1 жовтня примірники першого тому регіонального видання «Посвіт пам'яті: медики Вінниччини — на варті життя» передали до бібліотек Вінниці та області. У книзі зібрали історії 17 медиків Вінниччини, які загинули під час російсько-української війни, виконуючи професійний обов'язок або ставши на захист України зі зброєю в руках.
Про створення видання, роботу з родинами полеглих та важливість збереження їхніх історій в ефірі Українського Радіо Вінниці розповіла журналістка та одна зі співавторок книги Марина Тепленко.
Чому вирішили створити окрему книгу про медиків Вінниччини
Ідея видання пов'язана із всеукраїнським меморіальним проєктом «Посвіт пам'яті». За словами Марини Тепленко, коли почалася робота над загальноукраїнським виданням про медиків, які загинули під час російсько-української війни з 2014 року, виникла ідея окремо зібрати історії жителів Вінниччини.
Над книгою вона працювала разом із журналісткою та волонтеркою Аріною Кантоністовою. Видання від початку задумували двомовним — українською та англійською.
«Чому одразу двома мовами? Щоб можна було презентувати за кордоном. Невдовзі має бути відрядження Національної спілки журналістів до Швеції. Я включена до складу делегації, і вже домовлено, що повезу туди примірники. Це важливо, щоб світ знав, які всесвіти ми втрачаємо», — сказала Марина Тепленко.
«Кожна з цих особистостей — окремий всесвіт»
Для створення історій авторки спілкувалися з рідними, друзями та знайомими полеглих медиків. За словами Марини Тепленко, емоційно це стало однією з найскладніших частин роботи.
«Мені було важко працювати над долями, проживати життя разом із їхніми рідними, із самими героями. Це дуже непросто. Я до сьогодні не можу відновити свій біоритм. Писати про долю кожного, вникаючи в це, — це не так, що натиснув на кнопку і все з'явилося. Це як відновити історію життя людини», — розповіла журналістка.
Не всі родини були готові говорити про втрату. Зокрема, під час підготовки історії Євгена Гуменчука його мама не змогла розповідати про сина, а з батьком авторка намагалася домовитися про розмову близько півтора місяця.
«Йому надзвичайно складно було говорити про сина, тому я запропонувала інший вихід. Розробила опитувальник, і він відповів мені таким чином. Ще про Євгена розповідав його найкращий друг. Так ця історія і з'явилася. Кожна з цих особистостей — окремий всесвіт», — сказала Марина Тепленко.
З деякими родинами зв'язатися так і не вдалося.
«Були родини, контакти яких ми мали, але зв'язатися з ними не вдалося, скільки б я не намагалася. Я навіть приходила за адресою додому, але ніхто не відчиняв. Кожна людина по-своєму переживає втрату», — розповіла співавторка.
Деякі розмови займали десятки сторінок
За словами Марини Тепленко, зібраного матеріалу було значно більше, ніж можна було вмістити у виданні. Під час інтерв'ю родичі розповідали не лише про службу, а й про характер людини, її життя до війни та особисті спогади.
«Кожен із них і кожна по-своєму унікальні. Коли ти занурюєшся в те, чим людина жила, дуже складно з цього виходити. А коли слухаєш, як рідні розповідають, це ще додаткові життя. Складно ще й тому, що дуже багатьох із них я особисто знала», — сказала журналістка.
Лише розшифровка однієї з розмов із батьками, за її словами, займала 37 сторінок.
«Коли прийшли батьки, склалася така атмосфера, що їм хотілося і хотілося говорити про свого сина. Тридцять сім сторінок розшифрованого тексту — це тільки розмова з батьками, а ще була дружина», — розповіла Марина Тепленко.
«Давай, без але»
Одним із героїв книги став Євген Гуменчук. Марина Тепленко розповіла, що під час роботи над його історією запам'ятала життєве кредо чоловіка, про яке їй розповіли батько та друг.
«Взяла собі на озброєння його життєве кредо — «Давай, без але». Коли приходили щось запитати, попросити поради чи допомоги — конкретика: «Давай, без але». Це людина, яка заслуговує на окрему книгу«, — сказала журналістка.
185 примірників передали до обласних та міських бібліотек
Перша презентація видання відбулася 10 липня — у День вшанування пам'яті загиблих бойових медиків. На неї запросили родини героїв книги. Тим, хто не зміг приїхати, примірники передавали особисто або надсилали поштою.
1 жовтня розпочався новий етап поширення видання — книги передали до бібліотек.
«Це наше сьогодення, це літопис нашого сьогодення. А де, як не у книгозбірнях, мають зберігатися такі історії, такий літопис. Це офіційне видання, і це жива пам'ять. Дуже важливо, щоб люди знали про наших захисників: якими вони були в житті, чим займалися до війни і що спонукало їх стати на захист усіх нас», — сказала Марина Тепленко.
За її словами, 160 примірників передали до обласних бібліотек, ще 25 — до міських. Книги також мають отримати бібліотеки вінницьких закладів вищої освіти. Три примірники зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.
«Це жива пам'ять, ми маємо її зберігати»
Марина Тепленко вважає, що історії полеглих мають зберігатися не лише в родинах. Вона закликала журналістів та студентів, які навчаються журналістики, долучатися до документування історій українських захисників.
«Варто писати не лише про медиків, варто писати про всіх наших захисників. Є дані про інших полеглих. Давайте писати. Це щонайменше наша вдячність за збереження наших життів», — сказала співавторка.
За її словами, не всі родини мають сили або знають, як самостійно зберегти та оприлюднити історію близької людини.
«Невже тільки рідні мають опікуватися збереженням пам'яті? Хтось знаходить для цього сили, хтось не може і навіть не знає, як це зробити. Давайте допомагати. Це жива пам'ять, ми маємо її зберігати», — сказала Марина Тепленко.
Сенс, який авторки закладали у видання, Марина Тепленко описала словами: «Гідність, честь, нація, любов, повага і пам'ять».
