Медикиня з Вінниці Алла Асауленко — майор медслужби ЗСУ. Вона добровільно мобілізувалася на початку повномасштабної війни, працювала в мобільному госпіталі на Донеччині, рятувала поранених під обстрілами в Кураховому, а нині — головна терапевтка угруповання "Схід". За мужність і самовідданість її нагородили орденом княгині Ольги.
Про координацію роботи медиків на передовій, сон по 4 години і надію повернутися до педіатрії після перемоги медикиня розповіла виданню "АрміяInform".
До повномасштабної війни Алла Асауленко понад 20 років працювала педіатром і викладала на кафедрі дитячих інфекційних хвороб у Вінницькому національному медичному університеті. За її словами, хоча виросла в родині військовослужбовців і добре знала реалії армійського життя, мрії про кар’єру військового медика в неї ніколи не було.
"Мабуть, через це я обрала для себе найбільш мирну спеціалізацію — пішла в педіатрію", — розповіла Алла Асауленко.
Однак усе змінилося 24 лютого 2022 року. Попри заклики виїхати, діти відмовилися покидати дім. Тоді й сама лікарка вирішила — повинна бути поряд і допомагати.
"2 березня пішла до військкомату. Там були величезні черги. Переважно там стояли чоловіки, і коли я йшла до якогось кабінету, то вони розступалися, пропускаючи мене. Тому я дуже швидко пройшла всі етапи та була мобілізована, напевно, за десять хвилин", — поділилася медикиня.
Про роботу на фронті
Спершу Алла служила в інфекційному відділенні Військового медичного клінічного центру Центрального регіону у Вінниці. Там лікувала пацієнтів, які прибували з фронту в рамках евакуації. Але зупинятися на цьому не захотіла — за власною ініціативою погодилася на ротацію.
"Я так це бачила: якщо я вже мобілізувалася, то маю цей шлях пройти повністю. Так почалася моя перша ротація. Я працювала у складі мобільного госпіталя в Донецькій області, а також за потребою виїжджала на різні етапи евакуації, виконувала обовʼязки в передових хірургічних групах", — розповіла Алла Асауленко.
Після короткого повернення додому, вона знову поїхала на Схід. Цього разу — на довше. Жінку перевели на нову посаду — начальниці відділення мобільного госпіталю. А вже згодом — до Угруповання сил і засобів, де вона нині працює головним терапевтом.
"Перша ротація — це був Краматорськ, на той час там були найбільші потоки евакуації. Це були важкі часи, дуже велика кількість поранених, травмованих і хворих. Якщо чесно так згадувати, то для мене тоді один із найбільших страхів був — не впоратись. Тому що не дуже багато часу я мала на те, щоб опанувати взагалі, що таке бойова травма. Довелося дуже-дуже швидко вчитися", — поділилась медикиня.
"По 11 хвилин на пацієнта": як працює військовий терапевт на передовій
Робота терапевта у фронтових підрозділах — це постійна багатозадачність, швидкість і висока відповідальність. За словами Асауленко, на етапах евакуації працюють у пришвидшеному темпі: розподіляють, стабілізують і направляють хворих на подальше лікування в безпечніші райони. В окремі дні чотири терапевти оглядали по 50–70 пацієнтів кожен. Це означало, що на одну людину в середньому припадало лише 11 хвилин.
"Іноді траплялося так, що у командирів підрозділів виникали сумніви щодо необхідності госпіталізувати бійця, що не мав очевидних ознак серйозного недугу. Завдання військового лікаря — повернути захисника у стрій", — розповіла Асауленко.
Військовий лікар повинен не лише зберегти життя, а й допомогти якомога швидше повернути захисника в стрій. Проте, якщо боєць потребував серйознішої медичної допомоги, Алла наполягала на госпіталізації — навіть попри тиск або нестачу особового складу.
"У кожного другого — біль у спині": з якими недугами найчастіше стикаються військові
Найчастіші звернення — через проблеми з опорно-руховим апаратом та нервовою системою. Фізичне навантаження, важкі бронежилети та шоломи, стрес — усе це провокує хронічний біль у спині, суглобах.
"Середній вік військовослужбовців нині 45+, то постійне навантаження на хребет та суглоби викликає дорсалгію та ще низку хвороб, і, на жаль, тут мало чим можна допомогти", — розповідає майор.
Друга за поширеністю група хвороб — серцево-судинні. Гіпертонія, інфаркти, інсульти — це прямі наслідки стресу, фізичного виснаження і неможливості дотримуватись належного режиму в зоні бойових дій.
"Усі гіпертоніки повинні регулярно приймати ліки і вести здоровий спосіб життя. Та дуже часто це є неможливим у бойових умовах, тому відбувається погіршення у вигляді термінальних, ургентних станів — трапляються гострі коронарні синдроми, гострі порушення мозкового кровообігу. Цей відсоток зростає і надалі зростатиме", — додала лікарка.
"Сплю по чотири години"
За словами Алли Асауленко, зі зростанням посади зростає й відповідальність. Коли вона стала головною терапевткою в УСІЗ, їй довелося не лише лікувати, а й координувати всю систему терапевтичної допомоги на фронті.
"Тобто довелося дуже швидко розуміти: як, звідки, куди, чому і хто їде, кого скеровувати, в яких обсягах. Я маю цим керувати, тобто знати сили й засоби на кожному з етапів. Тобто я маю чітко розуміти, скільки фахівців якої категорії потрібно на кожному етапі, і проводити щоденний аналіз відповідно оперативної обстановки", — пояснила Асауленко.
Головна мета команди — зменшити час від поранення до надання кваліфікованої допомоги. Хоча далеко не все залежить від медиків. Часто доводиться працювати без достатньої кількості броньованої техніки для евакуації, або у складних умовах, коли пацієнтів важко вивезти з передової.
Її типовий день розпочинається о четвертій ранку. Але часто ще до цього вона вже не спить, бо вночі тривають евакуації. Перший звіт командуванню має бути надісланий не пізніше 4:30.
"Бувають дні гірші й дні кращі, у середньому сплю чотири години, може навіть іноді, що буває дуже зрідка, шість. Але завжди є ті, кому я маю допомогти — іноді це лікарі на етапах, які тільки мобілізовані й не мають досвіду з бойовою терапевтичною травмою. Моє завдання — допомогти, зорієнтувати, поставити правильний діагноз", — додала медикиня.
"Медики на фронті — такі, як я — закінчуються"
За словами Алли Асауленко, без залучення цивільних лікарів військова медицина ризикує втратити ресурс. На її думку, ротація цивільних фахівців і їхнє навчання військовій медицині — необхідність, адже значна частина нинішніх військових медиків перебуває на межі вигорання, а нових кадрів не вистачає. Водночас багато цивільних лікарів мають бронювання, що не дозволяє їх мобілізувати.
"Якби була в мене була така можливість, то, напевно, пропагувала б інтенсивні військові навчання для всього населення країни. Поводження зі зброєю, тактична медицина. Можливо, це якось радикально звучить, але я вважаю, що ми маємо бути готові фізично і морально, а наші діти повинні розуміти, що потрібно ставати воїнами. Мої власні діти бачать мій приклад, і вони проходять військові вишколи. Син, уже студент, бере участь у змаганнях зі страйкболу. Він себе готує", — поділилася лікарка.
Після завершення війни Алла мріє повернутися до роботи педіатринею. Саме цю спеціальність вона обрала свідомо, після досвіду в дорослій медицині. Ще одне її бажання — просто виспатись.
Однак найбільшим символом миру для неї є можливість обійняти власних дітей. За її словами, саме цього їй бракує найбільше.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
