"Не страшно, що тебе вбʼють. Страшно, коли біля тебе помирають побратими": розповідь стрільця-снайпера з Вінниччини

"Не страшно, що тебе вбʼють. Страшно, коли біля тебе помирають побратими": розповідь стрільця-снайпера з Вінниччини

"Не страшно, що тебе вбʼють. Страшно, коли біля тебе помирають побратими": розповідь стрільця-снайпера з Вінниччини
. Іван Мельник. Фото: Суспільне Вінниця

Кордони України потрібно вернути до тих, які були у 1991 році. А росіяни мають запамʼятати, що сюди, у цю країну, їм не потрібно більше ніколи приходити. Так каже стрілець-снайпер 1-го піхотного батальйону 3-ої окремої танкової Залізної бригади Іван Мельник. Мобілізували чоловіка у березні 2022 року. Спершу обороняв Київ, а нині воює на північно-східному напрямку. Про протистояння з ворогом у "сірій" зоні та плани після перемоги — захисник розповів Суспільному.

"Старалися не пропустити ворога ближче до Києва"

"Мобілізували 8 березня і того ж дня прибули у військову частину. Ми там побули на комплектування пару днів і вирушили на оборону Києва. Це був Північний напрямок. Місце перебування наше було за Ірпенем, за Бучею. Ми разом із 72 бригадою старалися не пропустити ворога ближче до Києва. Працювала артилерія з їхньої сторони, гелікоптери, були випадки, що прилітали літаки", — розповідає Іван Мельник.

Українським військовим тоді вдалося втримати рубіж. Росіяни почали відходити.

"Потім ми перейшли на Вишгород. Ішли за ними. Там теж були сутички. Так почався шлях від Києва і на даний час до північного сходу".

"Вони використовують заборонену Конвенцією зброю"

Іван Мельник захищає Україну у Харківській області у "сірій" зоні.

"Це територія і не наша, і не їхня. Це лінія розмежування. Якщо не помиляюся, вона двокілометрова. Там позиції росіян. Вони давно там облаштовані. Час від часу там зʼявляються, періодично підʼїжджають. Взимку, коли земля була замерзла, то був доступ, вони частіше зʼявлялися. А вже коли прийшла весна, земля почала розмерзатися, і вже не так доступно їм було підʼїхати, вони починають гасити з артилерії. Їхня техніка підступна. Вони думають, що у нас паніка, що ми десь ховаємося і не будемо навіть виглядати і спостерігати, чи ніхто не йде", — розповідає захисник.

Росіяни, каже, використовують самохідно-артилерійську установку 152 калібру, міномети 82 та 120 калібрів.

"Вони використовують навіть заборонену Конвенцією зброю: касетні снаряди. Слава Богу, що не по нас, але бачили не фосфор, а “гірлянда” воно називається, “люстра”. Вони не такі, як фосфор, але швидше згоряють. Але температура майже та сама: до тисячі градусів.

Чув по новинах, що кажуть, що у них “артилерійських голод”. Але я не бачу, що у них “голод”. Або вони це навмисне кажуть, щоб ми розслабилися. Усе в них вистачає. І останнім часом у них дуже багато дронів зʼявилося. Спостерігають. Ми теж з цим боремося. У нас є, що їм протиставити".

Росіяни обстрілюють села, розповідає Іван Мельник. Українські війкові намагаються блокувати їхні позиції.

"Адже у тих селах проживають люди. Молоді там практично немає. Залишилися бабусі, дідусі. І вони практично всі у будинках не проживають, а проживають у підвалах.

У тій місцевості, де ми перебуваємо, я би там електрикам пам’ятник поставив. Я б не сказав, що вони від нас дуже відрізняються, тому що вони під обстрілами роблять так, щоб у людей світло було, і проводи тягнуть за будь-яких обставин. Вони там молодці".

"Не страшно, що тебе вбʼють. Страшно, коли біля тебе помирають хлопці"

Війна — це дуже страшно, каже військовий. І кожен бій є страшним.

"Прокинувся зранку, Богу подякував, що живий, і просиш, щоб ще пожити, протриматися. Яким би не був бій, він є важкий. Не страшно, що тебе вбʼють. Страшно, коли біля тебе помирають хлопці", — каже Іван Мельник.

"Не страшно, що тебе вбʼють. Страшно, коли біля тебе помирають побратими": розповідь стрільця-снайпера з Вінниччини
Суспільне Вінниця

Однією з найважчих умов перебування на фронті чоловік називає погодні умови. Але відчуття зневіри, каже, ніколи ні до кого не приходило, духом ніхто не падає.

"Було так, що повний окоп води був. Води по пояс. Викачували, вибирали. Моментів зневіри та відчаю не було. Було так, що майже десять кілометрів йшли по кісточки у болоті, але ніхто не відчував відчаю. І там в основному були всі добровольці і знали, чого вони туди пішли".

Коли Іван Мельник повертається з передової, то найбільше, що впадає в око, це велика кількість людей, які гучно розмовляють. Там, на фронті, звикаєш до інших звуків, до інших людей, там рятувати себе треба, розповідає захисник.

"Наступного дня після перемоги планує зустрітися зі своїми побратимами. Вони для мене друга сім’я. Було б добре, аби все вернулося до кордонів 1991 року. І треба зробити так, щоб вони запамʼятали, що сюди лізти не потрібно".

Читайте також

  • Перебував у російському полоні рік і один день: рідні оборонця з Вінниччини розповіли про його повернення додому
  • "Вони нас просто рівняли з землею": історія військовослужбовця з Вінниччини, що повернувся з полону
На початок