За тиждень, з 23 по 29 вересня, стало відомо про загибель 37 захисників з Вінниччини. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким оборонців, які полягли за Україну. Вічна пам'ять героям!
Анатолій Вініцький
Анатолій Вініцький народився 14 вересня 1974 року в селі Кривохижинці на Вінниччині. Він закінчив Долинянську неповну середню школу, а в 1993 році отримав диплом учителя початкових класів у Барському педагогічному училищі. Служив в управлінні МВС та здобув юридичну освіту у Донецькому інституті внутрішніх справ.
Після роботи в Мурованокуриловецькій селищній раді та на приватних підприємствах, Анатолій брав участь в антитерористичній операції на сході України у 2015-2016 роках.
З початком повномасштабної війни в 2022 році добровільно приєднався до Збройних сил України. Він захищав нашу державу на Донеччині, Київщині, а з вересня 2023 року — в районі міста Вовчанськ на Харківщині.
23 травня 2024 року боєць загинув під час артилерійського обстрілу в селі Стариця Харківської області. Його поховали 31 травня в рідному селі Кривохижинці.
У нього залишилися мати, брат та сестра.
Андрій Саян
На Луганщині 18 вересня загинув Саян Андрій Олексійович – мешканець Тиврівської громади. Андрій впродовж 2012-2021 років проходив військову службу, дійшов до військового звання штаб-сержанта.
З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до ТРО. Згодом у травні 2023 року перевівся у військову частину «Рубіж». Виконував завдання повʼязані з захистом Батьківщини в таких населених пунктах, як: Ягідне, Берхівка, Кліщіївка, Макіївка Донецької області, а також н. п. Липці Харківської області.
Андрій Шубарт
У Курській області РФ 12 вересня внаслідок артилерійського обстрілу загинув Шубарт Андрій Станіславович – мешканець с. Літинка Літинської громади. Солдат ЗСУ був навідником десантно-штурмового відділення. Прощання із загиблим відбулось 20 вересня.
Андрій Юзвенко
На Донеччині 19 вересня загинув Юзвенко Андрій Миколайович – мешканець с. Чемериси-Барські Барської громади.
Богдан Лисий
У боях на Донеччині загинув хоробрий 21-річний стрілець зі Шпиківської громади Богдан Лисий. Призваний на військову службу за контрактом.
Богдан служив стрільцем у спеціалізованому батальйоні. Деякий час його вважали зниклим безвісти, але 16 вересня 2024 року стало відомо, що він загинув.
Валерій Дарієвський
Валерій Дарієвський народився 22 березня 1974 року. Служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Загинув 16 вересня під час бою.
Валерій Ямковий
Внаслідок важкої хвороби помер військовослужбовець, старший солдат третього відділу роти охорони Гайсинського РТЦК та СП, мешканець села Кіблич — Ямковий Валерій Федорович, якому було 49 років.
Церемонія прощання та поховання відбулася 22 вересня 2024 року.
Василь Багрій
На Запоріжжі 21 вересня загинув Багрій Василь Петрович – мешканець Піщанської громади. Старший солдат, сапер інженерно – саперного взводу механізованого батальйону.
Василь Дутка
Василь Дутка народився 29 грудня 1972 року в селі Берегомет на Буковині. У 1986 році разом із родиною переїхав до села Таврія на Херсонщині, де розпочав свою трудову діяльність у місцевому колгоспі. З 2007 року проживав у селі Горай на Вінниччині.
З 14 вересня 2023 року він брав участь у бойових діях, захищаючи Україну від російської агресії. 4 липня 2024 року загинув у зоні бойових дій поблизу села Григорівка Бахмутського району.
У бійця залишилися батьки, дружина, син, сестра та брат.
Військового поховали 10 липня 2024 року на кладовищі в селі Горай Могилів-Подільського району.
Василь Картовий
У Курській області 21 вересня загинув Картовий Василь Сергійович – мешканець Оратівської громади. Захисник був розвідником-сапером розвідувального взводу, солдатом.
Геннадій Керничний
У боях за Україну 23 загинув Керничний Геннадій Русланович – уродженець с. Слобода- Гулівська Барської громади. В кінці 2014 року Геннадій добровільно поповнив лави ЗСУ. У 2015 році брав участь в боях за різні населені пункти, зокрема, Дебальцево, Мар’янка, станиця Луганська.
Протягом служби отримав дві контузії. У 2019 втратив частину нижньої кінцівки. З 2022 року брав участь у обороні, зокрема, Макарова, Лютіж, обороні, штурмі і зачистці Мощуна, Ірпіня, Бучі, Гостомеля. Також у обороні, штурмі і звільнення населених пунктів Харківщини. Штурм і звільнення Ямпіля, оборона і штурм Вуглегірської ТЕЦ тощо. Безпосередньо місто Бахмут – 10 місяців.
В ході виконання завдань особисто організовував розвідувальні операції та здійснював проведення розвідки вихідних районів, маршрутів руху військ. Має низку відзнак.
Брав участь у міжнародних і спортивних змаганнях ветеранів Збройних сил України та армій дружніх країн, інвалідів, пройшов у Збірну України та відмовився від участі на користь служби. Майстер спорту з пауерліфтингу та з бойового самбо.
Іван Гуцол
Іван Гуцол народився 16 грудня 1989 року в селі Рівне на Вінниччині. Після навчання в Сокирянському вищому професійному училищі Іван здобув професію кухаря-кондитера та працював у різних закладах, здобувши репутацію талановитого й відповідального фахівця. Колеги й друзі знали його як комунікабельну, щиру та порядну людину.
З початком повномасштабної війни Іван, стрілець-помічник гранатометника, відважно став на захист Батьківщини. 17 листопада 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Красногорівка на Донеччині, він отримав важке поранення. Після тривалого лікування та реабілітації помер 23 липня 2024 року.
У нього залишилися батьки, донька, а також сестра. Поховали його 25 липня 2024 року на кладовищі в рідному селі Рівне.
Іван Ткачук
В Соболівській громаді провели у вічність загиблого героя Івана Ткачука. Народився Іван Олександрович 04.07.1995 року. Був призваний на військову службу 19 травня 2023 року третім відділом Гайсинського РТЦК та СП.Молодший лейтенант був командиром взводу десантно-штурмової роти батальйону ДШВ військової частини А0224. 9 вересня 2024 року біля села Парасковіївка Покровського району Донецької області, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України, загинув шиманівчанин Іван Олександрович Ткачук. Повідомили у пресслужбі Гайсинської громади.
Іван Федорчук
Ігор Кірилішін
Ігор Кірилішін народився 24 жовтня 1968 року в селищі Тихоокеанське (Казахстан), у 1970-х роках разом із родиною переїхав на Вінниччину, до села Вищеольчедаїв.
Після закінчення школи та навчання у Барському ПТУ він здобув професію газоелектрозварювальника. Більше 15 років працював на Вищеольчедаївському цукровому заводі.
У квітні 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ, відважно ставши на захист Батьківщини. 12 травня 2024 року під час бойових дій на Харківщині отримав важке поранення. 11 червня 2024 року він помер у військовій лікарні в Києві.
Поховали героя 14 червня 2024 року на кладовищі рідного села Вищеольчедаїв.
Ігор Лобасенко
Ігор Лобасенко народився 22 березня 1971 року в місті Гайсин. Навчався в Клебанській школі, а пізніше у Вінницькому педагогічному інституті. Ігор Юрійович працював педагогом-організатором у рідній школі з 1990 року, а з 2014 року — водієм у місцевій хлібопекарні.
Після мобілізації, він служив водієм у 2-му механізованому відділенні механізованого батальйону. 20 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Козача Локня в Курській області, Ігор загинув від ворожого артилерійського обстрілу та атаки FPV-дронів.
Ігор Серпутовський
16 травня 2024 року в Могилів-Подільській окружній лікарні інтенсивного лікування помер захисник України — Серпутовський Ігор Зінонович, житель села Галайківці, 1968 року народження.
Церемонія прощання з героєм відбулася 18 травня 2024 року в рідному селі Галайківці.
Микита Муравка
На Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу загинув Муравка Микита Сергійович – уродженець Луганської області та мешканець Літинської громади. Молодший сержант був командиром гармати, артилерійського взводу. Прощання із загиблим відбулось 21 вересня.
Микола Гречун
На Чернігівщині 19 вересня на бойовій позиції загинув вінничанин Гречун Микола Васильович. Захиснику було 53 роки.
Він добровольцем долучився до захисту України на початку повномасштабного російського вторгнення. Боронив Батьківщину у лавах прикордонного загону, а після другого поранення та реабілітації – його новою військовою родиною став інший прикордонний загін.
Бойові шляхи сержанта пролягали Чернігівщиною, Сумщиною та Донеччиною. Був нагороджений, зокрема нагрудним знаком «Золотий Хрест», медаллю «Захиснику Вітчизни» та медаллю «За мужність в охороні державного кордону України».
Микола Родін
Народився 1 липня 1979 року в селі Курашівці Мурованокуриловецького району Вінницької області.
З 1986 по 1994 роки навчався у Курашовецькій середній школі І-ІІ ступенів. Після завершення строкової військової служби в Збройних Силах України з 1995 по 1997 роки, продовжив освіту, отримавши спеціальності тракториста та штукатура, лицювальника-плиточника.
З 2008 по 2014 роки проживав і працював у Херсонській області, а пізніше працював у ТОВ "Тріада МК" та ПОП "Весна", де зарекомендував себе старанним, трудолюбивим і відповідальним працівником.
25 лютого 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією.
19 травня 2024 року загинув при виконанні бойового завдання у селі Стариця Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області.
Залишились без чоловіка дружина, без батька – син та дочка, без брата – сестри.
Похований 30 травня 2024 року на кладовищі у селі Снітків Могилів-Подільського району Вінницької області.
Олег Гончар
У боях за Україну загинув Гончар Олег Миколайович, який народився 7 серпня 1988 року. У 1995 році він пішов у перший клас до Богданівської школи.
У 2008 році, у свої 20 років, Олег, пішов на строкову військову службу. Після армії працював охоронцем у банку, а потім — комбайнером у колгоспі. В 27 років він вирішив стати військовим і підписав свій перший контракт зі 59 окремою мотопіхотною бригадою. Олег також служив у полку "Азов" та 503 окремому механізованому батальйоні, де пройшов іспит та отримав берет.
Протягом своєї служби він неодноразово був нагороджений за відвагу та мужність у боях. Під час повномасштабного вторгнення старший солдат Гончар Олег Миколайович служив оператором протитанкового відділення протитанкового взводу механізованого батальйону 54 окремої механізованої бригади.
21 березня 2022 року у районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області, він загинув під час відбиття збройного нападу агресора.
Олександр Деренюк
Народився 27 серпня 1974 року в селі Супівка Барського району Вінницької області. У 1981-1990 роках навчався у Супівській школі. Далі, у 1990-1992 роках, отримав спеціальність бджоляра в Михайловецькому сільськогосподарському професійному училищі.
У 1992 році був призваний на строкову військову службу. З 1994 по 2000 рік працював трактористом у ФГ "Стріла" у селі Снітків. Потім переїхав до села Берлядка, де продовжив працювати трактористом у ФГ "Вищеольчедаївське".
Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну він добровільно прибув до Мурованокуриловецького відділення райвійськкомату, щоб захищати Батьківщину. Загинув 12 травня 2024 року внаслідок вогнепального проникаючого поранення під час виконання бойового завдання біля села Стариця Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області.
Похований 19 травня 2024 року на кладовищі в селі Берлядка Могилів-Подільського району Вінницької області.
Олександр Кухтін
У селі Кузьминці Гайсинської громади попрощалися з Олександром Кухтіним, 1983 року народження. Герой вважався зниклим безвісти з 14 грудня 2023 року. Загинув від бомбардування позиції системою град поблизу населеного пункту Терни Донецької області.
Олександр Павлюк
Олександр Павлюк Загинув, захищаючи Україну.
Олександр Римар
39-річний Олександр Римар народився у селі Виноградне Мурованокуриловецької громади на Вінниччині.
Захисник служив водієм автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення. Загинув 12 вересня 2024 року під час переміщення до тимчасового місця ремонту автомобілів внаслідок ракетного обстрілу противником в Ізюмському районі Харківської області.
Павло Лисиця
На Донеччині 19 вересня загинув Лисиця Павло Леонідович – мешканець с. Слобода Ходацька Барської громади.
Руслан Нечипорук
На Херсонщині 17 вересня потрапив під ворожу дронову атаку уродженець Херсонщини та мешканець Вінниці Нечипорук Руслан Дмитрович, позивний “Кум”. Захиснику було 35 років.
Був знаним не лише в Україні тату-майстром. А з початком повномасштабного російського вторгнення добровольцем пішов боронити країну. З солдата дослужився до звання сержанта та командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Брав участь у пекельних боях на херсонському та донецькому напрямках. За проявлений героїзм під час виконання військових завдань був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, почесними нагрудними знаками «Хрест Військова честь», «Золотий хрест», «Хрест хоробрих».
Тарас Лукін
Народився 4 березня 1985 року в селі Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району Вінницької області.
У 1992-2003 роках навчався в Вищеольчедаївській середній школі. Після цього, у 2003-2004 роках, здобув професію лицювальника-плиточника у Вінницькому ПТУ № 5.
Протягом 2005-2008 років працював на підприємстві у Вінниці, яке займалося виготовленням пластикових вікон. З 2018 по 2019 рік був кочегаром у Вищеольчедаївській середній школі.
19 серпня 2023 року був мобілізований Могилів-Подільським РТЦК та СП Вінницької області. 25 червня 2024 року отримав важкі поранення під час бойових дій у селищі Придніпровське Херсонського району Херсонської області.
1 липня 2024 року помер у військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в місті Одеса.
Похований 7 липня 2024 року на кладовищі села Вищеольчедаїв Могилів-Подільського району Вінницької області.
Юрій Білик
Народився 18 серпня 1975 року в селі Долиняни Мурованокуриловецького району Вінницької області.
У 1990 році він закінчив Долинянську неповну середню школу. З 1 вересня 1990 по 28 червня 1992 року навчався в Барському ПТУ-8, де отримав спеціальність маляр-штукатур.
У 1994-1996 роках проходив строкову військову службу. Протягом 1997-2017 років працював механізатором, а потім різноробочим у ПОП “Весна” села Долиняни.
Добровільно вступив до лав ЗСУ. 22 червня 2022 року його перевели на Донецький напрямок у місто Слов’янськ.
З жовтня 2022 року по вересень 2023 року проходив службу в Київській області, де отримав звання старшого солдата. З вересня 2023 року перебував у зоні бойових дій в Харківській області біля міста Вовчанськ.
Загинув 14 травня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу в селі Стариця Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області.
Похований 21 травня 2024 року на кладовищі в селі Долиняни Могилів-Подільського району Вінницької області.
Ярослав Колісник
У боях за Україну загинув 25-річний Ярослав Колісник. Після строкової служби в Могилів-Подільському загоні він вирішив присвятити своє життя військовій справі.
З початком повномасштабного вторгнення Ярослав у складі бойового підрозділу вирушив на захист країни.
Загинув 19 вересняпід час бойового завдання. У бійця залишились дружина, батьки та брат.
Богдан Романчук
У Курській області 4 вересня загинув Романчук Богдан Володимирович – уродженець села Крушинівка Бершадської громади та мешканець Житоморщини. Захисник був командиром десантно-штурмового відділення у Збройних Силах України.
Сергій Остапчук
На Харківщині 18 вересня загинув Остапчук Сергій Анатолійович – мешканець Ямпільської громади. Солдат ЗСУ, водій-заправник автомобільного взводу батальйону логістики, у війську із листопада 2022 року.
Роман Міщенко
20 вересня 2024 року, під час виконання завдань пов’язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в районі населеного пункту Ольгівка, Курської області загинув житель міста Немирова – Міщенко Роман Вікторович, 08.03.1974 року народження.
Олександр Гончарук
Олег Момонт
На Луганщині 22 вересня внаслідок обстрілу загинув Момонт Олег Леонідович – мешканець с-ще Рудниця Піщанської громади. Молодший інспектор прикордонної служби 1 категорії – старший кухар відділення забезпечення відділу прикордонної служби.
Віктор Вітович
Віктор Вітович долучився до захисту Батьківщини у 2015- 2016 рр. У зоні АТО/ООС на його долю випали бої на Луганщині – в районі міста Попасна. А з початком повномасштабного російського вторгнення чоловік знову добровільно взяв до рук зброю. На війні був водієм – універсальним солдатом.
Разом із побратимами з «Червоної Калини» пройшов бойовими шляхами від Запоріжжя до Донеччини. Останнім для нього став бій 23 вересня поблизу села Миролюбівка Покровського району. Воїну було 48 років.
Вдома на нього чекали дружина та двоє синочків, одному з яких 12, а іншому лише один рік.
Народився Віктор Вітович 26 січня 1976 року у Вінниці. Після навчання у 10-й загальноосвітній середній школі здобув фах механіка, а згодом – вищу юридичну та економічну освіту. Останніми роками перед повномасштабним вторгненням працював водієм на станції швидкої допомоги.