унікальні. Вони дуже круті, і завдяки їм я живий.
Як допомогли навички, отримані в Пласті
Я є вихованцем Пласту, і це дуже важливу роль відіграло, бо Пласт він, в принципі, готує до таких подій. Ми навіть не завжди це комунікуємо, але пісня "Пластовий обіт", яку ми співаємо, коли складаємо пластову присягу, починається з дуже важливих рядків: "В пожежах всесвітніх, у лунах кривавих, під громом гармат, у важкій боротьбі, на лицарську честь і на предківську славу Вітчизні обіти складаєм такі".
Мене Пласт навчив не нити багато, терпіти якісь складнощі, викладатися наповну, коли це потрібно. Насправді, багато що на війні, якийсь побут, він певною мірою відчувається як пластовий табір. Там в елементах гри даються дуже важливі навички, які допомагають вижити і виконувати бойове завдання. Отриману в Пласті підготовку я вважаю критично важливою для виживання. Головне, підходити з позитивом до всіх ситуацій, які тобі доля підкидає.
Пластуни на війні
Більшість людей віком від 18 років, з якими ми на момент 2022 року я був в житомирському осередку Пласту, долучились до війська. Якщо я не помиляюсь, то навіть всі долучилися. Цим житомирський осередок, до речі, унікальний, бо статистика по інших населених пунктах трохи менша, хоча там теж величезна кількість пластунів нині у війську. На жаль, я не перетинався конкретно із житомирськими пластунами в зоні бойових дій, але зустрічав пластунів з інших підрозділів — їх завжди можна впізнати за пластовою лілейкою на патчі, гербом Пласту на бронежилеті.
Ми зараз маємо унікальний шанс — завершити справу всіх тих поколінь, які доклали максимум зусиль до того, щоб Україна була, і максимальний шанс, щоб зламати волю Москви.
Як допомогти тим, хто захищає країну
Є пару важливих моментів в цьому питанні, насправді. Це доволі прості дії, але дуже відповідальні, на які складно інколи наважитись.
Першочергово всім потрібно бути залученими. Фраза "в єдності — сила" може вже видаватися банальною, тому що постійно повторюється. Але це прописна істина. Це як зуби зранку чистити. Нам треба бути єдиними.
Багато хто скаже, що найкраще, що можна зараз зробити для Збройних Сил, це — донати. Не зовсім погоджуюся. Найкраще, що можна зараз зробити для ЗСУ — це стати їхньою частиною. Зараз багато людей поранені, багато підрозділів, які знаходяться на передовій, відчувають нестачу особового складу. Ці люди, звісно, "бетон" і "залізобетон", але вони не безкінечні, не безсмертні, і вони теж виснажуються. Навіть, якщо вони не отримують поранення, умовно, то вони втомлюються. А найбільше вони втомлюються від того, що їх нема ким замінити. Тому треба діяти так, щоб їх було ким замінити.
Донати, звісно, теж важлива частина нашої єдності. Тому що державу, яку ми маємо зараз, побудували ми. Саме ми за неї відповідальні цілком і повністю. І коли ми кажемо, що, умовно, держава має всіх усім забезпечити, то держава — це і є ми. І якщо ми не змогли побудувати таку державу, яка повністю може обійтися без волонтерської допомоги, то це наша проблема, і ми маємо її вирішувати. Тому обов'язковий донат — це теж важливо.
А ще важливо не робити підлості, не вкидати в інформаційне поле різних наративів на зразок "ця війна програна", "потрібне термінове перемир'я". Насправді, є люди, які знають, коли потрібне перемир'я та які умови треба ставити. Наша ж задача — підтримувати максимально Збройні Сили, тому що вони ведуть ключову партію переговорного процесу.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
