Командир взводу бригади "Червона Калина" на псевдо Сем з Вінниччини розпочав свій бойовий шлях до повномасштабного вторгнення. Виконував задачі у зоні АТО/ООС у складі морської піхоти. У 2022 році потрапив до Нацгвардії, до бригади "Червона Калина".
Історію оборонця опублікували на сторінці бригади.
"Батько зателефонував, сказав: війна"
"2016 року я підписав перший контракт зі Збройними силами України. Усього мав їх два: на три роки і на один. Після закінчення останнього контракту звільнився з військової служби. Коли розпочалась повномасштабна війна, прокинувся від того, що чую звук ракет, усе бомблять. Батько зателефонував, сказав: війна. Я звернувся у військомат, хотів потрапити до свого підрозділу, але сказали, що заявки немає. Я потрапив у військову частину 3008. Мене відправили на об’єкт, і я зрозумів, що це не те, що я шукав. Через певний час я перевівся у батальйон оперативного призначення. Звідти увесь наш батальйон перевели у в бригаду "Червона калина".
"Піхота постійно у центрі подій"
Оборонець "Сем" з побратимами. З власного архіву "Сема"
"Перші бойові завдання під час повномасштабного вторгнення виконував у Спірному. Я заїхав туди як снайпер. Снайпером я був, але ним не працював. Працював з автоматом, бо через великі дистанції не було змоги виконувати обов’язки снайпера. Коли я був у складі морської піхоти, не було КАБів, дронів. Вони були при озброєнні, такого не було у 2018-2019 роках. У Спірному у мене була така позиція, яка постійно зазнавала авіаударів. Артилерія – боги війни. Танки – залізний кулак. Піхота постійно у центрі подій. Я вважаю, піхота – найважчий напрямок, бо бачить все на свої очі. Перша хто приймає бій, піхота виграє війну", – розповів оборонець.
"Ми ставились до них адекватно"
"У Спірному брали полонених, вони були з так званих ЛНР і ДНР. У них були українські паспорти, водійські посвідчення. Ми ставились до них адекватно. Вони бою не дали, на гранаті зупинились. Від їхнього командування був перехват, якщо їх не можна визволити, то треба вбити разом з нами на місці. Спочатку у полоні було сім чоловік. Бій – це одне, коли вони здалися в полон, ми дали їм їсти і пити. Вони були у синцях, розповіли, що їх б’ють "вагнера", бо не хочуть йти на "м’ясні" штурми".
"Перед кожним боєм у нас грає музика, танцюємо, налаштовуємось"
Оборонець "Сем" з побратимами. З власного архіву "Сема"
"Влітку минулого року ми заїхали на Запорізький напрямок. Тоді почався контрнаступ. Там ми проводили такі дії, як штурми: займали точки, відбивали позиції. Тоді я був старшим своє групи. Я думаю, моє найбільше досягнення, що у мене ніхто не загинув, хоча були поранені. Я сам неодноразово отримував поранення. Перед кожним боєм у нас грає музика, танцюємо, налаштовуємось".
"Нас "закріпили" газами, а потім мінометами"
"Буває, що потрібно подолати велику дистанцію, а тоді – зайняти позицію або штурмувати. Це важко. Одна з найважчих задач, коли ми дійшли до протитанкового рову, нас з поля почав "обробляти" ПК, снайпер відстрілювався. Я сказав командиру, що будемо одразу штурмувати і заходити. Як тільки ми зайшли в яму, навіть не встигли присісти після пройденого кілометражу, нас "закріпили" газами, а потім мінометами. Ми почали відкопувати людей. Я віддаю команду відійти, а вони починають "закріпляти". У той момент майже вся моя група була поранена. Це були контузії і осколкові поранення. Але ми далі продовжили виконання задач. Була команда відходити, але ми цього не зробили, бо був день. Ми б цю дистанцію не пройшли. Уся група жива, але це була одна з найскладніших задач".
"Тут наступальні бої, навіть, коли зима, немає снігу, є болото"
"На Запорізькому напрямку російська піхота – це, певно, спецпризначенці, вони всі одного зросту, непогано одягнені. У порівнянні зі Спірним вони міцніші, більш підготовлені. Немає м’ясних штурмів з жителів так званих ЛНР і ДНР. Спірне можу порівняти з прогулянкою. Теж було важко, але тут більші дистанції, тяжчі задачі. У Спірному були оборонні бої через те що зимою техніці важче їхати. А тут наступальні бої, навіть, коли зима, немає снігу, є болото. У Спірному ще не були так розвинені дрони".
"Я не можу втекти і сховатись"
"Я не можу десь втекти і сховатись. У мене росте маленький син. Дитина, дружина, батьки – моя мотивація. Я бачив цю біду, не хочу, щоб вона була в мене вдома. Її треба зупини там, щоб не було тут. У мене є оберіг. При кожному виїзді дитина дає машинку. Знаю, що маю її повернути, бо по-іншому ніяк. Коли він народився, я поїхав у зону бойових дій ООС".
