Погорений млин у селі Вила Томашпільської громади визнали найкрасивішим в Україні. За версією дослідницького сайту Україна Incognita, млин середини 19 століття очолив всеукраїнський рейтинг. Про його історію, архітектуру та таємниці, які він зберігає протягом понад 150 років, дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Згідно з дослідженнями краєзнавиці Наталії Сауляк, млин був зведений приблизно у 1810-1820 роках. Про це свідчать документи, які згадують про орендаря млина Герасима Андріянова Бякина у 1860-х роках.
Проєкт млина розробив німецький архітектор Ян Гойріх-молодший, який спеціалізувався на будівництві млинів на Поділлі.
Млин розташований у долині річки Русава і був побудований з місцевих матеріалів — цегли та вапняку. За оповідками місцевих, причина збереження млина у хорошому стані — натуральний податок, який збирали на будівництво млина. Кожен житель села повинен був дати певну частину яєць від двору, які додавали у будівельний розчин.
Стіни млина мають товщину понад метр і збереглися у майже первозданному вигляді. На стінах млина можна побачити ковані металеві вензелі, які свідчать про замовників будівництва та перших власників споруди.
"З кожного боку тильної сторони млина збереглися всі шістнадцять кованих вензелів. На них, імовірно, викарбувані ініціали "Н" та "І", що може вказувати на замовника будівництва – місцевого шляхтича Наркіза або Едуарда Іокиша. Це припущення підтверджується записами про народження сина Наркеза, якого звали Петро-Едуард. Якщо ці вензелі дійсно є родовим знаком Іокишів, то цілком можливо, що саме вони фінансували будівництво млина", — розповіла краєзнавиця Наталія Сауляк.
На початку 20 століття млин перестав функціонувати через пожежу, яка знищила три поверхи та більшість дерев'яних деталей. До наших днів дожили лише кілька дерев'яних рам.
Існує кілька версій щодо причин пожежі, одна з яких пов'язана з конкуренцією між млинарями.
"Пожежа почалась в 1900-му, максимум 1901 році. Тому можемо відкинути версію про революційні процеси. Основна версія полягає в тому, що це робота конкурентів. Не то Бабчинецькі, не то Борівські власники млинів можливо зговорились, і підкупили сторожа млина. У сусідньому селі Стіна, через пагорб, було видно зарево з вогню і було видно і чути, як розлітається бляха. І до речі, млин не горів у повному значенні цього слова. Він більше тлів, бо тут було багато збіжжя", — розповіла Сауляк.
Нині млин є туристичною візитівкою громади, проте земля, на якій стоїть будівля, приватизована. Млин досі не внесли до історичних чи архітектурних пам'яток.
"Чудова місцина, чудові краєвиди. Було би дуже добре, щоб розвивався туризм, були надходження до бюджету, село жило і розвивалось. Але є нюанс. Наш погорений млин розташований на земельній ділянці, яка у приватній власності, власності фермерського господарства. Захисного статусу немає ніякого. Це будівля ніде не рахується, не знаходиться ні на чийому балансі", — розповіла староста села Вила Тетяна Олійник.
Місцева громада мріє про відновлення млина та створення на його базі туристичного комплексу.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
